Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

 


Принцип законності. У загальному розумінні зміст принципу законності в нотаріальній діяльності полягає в тому, що вчинення нотаріальних дій, віднесених до компетенції нотаріальних органів, може здійснюватися тільки з дотриманням вимог чинного законодавства України.

Принцип законності при вчиненні нотаріальних дій необхідно розглядати в двох аспектах. По-перше, всі дії нотаріуса та інших посадових осіб повинні підкорятися відповідним законодавчим актам. По-друге, в рамках нотаріального процесу дотримуватися законів повинні і інші суб'єкти - громадяни та юридичні особи, які звертаються за вчиненням нотаріальних дій.

Проявом принципу, що розглядається стосовно діяльності нотаріальних органів є постанова законного нотаріального акту, законність якого завжди пов'язується при цьому з дотриманням матеріальних і процесуальних норм.

Матеріально-правове прояв принципу законності полягає в тому, що нотаріус вчиняє нотаріальні дії, керуючись правовими нормами, що регулюють певні правовідносини. Так, при вирішенні питання про видачу свідоцтва про право на спадщину застосовуються відповідні норми Цивільного кодексу; при вчиненні виконавчого напису з трудових правовідносин нотаріуси звертаються до Кодексу законів про працю; при посвідченні шлюбного контракту або видачу свідоцтва про право власності подружжя застосовуються норми Кодексу про шлюб та родині.

Процесуально-правове прояв цього принципу полягає в тому, що порядок вчинення будь-якого нотаріальної дії суворо врегульоване законодавством.

Врегулювання законом порядку здійснення діяльності має дуже велике значення: будь-який державний чи приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії з одним і тим же правилам. Отже, дотримання вимог нотаріальних процесуальних норм поряд з нормами матеріальними - обов'язкова умова постанови законного нотаріального акту. Так, відповідно до ст. 2 Закону правовою основою діяльності нотаріату є Конституція України, сам Закон, інші законодавчі акти України. Стаття 7 Закону вказує, що нотаріуси або прирівняні до них особи у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами Міністра юстиції України, а на території Республіки Крим, крім того , і законодавством Республіки Крим, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають з норм міжнародного права, а також укладених Україною міжнародних угод.

У рамках принципу законності слід звернути увагу і на незалежність нотаріуса. Чинне законодавство не містить норми, яка закріплювала б положення про те, що нотаріус є незалежним при вчиненні нотаріальних дій. Разом з тим очевидно, що при вчиненні нотаріальних дій нотаріус керується тільки законом і ніякі вказівки для нього не є обов'язковими, якщо вони стосуються змісту нотаріальної дії і не відповідають законодавству. Питання про правомірність вчинення нотаріальної дії або про відмову вирішує сам нотаріус, так як він підкоряється лише закону. Зацікавлені особи можуть оскаржити його дії до суду, рішення якого після набрання законної сили обов'язково як для нотаріуса, так і для осіб, що у справі. Ніякі інші особи та органи, крім суду, який розглянув скаргу на дії нотаріуса, не можуть давати вказівок по суті дій, скоєних нотаріусом. Тому незалежність нотаріуса тісно пов'язана з принципом законності.

Принцип обгрунтованості нотаріальних актів. Цей принцип вимагає, щоб чинені нотаріальні дії грунтувалися на дійсних обставин, підтверджених необхідними відомостями і документами. Точно розмежувати поняття «відомості» та «документи» скрутно. Очевидно, до категорії документів можна віднести акти державних органів, що фіксують обставини, що мають юридичне значення або правові відносини: рішення суду про наявність родинних відносин, свідоцтва органів РАЦСу про народження, реєстрації шлюбу, розлучення, смерть, довідки про приналежність житлового будинку певній особі і т . п. Відповідно відомості складає будь-яка інша інформація, наприклад, повідомлення кредитної установи про відсутність вкладу на ім'я спадкодавця. Однак для використання в нотаріальному процесі ця інформація все одно повинна бути викладена в письмовій формі та відповідати певним вимогам, передбаченим законодавством. Тому можна зробити висновок, що принципової різниці між документами та відомостями у нотаріальному провадженні не існує і вони повинні бути об'єднані терміном «документи».

Представлені матеріали нотаріус оцінює з точки зору їх належності, допустимості та достовірності. Він перевіряє, виданий чи документ правомочним органом, чи підписаний відповідними посадовими особами, чи дотримана встановлена ??форма документа, чи зберіг він. Силу й інші обставини.

Представлення зацікавленою особою нотаріусу всіх необхідних документів для вчинення нотаріальної дії - найважливіша умова правильного вирішення нотаріального справи, одна з гарантій недопущення помилок з боку нотаріуса. Перелік необхідних документів, як правило, визначений у законодавстві. При цьому нотаріус або інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, не мають права вимагати від зацікавлених осіб документів, які не стосуються скоєного нотаріальної дії, крім передбачених законодавством.

