Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
У разі пропуску з поважних причин строків районний (міський) суд може поновити ці строки.
Відмова у прийнятті позовної заяви з мотивів закінчення терміну позовної давності є незаконним. Питання про пропуск строку повинен вирішувати суд у судовому засіданні при розгляді спору. Закон не визначає, які причини вважаються поважних-ними для відновлення строку давності. Це вирішує сам суд. Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», а також правових позицій Верховного Суду України з розгляду судами окремих категорій цивільних справ (розділ 4. Трудове право п. 1, 2) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному конкретному випадку необхідно перевіряти і аналізувати причину пропуску цих строків, а також у вирішенні вказувати мотиви того, чому терміни відновлюються або чому терміни підлягають відновленню. Якщо строк пропущено без поважних причин, то за цим пунктом може бути відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Під час судового розгляду трудового спору суд розглядатися його за загальними правилами цивільного процесу. При цьому з-тримання процесу по даній конкретній справі визначають норми матеріального трудового права (про трудовий договір, заробітної плати і т. д.). Зміст процесуальних правовідносин у даній справі складають процесуальні права та обов'язки учасників цих процесуальних правовідносин та їх реалізація, то є можливість і обов'язок здійснювати процесуальні дії в міру розвитку судового процесу по трудовому спору.
Компетенція, правомочності суду в області трудових спорів визна-виділяється не тільки колом суперечок, підвідомчих суду, але також і тим, що при розгляді спору суд може за своєю ініціативою залучити на сторону відповідача третя особа, винна в грубому порушенні трудового законодавства, і стягнути з нього матеріальний збиток, понесений підприємством (організацією, установою) (ст. 237 КЗпП України та ст. 35 Цивільного процесуального кодексу України).
Законодавство України, а також керівні постанови Пленуму Верховного Суду України з трудових справ зобов'язують суди забезпечити повне і всебічне дослідження всіх обставин кожного трудового справи, виявляти причини виникнення трудових спорів та порушення трудового законодавства, викривати недоліки в діяльності окремих підприємств, установ і сприяти їх усуненню шляхом винесення відповідних приватних визначень.
При прийнятті заяви по трудовому спору суддя повинен правильно визначити підвідомчість суду даного спору. Він одноосібно вирішує питання про прийняття або відмову у прийнятті заяви до розгляду.
Суддя одноособово відмовляє у прийнятті заяви до розгляду у випадках, коли:
а) є що вступило в законну силу рішення суду з того самого спору;
б) питання про суперечці не підвідомчий взагалі суду або ж даний спір яке територіально не підсудний цьому суду.
Позовна заява подається до суду згідно зі ст. ст. 118, 119, 120 ЦПК України у письмовій формі, у відповідності з тими реквізитами, які зазначені в цій статті. До заяви мають бути додані необхідні документи.
Позови з трудових справ вправі пред'являти від імені зацікавленими працівників та профспілкові органи. Вони можуть виділити своїх представників для захисту в суді інтересів робітників і службовців, навіть коли позов заявлений самим працівником.
Ці представники мають право знайомитися з матеріалами справи, заявляти відводи, давати пояснення, наводити докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання і здійснювати інші, передбачені законом, процесуальні дії.
Позивачі - працівники та виступають від їхнього імені профспілкові органи - по всіх трудових справах звільняються від сплати дер-жавної мита та інших судових витрат. Якщо позов працівника задовольняється, то судові витрати, в тому числі державне мито, стягуються з відповідача. При відмові працівникові в позові судові витрати ні з однією сторони не стягуються. У випадках, коли позивачем є підприємство (установа), з нього стягуються судові витрати (по спору про матеріальну відповідальність працівника).
Суд вирішує трудовий спір у відповідності з обставинами справи і законодавством. У рішенні він вказує, які вимоги, на якій підставі, в якому розмірі і щодо якого відповідача підлягають задоволенню чи в яких відмовлено.
Тільки працівник-позивач може змінити свої позовні вимоги в суді, збільшити або зменшити їх, змінити предмет і підстави позову, відмовитися від позову. Якщо ж змінюються і предмет, і підстави позову одночасно, то це веде вже до заяви абсолютно нового позову. Дозвіл трудового спору в суді може закінчитися і мировою угодою (ст. 175 ЦПК). Про прийняття відмови позивача від позову по трудовому справі або затвердження мирової угоди сторін спору трудового правовідносини суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі. Але попередньо суд повинен перевірити умови мирової угоди, щоб вони не порушували трудове законодавство, були зрозумілі і визначені, не порушували трудові права працівників і інтереси підприємств (установ).
Визначення про затвердження мирової угоди або про відмову в цьому виноситься судом у нарадчій кімнаті після обговорення питання про законність угоди. Умови затверджується судом мирової угоди мають бути викладені чітко і виразно, щоб не було неясностей при його виконанні.
По кожному трудовому спору рішення суду повинні бути законними і обгрунтованими. Рішення є законним, якщо воно винесено в строгій відповідності з підлягають застосуванню у справі нормами матеріального права і при точному дотриманні норм процесуального права з посиланням на ці норми. Рішення є обгрунтованим, якщо в ньому викладені всі мають значення для справи обставини, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, і наведені докази на підтвердження висновків про встановлені обставини справи, права та обов'язки сторін.
Висновки про фактичні обставини справи у вирішенні мотиви-руются передбаченими законом засобами доказування - поясненням сторін та інших беруть участь у справі, показаннями свідків, письмовими доказами і т. д. Особливо чітко суди зобов'язані викладати резолютивну частину рішення, щоб при його виконанні не виникало неясностей або суперечок.
З 1 вересня 2005 р. набув законної сили Кодекс адмініст-ративного судоустрою України (КАС), тому особливості розгляду трудових спорів державних службовців регу-люються на підставі цього Кодексу шляхом подання адміністративного позову до адміністративного суду. Форма і зміст адміністративного позову регулюються ст. ст. 105, 106 КАС.
При цьому відповідно до ст. 99 КАС встановлюється строк позовної давності 1 рік.