Будь-яке зобов'язання, у тому числі й договірне, має тимчасовий характер. Учасники цивільного обороту укладають договори заради певного правового результату, який досягається ви-конанням зобов'язання, що виникає з договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК). Виконання договірних зобов'язань повинно здійснюватися відповідно до умов договору, загальних положень щодо виконання зобов'язань, визначених у гл. 48 ЦК, та спеціальних правил стосовно виконання окремих видів договірних зобов'язань.
Виконання договірного зобов'язання - це вчинення боржником на користь кредитора або третьої особи певних дій, що становлять предмет виконання договірного зобов'язання. Виходячи з того, що дії боржника є правомірними і спрямовані на припинення договірного зобов'язання, вони за своєю юридичною природою є правочинами. Отже, на них поширюються загальні правила щодо правочинів.
Виконання договірного зобов'язання завжди полягає у вчинені боржником певних дій, визначених у договорі. Пасивна поведінка боржника, тобто утримання від певних дій, не може розглядатися як виконання договірного зобов'язання. Відповідно до умов договору дії боржника можуть бути різно-манітними: передача речі кредитору у власність або тимчасове користування, сплата грошової суми, виконання роботи, надання послуги тощо.
Щоб виконання договірного зобов'язання призвело до припинення правовідносин між його сторонами, воно має відповідати певним загальним правилам, які називаються принципами виконання зобов'язань. Традиційно виділяють принципи: а) реального виконання (ст. 622 ЦК); б) належного виконання (ст. 526 ЦК); в) добросовісності, розумності та справедливості (п. 6 ч. 1 ст. З ЦК).
Принцип реального виконання зобов'язання передбачає, що боржник має вчинити саме ті дії, які складають зміст договору, тобто виконати зобов'язання в натурі. Кредитор заінтересований саме у виконанні боржником обов'язку, визначеного договором, адже тільки це призведе до задоволення його потреб. Наприклад, наймач, укладаючи договір найму, бажає одержати в користування певну річ, а не грошову компенсацію. Саме тому кредитор має право витребувати у боржника річ, ви-значену індивідуальними ознаками (ст. 620 ЦК), або виконати зобов'язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК). Як правило, не допускається заміна реального виконання договірного зобов'язання іншими діями, зокрема, передачею кредитору грошового еквівалента предмета виконання. Крім того, у разі порушення боржником договірного зобов'язання сплата неустойки і відшкодування збитків, як правило, не звільняють його від виконання зобов'язання в натурі. Однак чинне законодавство, враховуючи інтереси кредитора, передбачає обмеження сфери дії принципу реального виконання зобов'язання. Так, боржник звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі у разі передання ним кредиторові відступного (ст. 600 ЦК), відмови кредитора від прийняття виконання, яке внаслідок прострочення втратило для нього інтерес (ст. 612 ЦК) або відмови кредитора від договору в разі порушення боржником зобов'язання, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом (ст. 615 ЦК).
Зобов'язання припиняється лише виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК). Принцип належного виконання зобов'язання закріплений у ст. 526 ЦК, згідно з якою зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, виходячи із положень ст. 6 ЦК, виконання дого-вірного зобов'язання, у першу чергу, повинно відповідати умовам договору.
Виконання зобов'язання вважається належним, якщо воно виконано належними суб 'єктами, належним предметом і способом, у належному місці та в належний строк.