Стаття 46 Закону представляє нотаріусу або іншій посадовій особі право витребувати від підприємств, установ та організацій документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Відповідні документи повинні бути подані в строк, вказаний нотаріусом або прирівняним до нього обличчям. Цей термін не може перевищувати одного місяця.

Іноді вважають, що якщо для вчинення нотаріальної дії недостатньо даних, наданих зацікавленими особами, нотаріус повинен сам витребувати необхідні документи. Це твердження не можна визнати правильним, оскільки ст. 42 Закону точно вказує, що нотаріальні дії вчиняються після їх оплати в день подачі всіх необхідних документів, яка є обов'язком зацікавленої особи.

Не виникає необхідності у витребуванні матеріалів, якщо вони знаходяться в розпорядженні особи, яка звернулася до нотаріуса, або без утруднень можуть бути ним отримані у відповідних установах (копії судових рішень, довідки з місця проживання або роботи і т. д.). У таких випадках нотаріус лише роз'яснює заявнику, які саме документи необхідні для вчинення конкретної нотаріальної дії (наприклад, стягнення заборгованості на підставі виконавчого напису). Якщо ж потім необхідні документи не будуть представлені, нотаріальна дія не звершується.

Але існують випадки, коли самому заявникові дуже важко або просто неможливо отримати деякі документи. Це може мати місце з підстав суб'єктивного характеру: старість, інвалідність, хворобливий стан, неправомірну відмову якої посадової особи видати такі довідки, тривала затримка з їх отриманням і т. д. Іноді певні документи відповідно до чинного законодавства видаються тільки обмеженому числу зацікавлених суб'єктів або взагалі не видаються без запиту компетентних органів (свідоцтва органів РАЦСу, медичні довідки, інформація про вклади та ін.) У таких випадках нотаріус повинен реалізувати свої повноваження щодо витребування матеріалів нотаріального справи.

Принцип обгрунтованості закріплений у ст. 42, ч. 2 ст. 54, ст. 55 і ряді інших статей Закону, що зобов'язують нотаріуса перевіряти наявність певних фактів для вчинення того чи іншого нотаріальної дії.

Принцип диспозитивності. Закон передбачає, що необхідна особиста ініціатива зацікавленої особи в охороні прав та інтересів. Тому принцип диспозитивності в нотаріальному процесі полягає в тому, що нотаріальне провадження може виникнути, Каю правило, тільки з ініціативи зацікавлених осіб, а не нотаріальних органів. Нотаріальний орган здійснює нотаріальну дію за наявності письмової або усної заяви цієї особи. Так, подача заяви в якості засобу порушення нотаріального процесу передбачена ст. 57, 67, 70 Закону. А ст. 80-82 вказує, що посвідчення фактів, що громадянин год в живих, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографії, здійснюється на прохання громадянина.

За загальним правилом нотаріальний орган дій з власної ініціативи не робить.

Виняток становлять випадки, передбачені законом, коли нотаріальні дії можуть відбуватися з ініціативи нотаріусів або інших осіб. Наприклад, відповідно до ст. 60 Закону нотаріуси за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або за своєю ініціативою вживають заходів до охорони спадкового майна, якщо це необхідно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави. Проте заходи охорони майна померлого не приймаються, якщо спадкоємці померлого проживали спільно з ним або якщо спадкоємці є, але ніхто з них не заявляє про необхідність прийняття таких заходів.

Ще одне виключення з принципу, що розглядається, яке передбачено ст. 73 Закону. Йдеться про накладення заборони відчуження нерухомого майна. Це нотаріальну дію, що забезпечує законність угод (договору позики, довічного утримання, застави житлового будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна).

Принцип безпосередності. Даний принцип полягає в наступному:

а) при вчиненні нотаріальної дії повинні безпосередньо бути досліджені певні документи (ст. 42 Закону) та встановлено особи осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії (ст. 43 Закону);

б) нотаріально посвідчуються угоди, а також заяви та інші документи повинні бути підписані у присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію; якщо ж угоду, заяву чи інший документ підписаний у відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ підписаний ім.

Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, то за його дорученням у його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, зазначені документи може підписати інший громадянин. Про причини, за якими цей громадянин не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угода не може підписувати особа, на користь або за участю якої воно засвідчено.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, може не вимагати кожного разу явки відомих йому посадових осіб підприємств, установ і організацій, якщо він має зразки їх підписів, одержані при особистому зверненні, а справжність останніх не викликає сумнівів (ст. 45 Закону) .

Приватним проявом принципу безпосередності при вчиненні такої нотаріальної дії, як посвідчення заповіту, є правило, відповідно до якого заповіт має бути особисто подана зацікавленою особою нотаріусу для посвідчення. Посвідчення заповіту через представника не допускається (ст. 56 Закону).

