Розвиток соціального партнерства в Україні передбачає дос-сягнення згоди між працівниками та власниками. Розвиток демократичних і цивілізованих способів вирішення виникаючих конфліктів вимагають законодавчого врегулювання колективних трудових спорів.
Міжнародне співтовариство приділяє велику увагу осуще ствления взаємодії сторін соціально-трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудових спорів, що виникли між ними. Так, в 1949 р. МОП прийняла Конвенцію № 98 «Про право на організацію та ведення колективних переговорів», яка передбачає свободу та право ведення колективних переговорів. Потім була прийнята Конвенція МОП № 154 і Рекомендація № 163 (1981 р.) «Про колективні переговори», які передбачають порядок вирішення розбіжностей (спорів) при веденні колективних переговорів. У 1951 р. МОП прийняла
спеціальний акт з вирішення колективних трудових спорів - Рекомендацію № 92 «Про добровільне примирення і арбітраж».
В Україні правові та організаційні засади функціонування системи заходів по вирішенню колективних трудових спорів (конфліктів) були визначені Законом України від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів». Цей закон дозволяє виключити стихійність у питаннях розгляду колективних трудових спорів і спрямований на предупреж-дення колективних трудових спорів. Закон детально регламентує порядок проведення страйку, передбачає процедуру її оголошення та правові наслідки незаконного страйку.
У правовій державі ніякі проблеми не повинні вирішуватися з позиції сили. Формування правової держави нерозривно пов'язане із зміцненням гарантій соціально-трудових прав і вдосконаленням порядку вирішення колективних трудових спорів.
Легальне поняття колективних трудових спорів дано в ст. 2 Закону України від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів». Колективний трудовий спір (конфлікт) - це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин з питань: а) встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту; б) укладення чи зміни колективного договору, угоди; в) виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень; г) невиконання вимог законодавства про працю.
Таким чином, в даному понятті підкреслено, що самі розбіжності щодо встановлення або виконання колективних договорів, угод про соціально-трудових відносинах - ще не трудовий спір, оскільки ці розбіжності можуть бути врегульовані самими сторонами і тоді трудового спору не виникне. А ось неврегульовані самими сторонами розбіжності вже представляють колективний трудовий спір працівників з роботодавцем, який повинен вирішитися примирливими процедурами.
на галузевому, територіальному рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання чи інші, уповноважені цими найманими працівниками, органи і власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники ;
на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання, або інші, уповноважені найманими працівниками, органи і власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України, передбачених ча - стю другої статті 133 Конституції України.
Уповноважений найманими працівниками на представництво орган є єдиним повноважним представником найманих працівників до моменту припинення такого спору (конфлікту).