До договорів про надання послуг належить надзвичайно велика кількість як пойменованих, так і непойменованих договорів. Зокрема, це договори перевезення, транспортного експедирування, морського, портового, міжпортового буксирування, зберігання, охорони, доручення, комісії, договори про надання інформаційних, консультаційних, телекомунікаційних, аудиторських, юридичних, освітніх, медичних, ветеринарних послуг, туристичного та екскурсійного обслуговування тощо57. Окреме місце серед цих договорів займають договори щодо надання фінансових послуг, які, зважаючи на їх предмет та сферу застосування, складають відокремлену групу, що відображено, наприклад, в укладеній у межах Всесвітньої торговельної організації (ВТО) Генеральній угоді про торгівлю послугами від 15 квітня 1994 р.58
Глава 63 ЦК регулює загальні положення про послуги й має одночасно як загальне, так і спеціальне застосування. Так ч. 1 ст. 901 ЦК встановлює загальну ознаку зазначених договорів, а саме споживання послуги в процесі вчинення певної дії (виконання медичної операції) або здійснення певної діяльності (перевезення вантажу). Отже, результат діяльності виконавця в таких договорах завжди є нематеріальним, неуречевленим, тобто не пов'язаним із виготовленням, обробкою, переробкою, ремонтом речі або виконанням іншої роботи з переданням її результату замовнику, як це має місце в договорах підряду (ч. 2 ст. 837 ЦК). Корисний результат у договорах про надання по-слуг не може існувати окремо від дії чи діяльності й не може бути переданим окремо від них самих, а отримання послуги припиняється з припиненням дій (діяльності) виконавця. У зв'язку із цим на результат даних договорів встановлення гарантійних строків (строків придатності) є неможливим. Так, в договорі перевезення вантажу доставка вантажу до пункту призначення й видача його уповноваженій особі означає виконання договору перевізником, одночасне споживання послуги одержувачем та припинення правовідношення.
Ознакою зазначених договорів є їх тісна пов'язаність із особою виконавця, на що вказує ч. 1 ст. 902 ЦК. І хоча виконання обов'язку виконавця (ч. 1 ст. 528 ЦК) може бути покладено на іншу особу, якщо це спеціально передбачено договором, виконавець залишається відповідальним перед замовником в повному обсязі. Останнє пояснюється розподіленням ризиків невиконання зобов'язання, що має місце в цих договорах. На відміну від договорів підряду, де ризик недосягнення результату робіт несе підрядник і діє принцип "відсутній результат - відсутня оплата"59, виконавець надає послуги на ризик замовника і не гарантує обов'язкового досягнення очікуваного результату. Це є визначальним для вибору останнім особи виконавця. Крім того, як зазначає М.В. Кротов, досягнення корисного результату залежить і від того, як відбувається її споживання, чи є об'єктивні умови для його досягнення60. Так, якщо особа не знайшла необхідної інформації в мережі Інтернет, це не позбавляє її обов'язку оплатити провайдеру надані телекомунікаційні послуги. Закономірним є правило ч. 2 ст. 903 ЦК, що замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату, якщо неможливість виконання виникла не з вини виконавця, а також виплатити плату в повному обсязі, якщо невиконання мало місце з вини замовника.
Глава 63 ЦК має і спеціальний характер, оскільки ч. 2 ст. 901 ЦК встановлює загальне правило про можливість застосування норм цієї глави до всіх договорів про надання послуг, на чому особливо наголошується в літературі з цивільного права61. Дане правило стає важливим при регулюванні непоймено- ваних договорів, а також субсидіарно до частково врегульованих правовідносин з надання послуг. Наприклад, при визначенні умов відповідальності комісіонера за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента за ст. 1021 ЦК відповідному застосуванню підлягає ч. 1 ст. 906 ЦК.
Незважаючи на різноманітність, усі зобов'язання з надання послуг традиційно поділяються на зобов'язання з надання фактичних послуг (перевезення, зберігання), послуг юридичного характеру (доручення, комісія), а також послуг як фактичного, так і юридичного характеру (транспортне експедирування, аген- тування), що залежить від характеру діяльності виконавця.
