1. Усиновлення іноземцем в Україні дитини, яка е громадянином України, здійснюється на загальних підставах, встановлених главою 18 цього Кодексу.

2. Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо

вона перебуває не менш як один рік на обліку у урядовому органі державного

управління з усиновлення та захисту прав дитини.

Якщо усиновлювач є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення може бути здійснене до спливу цього строку.

3. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту

взяття її на облік у урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити

або взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю.

Переважне право на усиновлення дитини — громадянина України мають іноземці, які є:

1) родичами дитини;

2) громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

4. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода урядового органу державного

управління з усиновлення та захисту прав дитини.

Урядовий орган державного управління з усиновлення та захисту прав дитини направляє в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, запит до Мі-ністерства внутрішніх справ України щодо перевірки іноземців, що усиновлюють дитину, яка є громадянином України, на наявність або відсутність інформації комп-рометуючого характеру в правоохоронних органах інших держав та Генеральному секретаріаті Інтерполу.

5. Усиновлення іноземцями провадиться за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено законами України.

6. За усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності від-повідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Раніше діюче сімейне законодавство лише декларувало право іноземці* на усинов-лення дітей-громадян України, які проживали на території України, а також за її межами (ст. 199 КпШС). Це право у них виникло після розвалу СРСР і утворення нової держави Україна, яка приєдналася до низки міжнародних договорів, визнала і ратифікувала низка конвенцій, декларацій щодо дітей і застосування міжнародного права.

Такими є: Конвенція про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних» сімейних та кримінальних справах (між країнами СНД) від 22.01.1993 р. (набрала чинності для України 14.04.1995 р.) і Протоколу до неї 1997 р. (набрав чинності для України 17.09.1999 р.), а також національного законодавства: Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-ІП, Закон України «Про міжнародне право» від 23,06.2005 р. № 2709-ІУ, Порядок ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриман-ням прав дитини після усиновлення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 р. № 1377, Положення про Державний департамент з усинов-лення та захисту прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 р. № 367.

Відповідно до п. «Ь» ст. 21 Конвенції про права дитини: «Держави-учасниці, які визнають і/чи дозволяють існування системи всиновлення, забезпечують, щоб най-кращі інтереси дитини враховувалися в першочерговому порядку, і вони визнають, що УСИНОВЛЕННЯ В іншій країні може розглядатися як альтернативний спосіб догляду за дитиною, якщо дитина не може бути передана на виховання або в сім'ю, яка могла б забезпечити її ВИХОВАННЯ або усиновлення і якщо забезпечення якогось придатного догляду в країні походження дитини є неможливим».

У ЦЬОМУ ВИПАДКУ мається на увазі, якщо існує альтернативний шанс залишитися дитині в країні походження або, як останній шанс, який усе ж таки вигідний для дитини — це усиновлення її іноземцем і поселення в його сім'ю, де вона одержить виховання і утримання.

Частина 1 ст. 283 СК передбачає усиновлення дитини іноземцем на території України, громадянином якої є дитина. Правила усиновлення іноземцем дитини викладені у гл. 18 Сімейного кодексу України, яка передбачає розгляд справи про усиновлення за участі органів опіки та піклування, уповноваженого органу виконавчої влади, який надає дозвіл на усиновлення.

Частина 2 ст. 283 СК установила річний строк перебування дитини в урядовому органі державного управління з усиновлення та захисту прав дитини (нині це — Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини) на обліку перед тим, як її можливо усиновити.

Це контрольний строк як для батьків, які залишили дитину без батьківського пі-клування, родичів, щоб вони могли продумати свої проступки щодо дитини і могли передувати давати згоду на усиновлення іншим громадянам України, які б забажали або усиновити дитину, або встановити опіку та піклування. Крім того, і держава не зацікавлена передавати своїх громадян України за межі країни, зменшуючи чисельність населення.

При розгляді справи про усиновлення, якщо дитину намагатимуться усиновити раніше строку находження дитини на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини, суд не дасть згоди на усиновлення і не постановить позитивного рішення, хоча підготовку документів на її усиновлення може бути розпочато і раніше. Якщо, наприклад, на день винесення рішення не буде вистачати двох днів до року, в усиновленні буде відмовлено.

З цього правила законодавець робить виняток, що усиновлення може бути проведено і раніше спливу одного року, якщо усиновлювачем буде іноземець-родич, що він повинен довести. Такими родичами є і тітка, дядько, двоюрідні брати, сестри, зведеш брати, сестри.

