Групу договорів, учасники яких мають спільну мету, складають: договори про спільну діяльність (простого товариства) та договори про створення юридичної особи. Останні можуть бути установчим документом (засновницький договір повного та командитного товариств) або не бути таким (договір про створення ТОВ, АТ).
Як правило, такі договори укладають у випадках, якщо досягнення бажаного результату однією особою неможливе або ускладнене. Так, юридично неможливо створення повного товариства однією особою, для цього має укладатися засновницький договір. Фактичні ж складнощі або економічні інтереси вимушують кількох осіб укладати договір для спільного будівництва об'єктів загального користування, наприклад, колодязя, прокладення дороги тощо. При цьому спільна діяльність є для учасників договору не самоціллю, а лише засобом досягнення певного результату, настання якого вони прагнуть разом. Тому такий договір виконує функцію інструменту, завдяки якому стає можливим досягнення його учасниками певної мети, а також координації спільної діяльності задля цього.
Наявність в учасників спільної мети відрізняє ці договори від всіх інших договорів, що називаються зустрічними (купівлі-продажу, найму тощо), в яких сторони протистоять одна другій і є контрагентами (кредитором і боржником). Специфіка договорів, спрямованих на досягнення спільної мети, полягає в тому, що кожен із його учасників виступає одночасно як кредитор і як боржник по відношенню один до одного та всіх разом. Жоден з них не вправі вимагати від інших виконання для себе особисто і, навпаки, виконувати безпосередньо для будь-кого одного чи для кількох (а не всіх) учасників. Усі дії учасників цих договорів мають підкорятися їх спільній меті.
Залежно від мети, яку ставлять перед собою учасники договору про спільну діяльність, виокремлюється договір простого товариства, спрямованого на налагодження такої діяльності, в результаті якої очікується прибуток (ст. 1132 ЦК). Якщо цю діяльність учасники будуть здійснювати без створення юридичної особи, то для регулювання їх відносин достатньо § 2 гл.77. Якщо ж вони забажають створити юридичну особу, то в цьому випадку діють спеціальні норми, передбачені ч. 2 ст. 88, статтями 120, 134 ЦК. Якщо створюється повне або ко- мандитне товариство, з укладенням засновницького договору і державною реєстрацією товариства мета договору не досягається, бо це лише етап до одержання прибутку. До того ж ці договори є установчими документами і діють протягом всього строку існування зазначених товариств. Навпаки, договори, які укладаються при створенні ТОВ або АТ, не є їхніми установчими документами, а тому мета цих договорів буде досягнута з моменту державної реєстрації товариства, хоча одержання прибутку з цього моменту ще неможливе. Утім, учасники таких договірних відносин продовжують перебувати у схожих відносинах, але вже у корпоративних, участь у яких надає їм можливість одержати прибутки.
Договори, спрямовані на досягнення певної мети, називають багатосторонніми, хоча в них можуть брати участь дві особи. Така їх кваліфікація залежить не від кількості сторін, а від спрямованості їх волі.
Коло суб'єктів договорів, спрямованих на досягнення єдиної мети, може істотно відрізнятися. Так, якщо жодних обмежень для участі в договорі про спільну діяльність закон не встановлює, то, якщо це договір простого товариства, його учасники - фізичні особи мають бути зареєстровані як підприємці. Питання про можливість непідприємницьких товариств і установ брати участь у цих договорах є спірним. Ймовірно, при його вирішенні слід керуватися загальним дозволом, що міститься у ст. 86 ЦК, про можливість для цих юридичних осіб здійснювати підприємницьку діяльність, у тому числі шляхом укладення договору простого товариства. Слід враховувати обмеження, встановлене у ч. 2 ст. 119 ЦК, що особа може брати участь лише в одному повному товаристві або в командит- ному як повний учасник. Таких обмежень стосовно участі в договорі про спільну діяльність законом не встановлено, так само, як і для учасників договорів про створення ТОВ та АТ.
Спірним є питання оплатності зазначених договорів, адже в правових зв'язках, що складаються при спільній діяльності, відсутній обов'язок одного з учасників здійснювати певні дії по відношенню до іншого, відсутня зустрічність, а тому - відсутнє й зустрічне задоволення. Утім, це зумовлюється спе-цифікою таких договорів, а значить, можлива й специфіка прояву їх оплатності. Якщо сторони цих договорів вносять певне майно або докладають власних зусиль для досягнення певної цілі, то, зрозуміло, що вони набувають взамін цього щось, у чому вони були заінтересовані і для чого вступали в договірні відносини.
Договір про спільну діяльність (простого товариства) та інші договори, спрямовані на досягнення єдиної мети, є консенсуальними, бо вважаються укладеними з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов, до яких слід віднести, крім предмета, визначення вкладів учасників (якщо йдеться про повне товариство, засновницькі договори та договори про створення ТОВ і АТ), інші умови, зазначені в ч. 2 ст. 88; ч. 2 ст. 120; ч. 2 ст. 134; ч. 1 ст. 142 ЦК. Загальні вимоги до змісту договору про спільну діяльність містяться в ч. 2 ст. 1131 ЦК.
Вкладами в спільну діяльність може бути різне майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК). Відповідно, внесками до складеного майна повних та командитних товариств або статутного капіталу ТОВ та АТ можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 115 ЦК). Дещо відрізняється й порядок регулювання розміру цих вкладів. При визначенні розміру вкладів учасників простого товариства законодавець встановлює презумпцію їх рівності, якщо інше не випливає з договору або фактичних обставин, тобто внаслідок підтвердження дійсних сум, витрат тощо. Таке правило відсутнє для учасників господарських товариств, розмір вкладів яких визначається в договорі, а у випадках, встановлених законом, їх грошова оцінка підлягає незалежній експертній перевірці (абз. 2 ч. 2 ст. 115 ЦК).
