Правовий супровід сурогатного материнства
Сурогатне материнство - це один з методів допоміжних репродуктивних технологій, при якому ембріон, отриманий після запліднення in vitro (тобто «в пробірці») статевих клітин генетичних батьків, переносять у матку іншої жінки (сурогатної матері) для подальшого виношування і народження дитини. Існує два різновиди сурогатного материнства:
1. Гестаційне, при якому сурогатна мати не має генетичного відношення до дитини (його можна здійснити тільки за допомогою високорепродуктивного допоміжних технологій).
2. Гендерна (традиційне) - жінка виношує генетично свою дитину (тобто одночасно виступає донором яйцеклітини).
Питання сурогатного материнства підлягає обов'язковому регулюванню з боку держави. Але ця репродуктивна технологія не в кожній країні дозволена законом, а в разі дозволеності існують значні відмінності у правовій основі.
Сурогатне материнство заборонене законом в Австрії, Норвегії, Швеції, Франції, деяких штатах Америки, Італії, Швейцарії та Німеччини, а також деяких інших країнах.
Так, у Франції відповідно до постанови Верховного апеляційного суду (Cour de Cassation) сурогатне материнство суперечить законодавству про усиновлення і порушує закони про невідчужуваності людського тіла.
В Італії заборонено використання донорської сперми, заморожених зародків і сурогатних матерів. Особливо суворо карається комерційна діяльність у цій галузі, а також заборонена реклама посередницьких та юридичних послуг.
У Німеччині злочином вважається будь-яка спроба здійснити штучне запліднення жінки, готової відмовитися від своєї дитини після його народження (сурогатної матері), або імплантувати їй людський ембріон. При цьому відповідальність несе лікар, а не сурогатна мати або дружини-замовники.
В інших державах - Австралії, Великобританії, Данії, Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, окремих штатах Америки дозволено тільки некомерційне сурогатне материнство.
Так, у Великобританії діють складні юридичні правила оформлення батьківських прав. За законодавством цієї країни оформлення батьківських прав на дитину, народженої сурогатною матір'ю, можливе тільки за рішенням суду.
В Ізраїлі для того щоб оформити програму сурогатного материнства, потрібно отримати дозвіл спеціального комітету, що складається з соціальних працівників, лікарів і релігійних діячів.
Сурогатне материнство вкрай рідко зустрічається в Японії - японська Асоціація акушерства і гінекології в принципі не схвалює такий спосіб зачаття. Приватні клініки самі вирішують - надавати клієнтам такі послуги чи ні.
У мусульманських країнах, що припускають чоловічу полігамію, в цілому схвалюють сурогатне материнство.
На комерційній основі сурогатне материнство дозволено в більшості штатів Америки, ПАР, Російської Федерації, Грузії, Україні, Білорусії та Казахстані.
Законодавство України на сьогоднішній день не має єдиного затвердженого закону про репродуктивне здоров'я, який би визначав поняття сурогатного материнства і належним чином регулював здійснення цієї процедури в Україні.
На сьогоднішній день питання сурогатного материнства українськими законами не врегульовані. Що, втім, не забороняє таке материнство на комерційній основі ...
Правове регулювання відносин сурогатного материнства, зокрема, гестаційного сурогатного материнства, здійснюється на підставі наступних нормативних документів:
- Сімейного кодексу України (СКУ);
- Наказу Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» (Правила) і
- Наказу Міністерства охорони здоров'я № 771 від 23.12.2008 «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій» (Інструкція).
Згідно з українським законодавством сурогатною матір'ю може стати повнолітня дієздатна жінка:
1) за наявності - її добровільного, письмово оформленої згоди і власної здорової дитини;
2) за відсутності - медичних протипоказань (п. 4 розділу 7 Інструкції).
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 123 СКУ в разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя. При цьому згідно з ч. 2 ст. 139 СКУ оспорювання материнства сурогатною матір'ю не допускається. Це положення дуже важливо, адже у сурогатної матері може виникнути бажання залишити собі дитину. У такому випадку права біологічних батьків захищені законом, а також захищаються права та інтереси дитини, враховуючи його генетичне і біологічне споріднення з батьками.
Народженого від сурогатної матері дитини реєструють в органах РАГСу за стандартною процедурою оформлення акта цивільного стану новонародженого. Згідно з п. 10 ст. 1 Розділу III Правил, у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, що дали згоду на таке перенесення. У цьому випадку одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, подається засвідчена нотаріусом її письмова згода на запис подружжя батьками дитини. Крім цього, надається довідка від медичного закладу, яке провело штучне запліднення та імплантацію ембріона.
Незважаючи на існування зазначених норм, існує багато інших аспектів сурогатного материнства в Україні, які досі залишаються взагалі не визначеними законом або допускають неоднозначне тлумачення. До таких відносяться права та обов'язки, відповідальність біологічних батьків (подружжя), сурогатної матері, механізм захисту прав та інтересів і дитини, гарантії учасників сурогатного материнства, особливості винагороди (грошової компенсації) сурогатної матері за виношування дитини, форма і істотні умови договору біологічних батьків і сурогатної матері про виношування дитини та інші особливості.