Як правило, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ч. 1 ст. 527 ЦК). Це положення має диспозитивний характер, адже інше може бути встановлено договором або законом, випливати із суті самого зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Особисте виконання боржником договірного зобов'язання, зазвичай, необхідне у випадках, якщо його певні якості, наприклад, професійні, мають істотне значення для кредитора. Так, за за-коном особисто боржником виконуються договір доручення (ст. 1005 ЦК), договір управління майном (ст. 1038 ЦК), договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо. Якщо ж кредитор заінтересований лише в належному виконанні договірного зобов'язання, а особа виконавця є для нього байдужа, боржник може передоручити виконання договірного зобов'язання іншій особі, яка не є стороною договору. При цьому таке передоручення здійснюється на підставі домовленості між боржником та особою, на яку покладено обов'язок виконання. Кредитор, у свою чергу, зобов'язаний прийняти виконання, здійснене іншою особою. Виходячи з того, що при передорученні виконання не відбувається заміна боржника в договірному зобов'язанні, відповідальність перед кредитором за його невиконання (неналежне виконання) іншою особою несе боржник. За умови виникнення в особи небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно вона може задовольнити вимогу кредитора і без згоди на це боржника. У такому разі виконання договірного зобов'язання іншою особою здійснюється з її власної ініціативи, а не за передорученням.
Що стосується особи, на користь якої здійснюється виконання зобов'язання, то вона може визначатися як в момент укладення договору (договір на користь третьої особи), так і після укладення договору, але до моменту його виконання. В останньому випадку має місце переадресування кредитором виконання на користь іншої особи. Так, відповідно до п. 43 Статуту залізниць України7 вантажовідправник має право змінити зазначеного в накладній вантажоодержувача без зміни станції призначення.
Предметом виконання договірного зобов 'язання є конкретна річ, робота чи послуга або певна грошова сума, яку відповідно до змісту договору боржник повинен, відповідно, передати, виконати, надати чи сплатити на користь кредитора або відповідно до умов договору на користь третьої особи. Предмет виконання залежить від виду договірного зобов'язання і має відповідати вимогам, що встановлюються договором, законом, а у разі їх відсутності - вимогам, що звичайно пред'являються. Так, предмет виконання може мати такі характеристики: якість, кількість, асортимент, комплектність тощо. Вимоги до предмета виконання бажано точно зазначати в договорі, щоб уникнути суперечок щодо належного виконання боржником свого обов'язку.
Спосіб виконання договірного зобов'язання - це порядок вчинення боржником дій щодо виконання зобов'язання. Спосіб виконання договірного зобов'язання, зазвичай, визначається в договорі. Наприклад, за договором поставки товар може поставлятися періодично окремими партіями. Однак у більшості випадків здійснюється одноразове виконання договірного зобов'язання в повному обсязі. Виконання ж зобов'язання частинами вважається неналежним, якщо такій спосіб виконання прямо не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо це не відповідає його інтересам.
Певні особливості має спосіб зустрічного виконання зобов'язання (ст. 538 ЦК). Зустрічним виконанням зобов'язання є виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Такій спосіб виконання зобов'язання обумовлює право однієї сторони зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі у разі невиконання другою стороною свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає його у встановле-ний строк (термін) або виконає не в повному обсязі.
Строк договору (ст. 631 ЦК) та строк (термін) вико- НСІННЯ договірного зобов 'язання можуть не співпадати. Час виконання договірного зобов'язання може визначатися в договорі шляхом зазначення: 1) строку (періоду часу, протягом якого виконується зобов'язання); 2) терміну (дати виконання зобов'язання або події, яка неминуче має настати в майбутньому)^ першому випадку належним є виконання зобов'язання в будь-якій день зазначеного строку. При цьому необхідно вра-ховувати загальні положення щодо обчислення строків (статті 253-255 ЦК). Наприклад, якщо в договорі поставки зазначено, що постачальник зобов'язаний надати покупцеві товар у другому кварталі, то строком виконання цього обов'язку є період з 1 квітня по ЗО червня включно. У другій ситуації належним є виконання, яке здійснено у відповідний день (календарну дату) або з настанням відповідної події, наприклад, виконання договору перевезення вантажу з початком навігації.