Договори про надання послуг у своїй переважній більшості сформульовані як договори консенсуальні, вони є укладеними, згідно із загальним правилом ч. 1 ст. 640 ЦК, з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Разом з тим договір перевезення вантажу в ч. 1 ст. 909 ЦК сформульований як договір реальний, оскільки вважається, що правовідносини до моменту передання вантажу перевізнику можуть бути врегульовані окремими договорами про організацію перевезень вантажів62. За загальним правилом реальним є договір зберігання (ч. 1 ст. 936 ЦК), якщо договором не встановлено обов'язок професійного зберігача зберігати річ, яка буде передана йому в майбутньому (ч. 2 ст. 936 ЦК).
Договори про надання послуг мають як відплатний, так і безвідплатний характер, хоча у відповідних главах ЦК у цілому додержується загального правила про відплатність договору (ч. 5 ст. 626 ЦК), передбачаючи право виконавця (зберіга- ча, повіреного, комісіонера тощо) на плату за виконання його обов'язків. Разом з тим договори зберігання за участю фізичних осіб, які не є підприємцями, а також зберігання в гардеробах організацій, вважаються за загальним правилом безвідплатними. Розмір оплати може бути встановлений сторонами згідно з їх домовленістю, визначеною за загальними правилами ч. 4 ст. 632 ЦК або нормативно, зокрема, як це має місце з встановленням тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України, на приймання та доставку вітчизняних періодичних друкованих видань за передплатою тощо63. Слід відрізняти оплату за надання послуг і відшкодування виконавцеві фактичних витрат, необхідних для виконання договору, які замовник зобов'язаний відшкодувати за договором про безоплатне надання послуг навіть у разі неможливості виконання з вини самого замовника або внаслідок непереборної сили (ст. 904 ЦК), а також якщо вони не включені до плати за послуги (ст. 947; п. 2 ч. 1 ст. 1007; ст. 1024 ЦК).
Відплатні договори про надання послуг є двосторонніми (взаємними), оскільки передбачають зустрічні права та обов'язки їх сторін, що, як правило, породжує зустрічність виконання зобов'язання (ст. 538 ЦК). Безвідплатність даних договорів характеризує їх односторонність, оскільки не породжує зустрічного обов'язку або зобов'язальних правовідносин взагалі.
Значна кількість договорів про надання послуг є публічними (ст. 633 ЦК) з покладанням на виконавця-підприємця обов'язку надання послуг кожному, хто до нього звернеться (зберігання у камерах, приміщеннях загального користування, складське зберігання, телекомунікаційні, освітні послуги). З урахуванням суб'єктного складу в такому випадку на правовідносини поширюється також Закон України "Про захист правспоживачів"64.
Сторонами договорів про надання послуг є виконавець (перевізник, експедитор, зберігач, повірений, комісіонер, аудитор, туроператор, турагент тощо) та замовник (відправник, пасажир, клієнт, поклажодавець, довіритель, комітент, турист тощо). У передбачених законом випадках до суб'єктного складу зазначених договорів висуваються певні вимоги, зокрема, пов'язані з необхідністю отримання ліцензії на зайняття відповідним видом діяльності (перевезення пасажирів, вантажів повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом, медична, ветеринарна практика, охоронні послуги, туроператорська діяльність тощо)65.
