О причинах и последствиях судебной реформы в части регулирования деятельности судов и судей
Главной задачей судебной реформы, реализованной в Законе «О судоустройстве и статусе судей», несмотря на все процессуальные новшества, было все же изменение судебной системы Украины как по форме, так и по содержанию. Для реализации этой задачи были изменены полномочия Верховного Суда, создан новый Высший специализированный суд по гражданским и уголовным делам, измен порядок назначения и увольнения судей, порядок привлечении их к дисциплинарной ответственности. О причинах и последствиях изменений, которые произошли в судебной системе, «Pravo UA» расспросил заместителя руководителя Центра политико-правовых реформ, члена Рабочей группы по вопросам судебной реформы Романа Куйбиду.
«Pravo UA»: Романе Олексійовичу, як Ви оцінюєте нову структуру судової системи?
Якщо порівнювати з існуючою системою, то відбулося, по суті, лише три зміни. По-перше, це створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ. По-друге, ліквідація військових судів. Ну й по-третє, Закон «Про судоустрій» передбачав створення Апеляційного суду України, який фактично так і не було створено і створення якого новий Закон «Про судоустрій і статус суддів» не передбачає.
«Pravo UA»: Наскільки необхідним є створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ?
Якщо взяти до уваги Закон «Про судоустрій» 2002 року, то він передбачав створення Касаційного суду. Ідея його створення пояснювалась тим, що Верховний Суд не спроможний був справлятись з тим навантаженням в касаційній інстанції, яке існувало в цивільних та кримінальних справах. Свого часу була навіть спроба передати всі касаційні скарги, що надійшли на розгляд ВСУ, апеляційним судам. Створення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ направлене саме на розвантаження ВСУ. Тож доцільність у такому кроці є.
«Pravo UA»: А як бути зі скороченням повноважень ВСУ? На що він тепер зможе впливати?
Завдання Верховного Суду як найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції полягає у забезпеченні єдності судової практики, особливо в тих ситуаціях, що виникають на межі юрисдикцій. Якщо взяти до уваги ті повноваження, що залишилися за ВСУ після прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів», то, на мій погляд, їх недостатньо для виконання цієї функції.
По-перше, Верховний Суд позбавлений права ухвалювати остаточні рішення у справах. Єдине, що він зможе, – скасувати попередні рішення і направити справу на новий розгляд. По-друге, ВСУ не зможе переглядати рішення судів у випадку неправильного застосування норм процесуального права (тільки неправильне застосування норм матеріального права буде підставою для перегляду). По-третє, перегляд справ Верховним Судом можливий лише після отримання допуску зі сторони вищого спеціалізованого суду. Як на мене, то таких допусків практично не буде.
Такі урізані повноваження ВСУ щодо забезпечення єдності судової практики не дадуть можливості йому виконувати свою основну функцію.
«Pravo UA»: Верховний Суд також позбавили права давати роз'яснення. У зв'язку з цим хотілося б дізнатись Вашу думку щодо правової сили постанов Пленуму ВСУ. Наскільки прийнятним і доцільним буде їх застосування?
Постанови Пленуму ВСУ взагалі не підлягають застосуванню. Вони підлягають врахуванню. Зрештою, вони є не нормативними актами, а хорошим аналітичним матеріалом, побудованим на основі аналізу практики Верховного Суду. На мій погляд, відмова від ідеї регулювання практики судів шляхом видання постанов Пленуму має певний сенс. Адже практика судів мала би формуватись на підставі рішень судів в конкретних справах, а не шляхом узагальнень.
«Pravo UA»: А як бути з роз'ясненнями вищих спеціалізованих судів, які залишилися після судової реформи?
В тому то й проблема, що за вищими спеціалізованими судами залишили такі повноваження, а Верховний Суд їх позбавили. Логічно було б або також позбавити вищі спеціалізовані суди повноважень з надання роз'яснень, або залишити таке право і за ВСУ. Адже великої шкоди від таких роз'яснень немає. Хоча, як стверджують деякі судді навіть Верховного Суду, певні проблеми у постановах Пленуму ВСУ та Пленумів вищих спеціалізованих судів є. По-перше, вони консервують практику судів і не дають можливості в багатьох випадках їй розвиватись, знаходити якісь кращі варіанти вирішення справ. А по-друге, інколи постанови Пленуму можуть відрізнятися від судової палати, яка, по суті, своїми рішеннями формує практику судів. Трапляється чимало випадків, коли позиція судової палати одна, а позиція Пленуму інша, і судді нижчих судів не можуть зрозуміти, якою позицією керуватись.
