Матеріальна відповідальність працівників за трудовим правом має деяку схожість з цивільно-правовою відповідальністю. Однак є істотні відмінності і їх потрібно розрізняти, тому що від цього багато в чому залежить правильне застосування норм права. Відмінність матеріальної відповідальності працівників за трудовим правом від цивільно-правової відповідальності полягає в наступному:
1. До матеріальної відповідальності на підставі норм трудового права можуть залучатися лише працівники, які перебувають у трудових відносинах з конкретним роботодавцем, якому з їх вини заподіяно збитків.
2. Матеріальна відповідальність завжди має особистий характер. Працівник, який заподіяв шкоду, відповідає за нього сам. Неповнолітні працівники за нормами трудового права також несуть відповідальність за заподіяну шкоду. За нормами цивільного права майнова відповідальність покладається на батьків (або осіб, які їх замінюють) за шкоду, заподіяну їх неповнолітніми дітьми.
3. Відповідальність за трудовим правом настає лише за наявності вини, у цивільному праві відповідальність може наступити як при наявності вини, так і при її відсутності (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки).
У трудовому праві діє презумпція невинуватості особи у заподіянні збитку. Обов'язок довести наявність вини працівника лежить на власника (або уповноваженому ним органі).
4. За нормами трудового права стягненню підлягає тільки прямий дійсний збиток (не можна притягнути до матеріальної відповідальності за неодержані доходи). У цивільному праві діє принцип повного відшкодування шкоди (включаючи і Непол-ченние доходи), в окремих випадках може настати відповідальність і за відсутності збитків (наприклад, за недопоставку товарів у вигляді сплати неустойки за невиконання договірних зобов'язань). З трудового права неприпустимо покладання відповідальності за шкоду, яка може бути віднесений до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну в стані крайньої необхідності.
5. Матеріальну відповідальність по трудовому праву притаманна така риса, як соизмерение межі відповідальності з заробітною платою працівника. За загальним правилом розмір відшкодування збитку обмежується середнім місячним заробітком працівника.
У трудовому праві диференційовані види відповідальності в залежності від суб'єктів, умов заподіяння збитку, характеру майна і т. д.
6. Згідно з трудовим законодавством розмір відшкодовується збитку, заподіяного з вини декількох працівників, визначається для кожного з них з урахуванням ступеня вини, заробітної плати працівника, виду і межі матеріальної відповідальності кожного з цих осіб, тобто встановлюється часткова відповідальність. Солідарна відповідальність, як правило, не допускається; виняток встановлено для осіб, що заподіяли збиток злочинними діями. Для цивільного права характерно широке застосування солідарної відповідальності осіб, що заподіяли матеріальний збиток, при якій в залежності від волевиявлення потерпілого може наставати відповідальність усіх причинителей збитку спільно або кожного окремо. Особа, яка відшкодувала шкоду повністю, має право звернутися з регресним позовом до всіх інших особам, за вирахуванням тієї частки, яка припадає на нього самого.
7. Крім добровільного відшкодування збитків, передбаченого цивільним і трудовим правом, ці галузі різному визначають порядок стягнення збитку. У трудовому праві він більш диференційований: при обмеженій матеріальній відповідальності допускається утримання за розпорядженням власника частини заробітної плати працівника. З цивільного права збиток взи-скивать тільки шляхом звернення до суду.
8. Трудовим законодавством визначені більш короткі терміни для залучення до матеріальної відповідальності. Так, відповідно до частини 2 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду встановлений термін в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Термін позовної давності по цивільному праву дорівнює трьом рокам. При стягненні обмеженої матеріальної відповідальності в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, згідно зі ст. 136 КЗпП України розпорядження власника або уповноваженого ним має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.