Іноді строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений договором чи законом або визначений моментом пред'явлення вимоги. У цьому разі кредитор має право вимагати виконання договірного зобов'язання в будь-який час. При цьому боржнику для належного виконання надається семиденний строк від дня пред'явлення вимоги кредитором. Договором або законом може бути встановлений обов'язок негайного виконання договірного зобов'язання або передбачений інший строк, який надається боржникові для виконання. Наприклад, якщо за договором роздрібної купівлі-продажу з використанням автоматів покупцеві не надається оплачений товар, продавець повинен на вимогу покупця негайно надати покупцеві товар або повернути сплачену ним грошову суму (ст. 703 ЦК).
Дострокове виконання договірного зобов'язання можливе, якщо тільки інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Зазвичай дострокове виконання зобов'язання вважається належним, якщо воно відповідає інтересам кредитора. Наприклад, дострокова поставка продукції може призвести до здійснення кредитором додаткових витрат на її зберігання, що, безумовно, негативно вплине на його становище. Отже, наведене дострокове виконання договірного зобов'язання суперечить інтересам кредитора і вважається таким, що порушує строк його виконання.
Місце виконання зобов'язання, як правило, встановлюється в договорі. Якщо в договорі не вказано місце виконання, воно визначається відповідно до загальних положень, закріплених у ст. 532 ЦК.
При виконанні договірного зобов'язання сторони мають також керуватися загальним принципом цивільного права, а саме - принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Боржник, який виконав зобов'язання, має право вимагати від кредитора підтвердження факту такого виконання (ст. 545 ЦК). Підтвердженням виконання зобов'язання може бути розписка кредитора про одержання виконання частково або в повному обсязі, повернення боргового документа тощо. Якщо кредитор відмовляється повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (ст. 613 ЦК).
Виконання деяких видів зобов'язань потребує врахування їх специфіки. Зокрема, це стосується зобов'язань зі множинністю осіб, а також альтернативних, факультативних, регресних та грошових зобов'язань.
Альтернативним є зобов'язання, в якому боржник зобов'язаний вчинити одну з двох або кількох дій (ст. 539 ЦК). Отже, при укладенні договору предмет зобов'язання зазначається альтернативно. Наприклад, боржник зобов'язується передати кредитору певну річ або сплати вартість цієї речі. Тільки в момент виконання альтернативного зобов'язання здійснюється визначення конкретного предмета виконання із зазначених у договорі варіантів. Учинення боржником будь-якої дії, що визначена договором, вважається належним виконанням альтернативного зобов'язання. При цьому право вибору предмета зобов'язання має боржник, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Отже, договором може бути встановлено, що право вибору предмета виконання альтернативного зобов'язання належить кредиторові. У певних випадках право кредитора визначати предмет виконання альтернативного зобов'язання закріплено в актах цивільного законодавства, зокрема, право покупця у разі передання йому товару неналежної якості (ст. 678 ЦК), право замовника у разі неналежної якості роботи підрядника (ст. 858 ЦК) тощо.
На відміну від альтернативного, факультативне зобов'язання має конкретно-визначений предмет виконання. Разом з тим у договорі передбачено можливість заміни боржником зазначеного предмета зобов'язання іншим у випадку настання певних обставин. Наприклад, договором визначено, що у разі загибелі індивідуально-визначеної речі боржник зобов'язаний сплатити кредиторові певну грошову суму. Якщо ж зазначені в договорі обставини відсутні, боржник не може замінювати предмет виконання.
При множинності осіб на боці боржника та (або) кредитора має місце часткове або солідарне зобов'язання. Такі зобов'язання можуть також виникати із договору. Виконання зазначених договірних зобов'язань має певну специфіку. У законі закріплено презумпцію, що зобов'язання зі множинністю осіб є частковим, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 540 ЦК). Це означає, що кожний із боржників повинен виконати зобов'язання тільки в певній частці, що визначена договором або актами цивільного законодавства. Якщо ж розмір частин обов'язку боржників не встановлений, то вони вважаються рівними. Боржник, який виконав свою частину обов'язку, вибуває із зобов'язання. Отже, кредитор не може вимагати від нього виконання зобов'язання в цілому, якщо інші боржники не виконали зобов'язання у своїй частині. За наявності в частковому зобов'язанні кількох кредиторів кожний із них має право вимагати від боржника виконання обов'язку на його користь у певній, як правило, рівній частці.