Також можливе усиновлення дитини, якщо вона страждає такими захворювання-ми: рак, синдром Дауна, екстрофія сечового міхура, природжена відсутність вушної раковини, кінцівки або її частини, анофтальм, природжений множенний артрогрипоз, до року находження на обліку. Більшість цих патологій не лікується в Україні. А отже, на випадок усиновлення такої дитини іноземцем вона матиме шанс вшикуватися.

Виникло запитання: чи повинен іноземець віщим, тобто чоловік матері дитини, чекати до року, ставити з цією метою пасинка на облік до Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини? Думається, що в цьому немає ніякого сенсу. Дитина не залишає сім'ю, вона залишається з матір'ю. Тому, якщо таке питання виникне і суд буде його розглядати, то слід, виходячи з аналогії закону, дозволити

усиновлення.

Частина 3 ст. 283 СК зазначає право іноземця на усиновлення дитини тільки в тому випадку, якщо протягом одного року перебування дитини на обліку на усиновлення в департаменті усиновлення, не виявиться бажаючих з числа громадян України на її усиновлення чи взяття під опіку піклування в свою сім'ю. Якщо, наприклад, виявлено бажання усиновити дитину, іноземець надає заяву про взяття його на облік як бажаючого усиновити дитину, з такою ж заявою про усиновлення звернеться грома-дянин України та із заявою звернеться громадянин України про бажання взяти під опіку дитину в свою сім'ю, то переважне право з них буде мати та особа, громадянин України, який виявив бажання усиновити дитину, оскільки це відповідає якнайкращим інтересам дитини. Якщо такий спір виникне в суді, то звичайно суд повинен у першу чергу при постановленні рішення виходити з інтересів дитини і закону. Якщо бажають усиновити дитину громадяни України, то іноземець не має ніяких шансів на успіх, які б умови він не пропонував.

У тому випадку, якщо виявлять бажання на усиновлення дитини декілька іноземців (громадяни України не виявили бажання усиновити дитину), то перевагу буде мати родич дитини з будь-якої лінії спорідненості (пряма, побічна). Якщо серед цих іноземців такої особи не виявиться, то наступним буде мати перевагу на усиновлення дитини перед іншими — громадянин країни, з якою Україна уклала угоду про правову допомогу, наприклад, громадяни держав СНД. Якщо ж і між цими громадянами виникне спір про перевагу один перед іншим, то спір буде вирішувати суд уже за іншими показниками: матеріальний стан, стан здоров'я, наявність інших дітей у претендента, житлові умови тощо. Не слід забувати, що в цій ситуації спір може вирішитися без суду, якщо дитина сама назве, ким вона бажає бути усиновлена, а також висновок органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 4 ст. 283 СК на усиновлення дитини в першу чергу необхідний дозвіл урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини (з 25.03.2006 р. — Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини). Без такого дозволу ніхто не може звернутися про усиновлення дитини до суду. Законом не передбачено з цих підстав відмовляти в прийнятті заяви, але суд у цьому випадку може легко вийти із ситуації, що виникла, шляхом залишення заяви без руху і надати строк для усунення недоліків заяви. Якщо в наданий строк недоліки не будуть усунені, тобто не буде надана згода на усиновлення, заява повертається як неподана (ст. 121 ЦПК). У тому випадку, якщо разом із заявою про усиновлення буде подана скарга на неправомірну відмову в наданні згоди на усиновлення, то така заява підлягає розгляду в суді, і суд повинен буде перевіряти підстави, за якими було відмовлено іноземцю в усиновленні, а потім по суті самого усиновлення. Якщо відмова була правомірна, суд відмовляє в задоволенні заяви про усиновлення.

Перед тим як дати згоду на усиновлення іноземцю, Державний департамент з уси-новлення та захисту прав дитини через Міністерство внутрішніх справ перевіряє всі дані про претендента на усиновлення на відсутність компрометуючих даних у правоохоронних органах, в Інтерполі.

Затребувати від претендентів на усиновлення про майбутні умови проживання дитини, їх можливість (матеріальна) надати дитині найкращі умови для проживання, на якій житловій площі буде проживати дитина, тобто яка буде дитяча кімната тощо.

Відповідно до п. «Ь» ст. 21 Конвенції про права дитини: «Держави-учасниці забез-печують, щоб у випадку всиновлення дитини в іншій крайні застосовувалися такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення всередині країни».

