Відомий російський юрист И. А.Покровский у свій час писав, що основним суб'єктом цивільного права виступає особа, яка є автономним центром, до якого "стягуються окремі майнові об'єкти, речі, утворюючи навколо кожного з них особливу економічну сферу, його майно, його господарство . Це повною мірою відноситься і до сімейних відносин. Подружнє майно, сімейне господарство - це та економічна сфера, без якої неможливо уявити життя сім'ї, бо кожній людині "личить мати на землі якесь міцне, речовий гніздо, надане йому і забезпечене за ним, - гніздо його життя, його любові, дітонародження, праці та вільної ініціативи "2. Розглядаючи філософські аспекти цього питання, Гегель писав, що турбота про сім'ю як про загальний на противагу одиничного і егоїстичному перетворює процес добування засобів" в щось моральне "3.
Матеріальна сторона життя подружжя має велике значення і багато в чому визначає загальний розвиток подружніх відносин. Історія доносить до нас численні свідчення того, наскільки серйозно ставилися до питань влаштування свого матеріального існування наші предки, скільки уваги вони приділяли організації сімейного побуту, домашнього господарства. Знаменитий Домострой представляв собою ціле вчення про те як "будинок свій добрі строіті" 1.
Фундамент майнових відносин подружжя закладався в процесі створення сім'ї, тому моменту укладення шлюбу надавалося виключно важливе значення. Протягом багатьох століть нормами звичаєвого права визначалися порядок і умови вступу в шлюб, форми майнового внеску майбутньої дружини і чоловіка в сімейне господарство, умови і місце їх спільного проживання, характер здійснення господарською діяльності, різних дій з управління майном і т. д.
Здавна відомі в російській праві різні види сімейних і шлюбних договорів, які перш за все полягали в селянському середовищі. До них належали: договори про придане; договори про грошовий внесок нареченого на користь нареченої; різні види договорів зятя з тестем і тещею; предбрачная договори між майбутнім подружжям про спадкування і др.2 Аналогічно складалися відносини і в середовищі українського селянства. Основу укладення шлюбу на Україні протягом XVI - XIX століть становив договір (зговір, змовіні, згода), який полягав між батьками та родичами кожного боку. Шлюбний договір спочатку укладався усно, а починаючи з XVII століття - у письмовій формі (це відносилося, в першу чергу, до випадків, коли в якості приданого боку отримували земельні ділянки). Поступово письмен-ная форма шлюбного договору стала обов'язковою. Договір фіксувався відповідними документами, які називалися "Шлюбна" або "винних листами" 1.
Протягом століть майновий лад сім'ї змінювався. Одні норми і правила замінялися іншими, проте загальним залишалося розуміння значення майнової сторони життя подружжя як матеріальної основи існування сім'ї. Революційні зміни у ставленні до власності, майну, матеріальної сто-Рона життя, в тому числі і в сімейній сфері, стали відмінною рисою післяжовтневого періоду розвитку нашої країни. Засновані на комуністичній ідеології, що заперечувала приватну власність, теорія і практика у сфері сім'ї були незмінно спрямовані на "звільнення" людини від матеріальних пут, "витрав-ливание" з сімейного життя будь-яких елементів корисливості й матеріального розрахунку. При цьому спроби побудови сімейних відносин виключно на особистих засадах знаходили своє безпосереднє вираження в законодавчих приписах того часу. У запалі післяреволюційних перетворень радянські юристи з гордістю констатували, що "цілі десятки найскладніших статей" буржуазних законів, уста-встановлюються шлюбно-майнові відносини подружжя, замінені двома короткими статтями нашого Кодексу "1. Дійсно, Кодекс законів про акти громадянського стану, шлюбне, сімейне і опікунській право РРФСР, прийнятий 16.09.1918г., містив лише дві статті, присвячені регулювання майнових відносин подружжя. Перша з них містила основний принцип: "шлюб не створює спільності майна подружжя" (ст. 105). Друга стаття передбачала можливість подружжю вступати між собою в усі дозволені законом майнові договірні стосунки, не применшують прав дружини або чоловіка (ст. 106).