Солідарне зобов'язання має місце лише у випадках, встановлених договором або законом (ст. 541 ЦК). Наприклад, солідарним є зобов'язання, предмет якого неподільний. У разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний із них має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі. До пред'явлення вимоги одним із солідарних кредиторів боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із них на свій розсуд. Виконання боржником свого обов'язку одному із солідарних кредиторів у повному обсязі припиняє зобов'язання та звільняє боржника від виконання іншим солідарним кредиторам. При цьому солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов'язаний передати належне кожному з решти солідарних кредиторів у рівній частці, якщо інше не встановлено договором між ними.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їх обов'язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов'язку в повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Як бачимо, обов'язок солідарних боржників ґрунтується на принципі "один за всіх - всі за одного". Саме тому такий вид зобов'язання зі множинністю осіб на боці боржника вважається найбільш прийнятним для кредитора, який може пред'явити вимогу виконання обов'язку в повному обсязі до одного платоспроможного боржника.
Регресне (зворотне) зобов'язання виникає у разі виконання боржником основного зобов'язання замість іншої особи. У регресному зобов'язанні боржник, який задовольнив вимоги кредитора, сам набуває прав останнього. Так, право на зворотну вимогу (регрес) до солідарних боржників має той із них, хто повністю виконав договірне зобов'язання. Субсидіарний боржник (поручитель, гарант), який виконав договірне зобов'язання замість основного боржника, також набуває права на зворотну вимогу до останнього.
Грошовим є договірне зобов'язання, за яким гроші виступають як предмет або ціна договору. Особливість грошового зобов'язання, перш за все, полягає в тому, що воно не може припинитися неможливістю його виконання (ст. 625 ЦК). При виконані грошового зобов'язання важливо розрізняти такі поняття, як "валюта боргу" і "валюта платежу". Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких виражається зобов'язання. Відповідно до ст. 524 ЦК договірне зобов'язання може бути виражене як у грошовій одиниці України - гривні, так і в її грошовому еквіваленті в іноземній валюті8. При цьому грошове зобов'язання має виконуватися в гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦК). Іншими словами, валютою платежу є валюта України. Якщо в договорі визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається тільки у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Сьогодні порядок використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України регулюється Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"9, що має силу закону, і Законом України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"10.
Якщо при здійсненні платежу виявляється недостатність його суми для виконання грошового зобов'язання в повному обсязі, у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання, потім сплачуються проценти й неустойка і в останню чергу - основна сума боргу.
Виходячи з презумпції відплатності договорів (ч. 5 ст. 626 ЦК) в грошових зобов'язаннях, предметом яких є безпосередньо гроші, за користування ними сплачуються проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Тільки фізичні особи, укладаючи договір, можуть встановити безпроцентне користування чужими грошовими коштами, наприклад, за договором позики (ст. 1048 ЦК).
Законом встановлюється особливий спосіб виконання грошового зобов'язання шляхом внесенням боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК). Боржник має право виконати грошове зобов'язання в такій спосіб у разі: 1) відсутності кредитора або уповноваженої ним особи в місці виконання зобов'язання;
3) ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або іншого прострочення з їхнього боку;
4) відсутності представника недієздатного кредитора.
Зазначений перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса є вичерпним. Своєчасне внесення грошових сум у депозит нотаріуса вважається належним виконанням боржником свого обов'язку. Нотаріус видає боржникові квитанцію про внесок або на його прохання робить напис про внесок у документі, що встановлює заборгованість. Про внесення боргу в депозит нотаріус повідомляє кредитора і на його вимогу видає йому належні грошові суми.