Постанови Пленуму ВСУ консервували судову практику, а інколи й суперечили їй, а тому відмова від них є доцільною
Позитивом Закону «Про судоустрій і статус суддів», до речі, є якраз те, що ВСУ буде розглядати справи в пленарному режимі, тобто всі судді будуть залучені до вирішення справ. І не буде тієї ситуації, коли у Верховному Суді є ще, по суті, чотири «верховних суди».
«Pravo UA»: До речі, про палати Верховного Суду. Наскільки ефективним буде посилання на такі рішення, прийняті до набуття Законом «Про судоустрій і статус суддів» чинності?
Сторони можуть застосовувати всі законні засоби для переконання суду у своїй правоті. Якщо ж справа стосується застосування норм матеріального права, то рішення судових палат ВСУ в аналогічних справах можуть стати підставою для перегляду судових рішень у ВСУ, якщо вищі спеціалізовані суди таку справу туди допустять. Звичайно, згодом вищі спеціалізовані суди відчують себе не зв'язаними судовою практикою ВСУ, що може негативно позначитися на дотриманні принципу юридичної визначеності. Тож варто все-таки переорієнтовуватися на практику вищих спеціалізованих судів, а не практику Верховного Суду, що вибудовувалася протягом кількох років.
«Pravo UA»: Відходячи від теми ролі Верховного Суду, хотілося б дізнатись Вашу оцінку нового порядку призначення суддів.
Цей порядок має як позитивні моменти, так і негативні. До перших можна віднести введення тестів при доборі на посаду судді, створення реального конкурсу, запровадження первинної підготовки суддів. Негатив же полягає в тому, що спеціальна первинна підготовка, крім Школи суддів, яка буде створена на основі існуючої Академії суддів, здійснюватиметься й інститутами, створеними Президентом при вищих навчальних закладах IV рівня акредитації. Тобто йде мова про вузи, що діють у системі Міністерства освіти.
Відповідно ж до європейських стандартів таку підготовку має здійснювати установа, що діє під контролем судової влади і не залежить ні від Міністерства освіти, особливо в питанні акредитації, ні від Міністерства юстиції. Якщо ж взяти до уваги Інститут професійної підготовки суддів в Одесі та факультет підготовки професійних суддів при Національній юридичній академії ім. Ярослава Мудрого, про які, скоріше за все, йде мова, то вони діють у системі Міністерства освіти, що суперечить європейським стандартам.
Доручення справи підготовки суддів вищим навчальним закладам, що перебувають у системі Міністерства освіти, суперечить європейським стандартам
Крім того, Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що як кваліфікаційний набір на посаду судді, так і кваліфікаційний іспит відбуватиметься за участю цих закладів. В чому така участь буде полягати, не розшифровано. Це може спричинити проблему, що той, хто навчає, бере участь у прийомі на навчання і в оцінюванні знань і навичок, здобутих під час навчання. Відповідно, суб'єктивні чинники все ще будуть спрацьовувати.
І найбільшою проблемою в процесі кар'єри суддів буде відсутність конкурсу при доборі на посади в адміністративні та касаційні суди. Не передбачено ні оголошення вакансії суддів цих судів, ні змагання кандидатів за цю вакансію.
«Pravo UA»: Як Ви оцінюєте новий порядок притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності? Наскільки ефективною може бути діяльність Вищої кваліфікаційної комісії в цій справі?
Головна проблема нового порядку притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності полягає якраз в тому, що ця функція покладена на Вищу кваліфікаційну комісію, яка й так буде завантажена вирішенням кадрових питань. Тому є сумніви, що вона буде ефективно виконувати функції з притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Тим більше що за новим Законом до ВКК може звернутися будь-хто (це якраз є позитивом). Тож є ризик, що дисциплінарна відповідальність буде застосовуватися вибірково.
Крім того, сама змагальна процедура не є змагальною. Справу буде відкривати член Вищої кваліфікаційної комісії, він же висуватиме за результатами перевірки, проведеної ним за участю дисциплінарних інспекторів, обвинувачення і він же братиме участь у прийнятті рішення. При цьому «випало» навіть положення про те, що та особа, яка ініціювала дисциплінарне провадження, не має права брати участь у голосуванні за рішення. Виходить, що член ВКК виконує функції і слідчого, і прокурора, і судді в одній і тій же справі.
Змагальний механізм міг би полягати в тому, що дисциплінарний інспектор міг би здійснювати перевірку і висувати звинувачення судді, а ВКК мала би заслухати інспектора, потерпілого (тобто того, хто подав заяву) і самого суддю чи його представника і за результатами цього розгляду прийняти рішення про вчинення чи не вчинення проступку суддею.