Введення Кодексом 1918р. принципу роздільності подружнього майна переслідувало метою економічне розкріпачення жінки, надання їй матеріальної незалежності від чоловіка. Однак незабаром практика показала, що таке законодавче рішення стало непродуманим і тільки погіршило становище жінки. Якщо дружина не працювала, займалася господарством і вихованням дітей, вона не отримувала заробітної плати, що не накопичувала власного майна і при розлученні не могла претендувати на отримання хоч якої частини майна чоловіка. Таке положення було змінено союзним законодавством (після виникнення Союзу РСР у грудні 1924р.). Так, ст. 10 Кодексу про шлюб, сім'ю і опіку Російської Федерації, прийнятого 19 листопада 1926р., Встановлювала, що майно, що належить подружжю до вступу в шлюб, залишається роздільним Майно, нажите протягом шлюбу, вважається спільним майном подружжя. Аналогічно вирішувалося це питання і Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, прийнятим 31 травня
1926р. Визнання спільності подружнього майна було основною новелою, що стосується законодавчого регулювання майнових відносин подружжя.
Що ж стосується шлюбного договору, го в перші післяреволюційні роки його теоретично намагалися пристосувати до нових умов життя з урахуванням певної модифікації. Це було викликано тим, що абсолютно ігнорувати сформовані століттями традиції і умови життя селянського населення Росії було неможливо. Тому обговорювалася можливість укладення, в першу чергу між членами селянської родини, так званих господарсько-шлюбних договоров1. Проте далі загальних рассуж-дений на цю тему справа не пішла. І шлюбні договори так і не знайшли свого відображення в сімейному законодавстві, а пізніше стали своєрідним уособленням ворожого соціалістичного ладу прагматичного буржуазного духу в сфері сім'ї та шлюбу.
Поступово, у міру проникнення державного втручання в усі сфери громадського та приватного життя, майнові відносини подружжя отримали строго однакове, державне регламентування. Будь-які винятки із загального правила і індивідуальне регулювання в цій сфері були повністю виключені. Таке уявлення настільки зміцнилося протягом ряду десятиліть, що Е. М.Во-рожейкін - визнаний авторитет у сфері сімейного права, на початку 70-х років сформулював загальне правило: "Немає такого становища і не може бути, щоб одні шлюбні пари могли мати більший чи менший різноманітність яких-або прав, ніж інші. "1.
Звичайно, така пильна увага держави до визначення майнового ладу сім'ї цілком зрозуміло. Майнові відносини подружжя - один з тонких зрізів єдиного найважливішого соціального пласта: відносин власності, які визначають всю соціально-економічну структуру суспільства. З урахуванням тотальної політизації всієї соціального життя того часу можливість надання подружжю права самостійно визначати свої майнові інтереси була неприпустимою.
Кодифікація сімейного законодавства 1969р. не змінила і не могла змінити сформованого положення щодо шлюбного договору. Хоча Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР 1969р.
(Діє і сьогодні з відповідними змінами та доповненнями) налічував п'ятнадцять статей, включених в спеціальну главу "Майнові відносини подружжя", він не містив будь-яких положень про шлюбному договорі. В принципі, враховуючи відносну простоту майнових відносин подружжя в той період, можна сказати, що Кодекс в цій частині відповідав потребам свого часу.
Найскладніші соціально-економічні процеси, що відбувалися в СРСР на початку 90-х років - розпад країни і утворення на її території низки самостійних держав спричинили радикальні зміни в усіх сферах соціально-економічного життя. В Україні, як і в інших країнах, проголошена орієнтація на ринкове господарство, відновлена ??приватна власність, у тому числі і на землю, сня-ти багато обмежень щодо об'єктів власності. Своєрідною віхою в цьому ряду можна назвати введення в сімейне законодавство інституту шлюбного контракту. Законом України від 23 червня 1992р. "Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю Української РСР" в КпШС України була внесена ст.27-1 - "Право подружжя на укладення шлюбного контракту". З цього моменту шлюбний контракт вперше отримав своє юридичне "виправдання".
В даний час у нашій країні розробляється проект нового Сімейного кодексу України. У ньому планується закріплення спеціальної глави, присвяченої шлюбним договором, значне розширення кола питань, які можуть бути предметом подружньої домовленості, а також його суб'єктного складу.