Таким чином, при наданні згоди на усиновлення Державний департамент з усинов-лення та захисту прав дитини повинен ретельно через Міністерство закордонних справ, інші доступні їм канали досконально вивчити, якими правами і обов'язками користуються діти в державі, куди повинна вибути дитина-громадянин України у зв'язку з майбутнім усиновленням, який там державний устрій, сімейне законодавство, принципи і методи виховання дітей, надання їм освіти тощо. Якщо такі ж права і обов'язки дітей, умови виховання і утримання кращі, ніж в Україні, тоді дійсно інтереси дитини на краще життя будуть захищені і забезпечені.

Відповідно до ч. 6 ст. 283 СК за дитиною, яку усиновлює іноземець, зберігається громадянство України до набуття нею повноліття. Після виповнення 18 років ця повнолітня особа вправі вирішувати, залишатися громадянином України чи прийняти громадянство, яке мають її усиновлювачі.

Усиновлена дитина має право на збереження своєї національної ідентичності від-повідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів.

Ідентичність (від пізнолатинського identicus — тотожний, однаковий), тотожність, збіг чогось із чимось.

Тобто абзац 2 ч. 6 ст. 283 СК має на увазі, щоб дитина по можливості залишалася за на-ціональністю українкою, якщо вона усиновлювалася українкою, а не жінкою іншої націо-нальності, щоб не забувала своєї рідної мови, якщо вона нею володіла, щоб були в сім'ї усиновлювача збережені українські традиції, українські пісні, українські свята тощо. Ця частина норми закону носить більше рекомендований характер, ніж наказовий. Під час підготовки до розгляду справи про усиновлення малолітньої чи неповнолітньої дитини за заявою іноземного громадянина або особи без громадянства, що постійно проживають за межами України суд повинен залучити до участі у справі не тільки орган опіки та піклування, але й уповноваженого органу виконавчої влади. Орган опіки та піклування надає до суду висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам дитини, а уповноважений орган виконавчої влади надає дозвіл на усиновлення дитини. Крім того, відповідно до ст. 45 ЦПК суд може залучити до участі у справі прокурора для надання висновку.

Порядок розгляду заяви про усиновлення дитини з участю іноземного громадянина або особи без громадянства, які питання повинен з'ясовувати і вирішувати суд, крім зазначених у ст. 254 ЦПК України, роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 10, 11 своєї Постанови № 3 від 30.03.2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення батьківських прав»:

«При розгляді справи про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями судам необхідно мати на увазі, що:

а) така дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо вона не менше ніж один рік

перебуває на обліку в Державному департаменті з усиновлення та захисту прав дитини і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або

взяти під опіку чи піклування до себе в сім'ю. Якщо усиновлювач є родичем дитини

або вона страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого

Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення можна здійснити до закінчення

цього строку;

б) на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода уповноваженого органу виконавчої влади, у тому числі у випадку, коли усиновлювач є чоловіком матері, дружиною

батька цієї дитини;

в) усиновлення іноземцями здійснюється за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України.

З метою визначення змісту норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або Залучити експерта (спеціаліста) в галузі іноземного права. Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують за кордоном права дитини (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) у тому обсязі, в якому вона має їх в Украйні.

Під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути усиновлювачами необхідно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави.

При встановленні особи перекладача судам слід з'ясувати місце його роботи, про-живання, обставини знайомства із заявниками, а також те, чи не є він колишнім або дійсним працівником органу опіки та піклування чи закладу, в якому виховуються діти, які підлягають усиновленню. З'ясування цих обставин зумовлене необхідністю запобігати забороненій статтею 216 СК посередницькій, комерційній діяльності щодо усиновлення дітей і гарантувати зацікавленим особам реалізацію права заявляти відводи, передбаченого частиною першою статті 27 ЦПК.

Ухвалюючи рішення, суди повинні неухильно дотримувати вимог статті 7 ЦПК щодо складання судових документів державною мовою. Зокрема, неприпустимо зазначати іноземною мовою прізвище та ім'я дитини після усиновлення в резолютивній частині судового рішення.

Суд визнає іноземні офіційні документи письмовими доказами без їхньої легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами України. Зокрема, вона не вимагається у відносинах між державами-учасницями Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5 жовтня 1961 року), деякої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-ІП «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Замість дипломатичної чи консульської легалізації офіційних документів у цих державах для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку автентичності відбитку печатки або штампу, якими він скріплений, компетентний орган держави, в якій було видано документ, проставляє на ньому апостиль (статті 3, 5 названої Конвенції).»