Традиційне суррогатство - коли жінка генетично виношує свою дитину - в Україні регулюється звичайним сімейним правом. При цьому дружина біологічного батька дитини може лише усиновити дитину, за згодою на те сурогатної матері
Так, гендерна (традиційне) сурогатне материнство з застосуванням методу штучної інсемінації сурогатної матері в Україні не передбачено і регулюється звичайним сімейним правом - тобто «традиційна» сурогатна мати, яка народила дитину, повинна бути записана його матір'ю, батьківство повинне встановлюватися через спільну заяву з біологічним батьком. При цьому дружина біологічного батька повністю випадає з даної схеми і може тільки в майбутньому усиновити дитину свого чоловіка - після отримання згоди сурогатної матері або її відмови від дитини. Таким чином, подружжя, яке бажає, щоб запрошена ними сурогатна мама виступила і в якості донора яйцеклітин, а також у разі використання донорських яйцеклітин і / або сперматозоїдів третіх осіб, стикаються зі складнощами при встановленні батьківських прав щодо дитини, оскільки це питання не врегульоване на законодавчому рівні.
Крім того, на практиці програмою сурогатного материнства може скористатися і самотній чоловік. У той же час законодавством це питання не врегульовано. У такому випадку застосовується схема гендерної (традиційного) сурогатного материнства, і батьківство повинне бути встановлено ще до пологів шляхом подачі батьком і матір'ю дитини спільної заяви до органу РАГСу (п. 2 ст. 125 Сімейного кодексу України). Згодом, у встановленому законом порядку, мати може відмовитися від дитини ще в пологовому будинку, а біологічний батько на підставі нотаріально завіреного документа про встановлення батьківства забирає свою дитину з пологового будинку і реєструє його в РАГСі. При цьому у свідоцтві про народження у графі «мати» повинен ставитися прочерк або ж - що рекомендується - прізвище матері ставиться на прізвище батька дитини, її ім'я та по батькові - за його вказівкою. Однак у такій ситуації батько потрапляє в залежність від волі сурогатної матері, і це питання також потребує законодавчого врегулювання.
Також необхідно відзначити, що на практиці часто зустрічаються випадки шахрайства, коли сурогатні матері шантажують біологічних батьків перериванням вагітності, заподіянням шкоди дитині, розкриттям конфіденційної інформації, а також вимагають додаткових грошей, зволікають з оформленням необхідних документів тощо Щоб уникнути небажаних життєвих ситуацій і захисту всіх прав та інтересів учасників програми сурогатного материнства доцільно скласти наступні юридичні документи з подальшим їх нотаріальним посвідченням:
1. Договір між сурогатною матір'ю і біологічними батьками про виношування дитини. Оскільки такий договір є основним документом, що регулює відносини між сторонами, у ньому повинні бути чітко визначені, принаймні, наступні моменти:
- Медичний заклад, в якому проводитиметься медичне обстеження, штучне запліднення, надаватися необхідна медична допомога, а також пологовий будинок;
- Місце проживання, пересування та харчування сурогатної матері на час вагітності;
- Відповідальність сурогатної матері за порушення конфіденційності договору, приписів та рекомендацій лікарів (шкідливі звички, обмеження харчування, ігнорування режиму і т. д.), спроби залишити дитину собі, ухилення від підписання документів, необхідних для подальшої реєстрації дитини в органах РАГСу і т. п.;
- Наслідки народження неповноцінної дитини;
- Порядок і терміни розрахунків між сторонами, компенсацію витрат на медичне обслуговування та виплату грошової (іншої матеріальної) компенсації сурогатної матері за виношування дитини, розмір компенсації у разі народження двох чи більше дітей;
- Можливість відмови від договору, як генетичних батьків, так і сурогатної матері, сума відшкодування для потерпілої сторони, умови та порядок його надання;
- Страхування;
- Конфіденційність;
- Санкції за недотримання умов договору.
2. Письмова згода біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю дитини.
3. Письмова згода сурогатної матері на виношування дитини, а також згода чоловіка сурогатної матері (за наявності).
4. Заява сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства.
5. Згода сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах РАГСу і т. п.
Виходячи з перерахованого вище можна зробити висновок, що подружжя, яке дало згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій, мають всі батьківські права і обов'язки щодо дітей, народжених в результаті використання цих методик. Проте в Україні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація суспільства до розвитку медицини в області репродуктивних технологій. Недостатня нормативно-правова база та труднощі, з якими стикаються клініки репродуктивної медицини, вимагають удосконалення українського законодавства щодо репродуктивного здоров'я. Зараз на розгляді у Верховній Раді України знаходиться проект Закону № 4647 «Про регулювання питань допоміжного материнства та забезпечення державними гарантіями рівних прав та можливостей матерів», в якому визначені основні правові передумови сурогатного материнства. Як відзначають розробники законопроекту, він спрямований на впровадження системи державного та приватного допоміжного (сурогатного) материнства. Законопроект адресує деякі проблемні питання (наприклад, використання донорських яйцеклітин третіх осіб у програмі сурогатного материнства), але в той же час потребує подальшого доопрацювання.