За визначенням пункту 185.1 статті 185 розділу V Податкового кодексу України (далі - Кодекс) об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, згідно статті 186 Кодексу.
Згідно з пунктом 188.1 статті 188 розділу V Кодексу база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові та виготовлених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку ).
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів
До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У такому вигляді вищенаведені положення Кодексу бачить платник податків і точно також їх повинні були б бачити органи ДПС України. На жаль, одні й ті ж словесні конструкції викликають різне розуміння у фіскальних органів і наповнювачів бюджету.
Так, у своєму листі від 19.11.2011 року № 6727/7/15-3417-26 ДПС України, грунтуючись на цих же пунктах Кодексу, дійшла висновку, що кошти, отримані як сума штрафу за затримку оплати чи постачання товарів (послуг) і т. д., необхідно розцінювати як компенсацію вартості товарів (послуг), яка включається до бази оподаткування податком на додану вартість.
Така позиція податкового відомства не є новою і вже не один рік потрапляє як мінімум під критику платників податків і з перемінним успіхом її неправомірність встановлюється в судах.
На нашу думку, для того щоб визначити, чи включаються суми штрафних санкцій до бази оподаткування ПДВ в якості компенсації, отриманої за поставлені товари та послуги, необхідно визначиться з їх природою.
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.
Штрафом є ??неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежним чином виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Суми неустойки (штрафів, пені) обчислюються від суми, яка є компенсацією вартості товарів / послуг
Виходячи з вищенаведених положень Цивільного кодексу, чітко простежується, що суми неустойки (штрафів, пені) обчислюються вже від суми, яка є компенсацією вартості товарів / послуг. Різниця в спрямованості сум підкреслюється і в статті 552 Цивільного кодексу, в якій зазначено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого зобов'язання в натурі. Тобто за договором у такому разі виникає два види платежів: 1) безпосередньо компенсуючий вартість товарів / послуг, 2) сплачується в якості санкцій.
Неправомірність позицій органів ДПС можна розглянути і на прикладі деяких випадків. Припустимо, покупець є не кінцевим користувачем товару, а планує поставити такий товар третій особі. Якщо податкові органи розуміють штрафи і пеню як формують вартість товару, то яка вартість повинна бути визначена в контракті між первинним покупцем і третьою особою? Вважаємо, суми сплачених штрафів, які, на думку ДПС України, повинні формувати первинну вартість товару, не будуть включені в ціну нового договору.
Також можлива ситуація, при якій товар не був придбаний, але при цьому сума штрафу була сплачена не відбувся покупцем. У зв'язку з цим виникають питання, а саме: вартість якого товару компенсує покупець, сплачуючи такий штраф; як визначити період виникнення податкових зобов'язань та яким чином скористатися правом на податковий кредит? Такий випадок ще раз підтверджує, що суми сплачених штрафних санкцій не компенсують вартість товарів і послуг.
Виходячи з викладеного, правомірність позиції ДПС України викликає деякі сумніви. Можливо, це викликано різним розумінням і застосуванням положень законодавства. У такому випадку податковому відомству необхідно було скористатися правилом, передбаченим пунктом 56.21 Кодексу, в якому вказано, що у разі якщо норма Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать один одному і допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Щодо інфляційних відзначимо, що позиція податкових органів, як і положення законодавства, якими останні обгрунтовують свою позицію, з прийняттям Податкового кодексу не змінилися. ДПС України все так само наполягає на оподаткуванні ПДВ інфляційних. У той же час таку думку податкового відомства не підтримують суднові інстанції. Зокрема, Вищий господарський суд України у своїй постанові від 20 січня 2011 № 49/125-10 вірно помітив, що нарахування ПДВ на передбачені у статті 625 Цивільного кодексу України 3% річних та індекс інфляції суперечить положенням Закону України «Про податок на додану вартість »(даний Закон вже втратив свою силу, але, як уже вказувалося, його положення щодо бази нарахування ПДВ були відображені і в Податковому кодексі), оскільки за своєю правовою природою зазначені нарахування є відповідно платою за користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, і компенсацією від знецінення грошових коштів, пов'язаних з інфляційними процесами в державі. Неправомірність нарахування ПДВ на інфляційні та 3% річних цей же суд підтвердив і у своєму пізнішому постанові від 22 червня 2011 року № 65/298-10.