Як правило, єдиною істотною умовою договорів про надання послуг є їх предмет, яким виступає сама нематеріальна послуга, тобто певне нематеріальне благо, яке надається однією особою (виконавцем) і споживається іншою особою (замовником) у процесі вчинення виконавцем певних дій або здійснення певної діяльності66. Виходячи з вищезазначеної класифікації досліджуваних договорів, до фактичних послуг слід відносити ті, зміст яких полягає у діях, що призводять до зміни фактичного стану речей або обставин, визначають їх існування у просторі, часі, якості. Юридичний характер послуг означає виникнення, зміну або припинення правовідношення чи настання іншого правового результату (перехід прав власності до комітента на придбане майно) безпосередньо для управомоче- ної особи. Змішаний характер послуг, який має місце, зокрема, в договорі транспортного експедирування, означає, що виконавцем надаються як фактичні (організація перевезення вантажу різними видами транспорту та його охорона), так і юридичні (оформлення товарно-транспортної документації, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта). Предмет договору з надання послуг з урахуванням його конкретного виду може характеризуватися певними особливостями, зокрема, з необхідністю визначення виду, ваги та якості вантажу й транспортного засобу, пункту призначення, чіткого визначення юридичних дій, які належить вчинити повіреному, предмет і термін аудиторської перевірки, обсяг аудиторських послуг тощо. До істотних умов договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну (ч. З ст. 1012 ЦК).
Строк договору про надання послуг не віднесено ЦК до його істотних умов, хоча ст. 1001 ЦК і встановлює правило про необхідність визначення строку, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. Стаття 905 ЦК вказує, що він визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Строк набуває важливого значення, зокрема, у договорах про надання медичних, аудиторських послуг або туристичного обслуговування, коли чітке визначення його початку та закінчення є життєво необхідним, або впливає на фінансові інтереси сторони або визначає можливості отримання послуги.
Як правило, законодавство спеціально посилається на необхідність додержання письмової форми договору про надання послуг (статті 909, 934, 957 ЦК, ст. 20 Закону України "Про туризм") або відсилає до загальних положень про форму правочинів (ч. 1 ст. 937 ЦК), однак не передбачає його недійсності у випадку недодержання такої форми. Цікавим є тлумачення абзацу другого ч. 1 ст. 937 ЦК, яке передбачає окреме правило, однак з якого допустимо зробити узагальнюючий висновок щодо критеріїв надання правочинам письмової форми. Зазначена норма посилається на необхідність укладення договору в письмовій формі незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання, що визначає залежність суми правочину (п. З ч. 1 ст. 208 ЦК) саме від вартості речі, а не послуги (яка може бути безвідплатною). Укладення договору про надання послуг підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента, іншого встановленого документа) (ч. 4 ст. 909 ЦК), квитка та багажної квитанції (ч. 2 ст. 910 ЦК), видачею номерного жетона, іншого знака (ч. З ст. 937 ЦК), письмова форма вважається дотриманою, якщо прийняття речі посвідчено розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем (ч. 1 ст. 937 ЦК) або посвідчене складським доку-ментом (ч. З ст. 957 ЦК) чи шляхом видачі ваучера (ст. 20 Закону України "Про туризм"). Слід також звернути особливу увагу, що висування вимог щодо форми договору про надання послуги іноді є недоречним, оскільки певні правовідносини можуть виникати не з договору як такого, а, наприклад, із закону або рішення суду (статті 974, 975, 976 ЦК).
Зміст договорів про надання послуг залежить від конкретного виду договору і є надзвичайно різноманітним; права та обов'язки сторін в них об'єднує обов'язок виконавця надати послугу, а замовника - оплатити її, якщо правовідносини є від- платними.
Новелою законодавства є встановлення ст. 906 ЦК загального правила про відповідальність виконавця у разі порушення договору про надання послуг, яка залежить від характеристики договору як відплатного та статусу виконавця як підприємця. Так, у відплатному договорі завдані виконавцем збитки відшкодовуються у повному обсязі у разі його вини, якщо послуга надана ним не під час здійснення підприємницької діяльності, і незалежно від вини - за наявності ознак такої діяльності (підставою звільнення від відповідальності в цьому випадку закон зазначає наявність непереборної сили). Якщо збитки завдані у безвідплатному договорі про надання послуг, умови цивільно-правової відповідальності виконавця є загальними (статті 614, 617 ЦК), однак розмір його відповідальності обмежується, за загальним правилом, двома неоподатковуваними мінімумами доходів громадян (ч. 2 ст. 906 ЦК). Разом з тим норми про окремі договори містять у деяких випадках спеціальні правила про умови та розмір відповідальності виконавців (статті 923, 924, 950, 951 ЦК).