Принцип національної мови. Відповідно до ст. 15 Закону і ст. 20 Закону «Про мови в Українській РСР» нотаріальне діловодство ведеться українською мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем. Для оформлення нотаріального документа з одночасним його перекладом затверджені спеціальні посвідчувальні написи (форма 31, 32) 67, в яких або посвідчуються правильність усного перекладу тексту договору (якщо нотаріус перекладав сам), або вказується, що усний переклад тексту договору зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчується.

Особа, що не володіє українською мовою, має право в нотаріальному процесі користуватися послугами перекладача і ставити свій підпис на тій мові, яка воно знає.

Принцип сприяння фізичним і юридичним особам у реалізації їх прав та інтересів. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних дій, для того щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Аналіз статей чинного Закону дозволяє зробити висновок, що розглянутий принцип реалізується в таких повноваженнях нотаріуса, як з'ясування відповідності волевиявлення особи його діям і намірам (ч. 2 ст. 54 Закону) і надання допомоги у виборі оптимального варіанту угоди, що, у свою чергу, полягає у: роз'яснення прав і обов'язків, відповідних законів і підзаконних актів; попередженні про наслідки вчинюваних нотаріальних дій (ст. 5 Закону); складанні проектів угод і заяв, виготовленні копій документів і виписок з них (ст. 4 Закону); витребування необхідних документів - доказів (ст. 46 Закону).

Принцип таємниці вчинення нотаріальних дій. На відміну від судів, які розглядають і вирішують справи відкрито і гласно, нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, повинні зберігати таємницю вчинення цих дій (ч. 2 ст. 5, ст. 8 Закону). Вимога таємниці нотаріальних дій означає насамперед те, що їх належить виконувати тільки в присутності безпосередньо зацікавленої особи (або осіб) і лише в разі необхідності в присутності тих, хто надає їм допомогу (представників, перекладача, громадян, які підписують документи за хворих або неписьменних, і т. п.). При цьому особа, яка підписує за іншу особу, спеціально не ставиться до відома про зміст документа. Ніхто зі сторонніх не повинен спостерігати за ходом нотаріальної процедури. Ця умова нотаріус зобов'язаний виконати незалежно від того, чи здійснює він нотаріальні дії у приміщенні контори чи поза нею. Відповідно учасники нотаріального виробництва можуть клопотати про створення обстановки, що виключає розголошення даних, які вони мають намір тримати в секреті.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам, юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинення нотаріальної дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні. Зазначені вимоги повинні бути належним чином оформлені: слідчий орган виносить постанову, суд (чи суддя) - відповідну ухвалу. Матеріали ці підлягають зберіганню у справах нотаріальної контори або приватного нотаріуса. До офіційного порушення справи запити в нотаріальні органи не допускаються.

Вимога таємниці необхідно також враховувати при виконанні запитів компетентних інстанцій: документація повинна передаватися шляхами і способами, які виключають ознайомлення з нею сторонніх осіб.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них для визначення правильності стягнення державного мита та для цілей оподаткування.

Принцип таємниці поширюється не тільки на довідки та документи, але також на усні та письмові пояснення осіб, знайомих з нотаріальними діями. Такі пояснення можуть бути дані тільки органам суду, прокуратури, слідства (наприклад, у формі показань нотаріуса як свідка у справі).

Вимога збереження таємниці поширюється не тільки на утримання нотаріальної дії, але і на факт звернення з проханням про його вчинення.

Особливий режим встановлений для заповітів. За законом громадянин може в будь-який час змінити або скасувати складений ним заповіт. Заповіт породжує юридичні наслідки лише після смерті заповідача. Тому до його смерті ніяких довідок про заповіти нотаріальні установи видавати не мають права. Названих у заповіті спадкоємців не можна вважати особами, щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а значить, вони не вправі одержувати стосується їх інформацію. Дане право вони набувають з моменту відкриття спадщини.

Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням або службових обов'язків. Маються на увазі як особи, які перебувають з нотаріусом у трудових правовідносинах, так і посадові особи органів, керівних діяльністю нотаріату, яким (наприклад, при перевірках, ревізіях) стануть відомі конкретні факти нотаріального виробництва. Від цього обов'язку вони не звільняються з пере-'ходом на іншу роботу або виходом на пенсію.

Зберігати таємницю вчинення нотаріальних дій, зрозуміло, не зобов'язані самі зацікавлені особи. Вони можуть повідомляти будь-кому про складені заповіти, договори, дорученнях і т. п.

Особи, винні в порушенні таємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. У даному випадку підлягають застосуванню санкції, що містяться в трудовому праві, в тому числі звільнення з посади (для державних нотаріусів). Якщо розголошення таємниці вчинення нотаріальних дій завдало матеріальної шкоди, то він підлягає відшкодуванню на підставі відповідних статей Закону та Цивільного кодексу. Якщо ж дії спричинили за собою наслідки, які є складом * злочину, то проти винного можливе порушення кримінальної справи.


Получите за 15 минут консультацию юриста!