Деякі особливості і проблемні аспекти процесу захисту прав інтелектуальної власності (зокрема, авторських прав) в Інтернеті для ЮРЛІГІ проаналізував Дмитро Колесник, керівник ІТ-практики ЮФ «Батуринець і Партнери».
На початковій стадії розвитку Інтернету в Україні (12 - 15 років тому) якісного законодавства, що захищає інтелектуальну власність в Мережі, ще не було. Наприклад, Закон України «Про авторське право і суміжні права» був прийнятий у 1993 році, коли про Інтернет ще не знали, і практично не змінювався до недавнього часу. Навіть подальша позиція законодавців зводилася швидше до «підстроювання» під вже існуючі моделі та реалії, і швидше з метою припинення їх різних нелегальних форм.
І тільки лише з недавнього часу наші законодавці почали приділяти сфері ІВ та ІТ все більше уваги, працюючи «на випередження». На сьогодні українське законодавство суттєво покращено і в ньому дано визначення великій кількості учасників всього ланцюжка інтернет-індустрії. У нашій практиці ми вже практично не стикаємося з інтернет-термінами, яким не дано законодавче роз'яснення. Іноді в нормативному акті сам термін має відмінне від «сленгового» назву, але його суть від цього не змінюється.
Довести своє право на об'єкт інтелектуальної власності, яке порушується в Інтернеті, дійсно можливо, і навіть з використанням нашого законодавства і нашої судової системи. Проте все впирається в витрати, необхідні для доведення своїх прав (як тимчасові, так і фінансові).
Ви не можете подати в суд на порушника за місцем, де ви знаходитеся як правовласник, так як позови про порушення прав інтелектуальної власності подаються в суди за місцем знаходження відповідача. Заява в правоохоронні органи може бути подано ще і за місцем вчинення правопорушення.
Місце вчинення правопорушення «розмивається» в цілому ряді учасників (користувач, власник сайту, хостер, реєстратор доменів і т.д.,), які можуть знаходитися в зовсім різних юрисдикціях. Тому на початковій стадії доцільно з цього ланцюга вибрати особа, яка в силах (або навіть зобов'язана) присікти порушення прав без непотрібних судових позовів (на підставі якісної і документально обгрунтованої претензії / заяви правовласника).
Якщо цей спосіб не дає результатів, то залишається лише звернення в правоохоронні органи або звернення до суду за місцем знаходження правопорушника. І в даному випадку правопорушник також може знаходитися в іншому місті, області, країні і, відповідно, витрати на такі судові розгляди можуть збільшуватися в геометричній прогресії.
Судитися з фізособами є сенс тільки для припинення порушення, а для компенсації збитку подавати в суд доцільно на юрособу.
Найчастіше достатнім, дієвим і доцільним для всіх способом, є припинення правопорушення на підставі претензії правовласника, без судових розглядів і подальшого стягнення збитку.
Необхідно врахувати ще й те, що навіть якщо ви знайдете конкретне фізособа-правопорушника і виграєте проти нього суд, отримати реальні гроші з такої особи навряд чи вдасться, оскільки його майно вже буде давно переписане на родичів, а якщо проти нього ще і порушать кримінальну справу і надалі позбавлять волі, то зрозуміло, ніякої компенсації він просто фізично не зможе виплатити. Тому судитися з фізособами є сенс тільки для припинення порушення, а для компенсації збитку подавати в суд доцільно тільки якщо відповідачем буде підприємство.
Інформація про домен обов'язково містить інформацію про місце розміщення сайту і правовласників. Якщо ж неможливо встановити власника домену, можна звернутися безпосередньо до компанії, яка надає місце для розміщення сайту. На щастя, загальні норми авторського права практично у всіх країнах однакові, тому незалежно від юрисдикції піратство буде піратством скрізь, ну або практично скрізь.
Крім того, і знову ж до щастя, в США, де знаходиться переважна більшість споживчих дата-центрів, діє Digital Millennium Copyright Act (Закон про авторське право в цифрову епоху), який активно виконується цими провайдерами, і який дозволяє присікти правопорушення у сфері ІВ на підставі претензій і без участі державних органів. Останнім часом навіть в ЄС дата-центри стали використовувати даний закон у відносинах зі своїми клієнтами (хоча він і не поширюється на країни ЄС). Його використання обумовлене тим, що в ньому описаний порядок, необхідний для позасудового врегулювання суперечки і який зручний для всіх учасників.
Головні проблеми захисту прав інтелектуальної власності в Інтернеті - легкість копіювання та розповсюдження будь-якого об'єкта, відсутність будь-яких дієвих технічних захистів від копіювання, висока складність визначення правопорушника.
Інтернет складно врегулювати законодавством тільки лише однієї країни. Правовідносини в Інтернеті транскордонного, а значить, законодавство всіх країн має бути якщо не єдиним - то, як мінімум, дуже схожим.
Дмитро Колесник, керівник ІТ-практики ЮФ «Батуринець і Партнери».