Від вкладів учасників залежить їх частка у спільному майні, адже з укладенням договору про спільну діяльність все майно, передане учасниками, матиме правовий режим спільної часткової власності (ч. 1 ст. 1134 ЦК). Це стосується і прирощень спільного майна в результаті його використання для досягнення тієї мети, з якою особи об'єдналися. Однак договором або законом може визначатися й інше. Очевидно, це стосується перерозподілу прав на плоди та доходи, які можуть розподілятись іншим чином, ніж пропорційно частці учасника (ст. 1139).
Інша ситуація в повних та командитних товариствах, учасники яких не є співвласниками, бо власником майна товариства, в тому числі переданого учасниками, є само товариство. Щодо ТОВ та АТ, то до моменту їх державної реєстрації вклади учасників є їх спільною власністю (наприклад, грошові кошти, які вносяться в установу банку для відкриття рахунку). Після державної реєстрації цих товариств вони переходять у власність останніх.
Форма договору про спільну діяльність - проста письмова (ч. 1 ст. 1131 ЦК), так само як і засновницького договору та договору про створення ТОВ (ч. 1 ст. 120; ч. 1 ст. 134; ч. 1 ст. 142 ЦК). Договір про створення АТ підлягає нотаріальному посвідченню, якщо товариство створюється фізичними особами (ч. 2 ст. 153 ЦК). Разом із тим, як правило, підписи осіб на договорах про створення ТОВ і на засновницьких договорах засвідчуються нотаріально.
Строк дії договору про спільну діяльність зазначається в самому договорі, а за відсутності такого зазначення він припиняється з досягненням учасниками спільної мети (наприклад, побудування сараю, прокладення дороги тощо). Якщо це договір простого товариства, то його мета (отримання прибутку від підприємницької діяльності) не є такою, що досягається одноразово, бо вона постійно супроводжує спільну діяльність учасників, отже, взагалі не може бути досягнута до певної дати. Тому найчастіше строк у цих договорах не визначається, вони будуть вважатися укладеними на невизначений строк.
Строк дії засновницького договору відповідає строку існування повного або командитного товариства, установчим документом є цей договір, а строк дії договору про створення ТОВ або АТ обмежується моментом державної реєстрації зазначених господарських товариств.
Важливим для спільної діяльності учасників договору є ведення їх спільних справ, оскільки для третіх осіб, з якими учасники вступають у правовідносини, вони повинні становити певну єдність. Це має значення і у відносинах між учасниками. Під час ведення спільних справ кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо інше не встановлено договором між ними. Це правило діє стосовно учасників всіх договорів, спрямованих на досягнення єдиної мети, - і простого това-риства (ст. 1135 ЦК), і засновницького договору (ст. 122 ЦК), і договорів про створення ТОВ і АТ, хоча в останньому випадку про це прямо в законі не зазначається. У договорі може передбачатися й інше - що всі учасники ведуть справи спільно або доручають це окремому учаснику. У першому випадку для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників; у другому - представник учасників діє на підставі довіреності, яка підписується всіма учасниками. Це стосується зовнішніх відносин.
Щодо внутрішніх відносин, то будь-які питання вирішуються учасниками всіх зазначених договорів також за взаємною згодою. Разом з тим закон встановлює можливість виключень для учасників повного товариства, а тому - і для повних учасників командитного товариства, якщо це передбачено засновницьким договором. У таких випадках учасники можуть вирішувати питання управління справами цих товариств з учасниками ТОВ та АТ, де не потрібно взаємної згоди, а рішення приймається залежно від розміру вкладів (пакетів акцій) більшістю голосів.
Стаття 1137 ЦК встановлює правило про порядок відшкодування витрат і збитків, пов'язаних із спільною діяльністю учасників за домовленістю між ними, а у разі її відсутності - пропорційно вартості його вкладу в спільне майно. Відповідальність учасників договорів, спрямованих на досягнення єдиної мети, різниться залежно від того, чи здійснюють вони підприємницьку діяльність. Якщо так, то відповідальність учасників буде солідарною, а в противному випадку - частковою (ст. 1138 ЦК). Солідарна відповідальність настає також у разі виникнення спільних зобов'язань учасників поза межами договору між ними, а також в учасників повного товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК) та повних учасників командитного товариства (ч. 1 ст. 133 ЦК). Особливість їх відповідальності полягає в тому, що учасники засновницьких договорів відповідають субсидіарно за зобов'язаннями товариства, адже воно є юридичною особою і несе майнову відповідальність. Якщо майна товариства не вистачає для задоволення вимог кредиторів, до відповідальності притягуються повні учасники. Засновники АТ несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до реєстрації цих юридичних осіб (ст. 26 Закону України "Про господарські товариства"). Це ж стосується й учасників ТОВ.
Договір про спільну діяльність (простого товариства) припиняється у випадках, передбачених ст. 1141 ЦК. Припинення договору тягне за собою поділ спільного майна між учасниками за правилами, передбаченими в ст. 367 ЦК. При цьому учасник, який вніс як вклад в спільну власність індивидуально- визначену річ, вправі вимагати її повернення йому, якщо вона збереглася в натурі та якщо це не уразить інтереси інших учасників і кредиторів (абз. З ч. 2 ст. 1141 ЦК). Речі, які передавались учасником тільки у володіння та (або) користування, повертаються йому без винагороди, якщо інше не передбачено договором простого товариства (абз. 1 ч. 2 ст. 1141 ЦК). Ана-логічні правила передбачені при припиненні засновницького договору, але, оскільки це тягне за собою ліквідацію повного або командитного товариства, процедура проведення відповідних розрахунків та поділу майна регулюється статтями 110 - 112, 132, 139 ЦК.