Спеціальна глава про договірний режим майна подружжя міститься також і в проекті нового Сімейного кодексу Російської Федерації, який був прийнятий у першому читанні Державною думою.
Вітаючи в цілому законодавче закріплення шлюбного контракту, необхідно визнати, що введення цієї правової категорії в сімейне законодавство України не можна розглядати у відриві від загального соціального контексту. А в цьому аспекті доля шлюбного контракту нетрадиційна. Незважаючи на більш ніж трирічне існування, шлюбний котракт продовжує залишатися багато в чому "дивиною", "за-рубіжною іграшкою" для нашої свідомості. Доводить це і правова практика, яка майже не знає фактів укладання шлюбних контрактів.
Причин такого стану чимало. Основна полягає в економічній стороні питання. Відомо, що в країнах, де укладення шлюбних контрактів має давню традицію, основними учасниками договорів виступають представники середніх і багатих станів, які потребують правового регулювання своїх складних майнових відносин. В Україні широкий шар заможних людей сьогодні відсутня.
Законодавче закріплення приватної власності, зняття обмежень на володіння різними об'єктами власності, включення громадян у процес приватизації, ускладнення економічних відносин, зміна загального економічного становища в Україні можуть створити надалі умови для поширення шлюбних контрактів. У певному сенсі збільшення кількості укладених шлюбних контрактів можна розглядати як показник підвищення спроможності громадян.
Багато в чому слабкому впровадженню шлюбного контракту в правову практику сприяють також недостатня правова розробка цього інституту і нечіткість нормативних приписів. Таке становище викликане браком досвіду в кон-струірованіі подібного роду правових інститутів. Норми права, що регулюють сьогодні відносини з укладення шлюбного контракту, носять багато в чому тимчасовий характер і витримують своєрідну перевірку. Однак, без сумніву, і надалі правове оформлення даних відносин буде мати потребу в уточненні і вдосконалення.
Крім цього, слабке поширення укладання шлюбних договорів пояснюється проведенням багаторічної політики, спрямованої проти цього елемента правової культури, в результаті чого у багатьох людей поняття шлюбного контракту асоціюється з фінансовою розрахунком, угодою, матеріальною вигодою і т. п. Між тим укладення шлюбного контракту може свідчити не про користі і розрахунку, а про серйозний підхід та відповідальне ставлення подружжя до матеріальної сторони свого подружнього життя, намір запобігти непотрібні конфлікти і суперечки.
Важливою причиною незначного поширення укладання шлюбних контрактів, на мій погляд, є слабка інформованість населення про суть цього договору, незнання основних положень, які можуть бути в ньому закріплені, наслідків укладення таких договорів і т. д. Гаряча підтримка або повне неприйняття шлюбного контракту засновані, як правило, на емоціях людей, а не на глибокому розумінні сутності даного договору. З урахуванням цього в даній роботі висвітлюються основні питання, пов'язані з порядком і умовами укладання шлюбного контракту, його змістом, а також припиненням дії шлюбного контракту і визнанням його недійсним.
При написанні роботи виникли суттєві труднощі, пов'язані з незавершеною правової розробкою інституту шлюбного контракту і відсутністю широких теоретичних досліджень з даного питання. Крім цього, суттєву проблему становить відсутність широкої практики укладання шлюбних контрактів. Аналіз законодавства без урахування практики його застосування буде завжди страждати недостатньою глибиною висновків. Тому теоретичні міркування по суті шлюбного контракту в Україні можуть сьогодні носити лише попередній характер. З урахуванням цього в роботі дається характеристика сучасного стану правової регламентації правовідносин щодо укладення шлюбного контракту в Україні і окрес-чиваются можливі перспективи подальшого розвитку цього правового інституту.
Наявні в розпорядженні мінімальний теоретичний і практичний досвід функціонування інституту шлюбного контракту в нашій країні приводить до висновку, що обмежитися сьогодні рамками дослідження норм сімейного законодавства України - значить істотно
звузити коло питань, що підлягають розгляду, невиправдано відкинути результати багатою практики, наявної в інших країнах. У роботі по мірі можливості будуть здійснюватися посилання на законодавство інших країн, аналіз якого дасть можливість точніше уявити сутність шлюбного контракту і, можливо, намітити шляхи подальшого вдосконалення даного правового інституту в нашій країні.