Ст. 44 Конституції України проголошує право працюю-щих громадян на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Це право може бути реалізоване тільки в рамках Закону України від 3 березня 1998 р. «Про порядок вирішення колективних трудових спорів». З урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей, ст. 17 вищевказаного Закону визначає, що страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Страйк застосовується як крайній захід (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника або уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого ним (ними) органу.
На відміну від примирних процедур вирішення колективного трудового спору (конфлікту), страйк - це ультимативну дію працівників, тиск на власника або уповноважений ним орган шляхом припинення роботи, щоб домогтися виконання своїх вимог, не врегульованих в примирних процедурах. Вона є крайньою, винятковою мірою вирішення трудового конфлікту.
Право на страйк, закріплене в ст. 44 Конституції Украї-ни, - це право трудового колективу або кількох трудових колективів, оскільки сама страйк - це колективні дії, форма колективного ультиматуму для задоволення вимог працівників, які не отримали дозволу мирним шляхом. Основними причинами страйків і колективних трудових спорів є спад виробництва, падіння рівня реальної заробітної плати, несвоєчасна її індексація, хронічні затримки з виплатою заробітної плати, порушення трудового законодавства.
Від страйків несе збиток не тільки власник або уповноважений ним орган, а й працівники (не отримують зарплату), зменшується прибуток не тільки страйкуючого трудового колективу, але і споживачів, і постачальників даного страйкуючого виробництва, а отже, і дохід всього народного господарства, тому законодавець і передбачив особливий законодавчо встановлений порядок реалізації права на страйк.
Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до розв'язання колективного трудового спору (конфлікту) або власник або уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоду, досягнуту в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Рішення про оголошення страйку на підприємстві приймається за поданням органу профспілкової або іншої організації найманих працівників, уповноваженої відповідно до законодавства представляти інтереси найманих працівників, загальними зборами (конференцією) найманих працівників всього підприємства (а не окремого структурного підрозділу) шляхом голосування і вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих працівників або дві третини делегатів конференції. Рішення про оголошення страйку оформляється протоколом.
Рекомендації щодо оголошення чи неоголошення галузевого або територіального страйку приймаються на галузевому або територіальному рівнях на конференції, зборах, пленумі чи іншому виборному органі представників найманих працівників та / або профспілок і надсилаються відповідним трудовим колективам чи профспілкам.
Наймані працівники підприємств галузі чи адміністративно-територіальних одиниць самостійно приймають рішення про оголошення або неоголошення страйку на своєму підприємстві.
Страйк вважається галузевим чи територіальної, якщо на підприємствах, на яких оголошено страйк, кількість працюючих становить більше половини загальної кількості працюючих відповідної галузі чи території.
Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.
Орган (особа), що очолює страйк, зобов'язаний письмово попередити власника або уповноважений ним орган (представника) не пізніше ніж за сім днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервному виробництві - за п'ятнадцять днів.
Власник або уповноважений ним орган (представник) зобов'язаний у найкоротший термін попередити постачальників і споживачів, транспортні організації, а також інші зацікавлені підприємства, установи, організації про рішення найманих працівників про оголошення страйку.
Місцезнаходження під час страйку працівників, які беруть у ній участь, визначається органом (особою), керівним
страйком, за погодженням з власником або уповноваженим ним органом (представником).
У разі проведення зборів, мітингів, пікетів за межами підприємства орган (особа), що очолює страйк, повинен повідомити про запланований захід місцевий орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування не пізніше ніж затри дні.
Страйк на підприємстві очолює орган (особа), призначений загальними зборами (конференцією) найманих працівників при прийнятті рішення про оголошення страйку.
Галузеву або територіальну страйк очолює (ко-ордінірует) орган (особа), призначений конференцією, зборами, пленумом або іншим виборним органом представників найманих працівників, профспілкових чи інших організацій працівників, уповноважених представляти відповідні трудові колективи.
Орган (особа), що очолює страйк, діє під час страйку в межах прав, передбачених чинним законодав ством, інформує працівників про хід вирішення колективного трудового спору (конфлікту).
Повноваження органу (особи) як керівника страйку пре-скорочується, якщо сторони підписали угоду про врегулювання колективного трудового спору (конфлікту), а також у разі прийняття рішення про скасування або про припинення страйку.
Під час страйку сторони колективного трудового спору (конфлікту) зобов'язані продовжувати пошук шляхів його дозволу, використовуючи для цього всі наявні можливості. Якщо на цьому сторони досягнуть угоди, то суперечка вважається дозволеним.
Угода про вирішення колективного трудового спору (кон-фликта) підписується керівником або іншим повноважним представником органу, який очолює страйк, і власником або уповноваженим ним органом (представником).
Контроль за виконанням умов цієї угоди здійснюється сторонами колективного трудового спору (конфлікту) або уповноваженими ними органами (особами).