Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

Господарська діяльність неможлива без вступу її суб'єктів у взаємодію, у господарські відносини. Саме в процесі керівництва та здійснення господарської діяльності виникають господарські відносини по горизонталі та по вертикалі, а також внутрішньогос­подарські відносини. Проте для господарських відносин прита­манні спільні специфічні ознаки: сфера — економіка (господарю­вання) різного рівня (державного, територіального, локального); зміст - безпосередньо здійснення господарської діяльності (виго­товлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/чи ор­ганізація/керівництво такою діяльністю; особливий суб'єктний склад - обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господа­рювання, крім того, участь у цих відносинах можуть брати інші учасники відносин у сфері господарювання у вигляді споживачів, органів державної влади та місцевого самоврядування, які наді­лені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів госпо­дарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження; значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, склад­ністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків. В госпо­дарсько-правових нормах, як і у відповідних правових відносинах, відображаються не лише економічні інтереси окремих учасників господарської діяльності, а й загальний інтерес суспільства, що передбачає посилення правової роботи в народному господарстві та відповідальності фахівців юридичних служб.

При цьому, структурні реформи в економіці, перетворення у галузі освіти, трансформація у сторону демократизації суспіль­ства вимагають адекватних підходів до удосконалення методів і засобів навчально-педагогічної практики, методологій форму­вання нових навчальних дисциплін. На наш погляд, важливим кроком для удосконалення всієї системи ступеневої освіти, особ­ливо її юридичної ланки в Україні, є запровадження поряд з гуманітарно-правовими загальноосвітніми та спеціальними курса­ми підготовки ще й такої навчально-прикладної дисципліни як «Організація правової роботи на підприємствах, установах, ор­ганізаціях».

З'ясовуючи роль та значення організації правової роботи на підприємствах, установах та організаціях, важливо враховувати, що норми господарського та іншого законодавства адресовані всім керівникам, спеціалістам та працівникам у галузі господарювання, адже саме вони забезпечують реалізацію відповідних норм у своїй повсякденній діяльності. Керівники суб'єкта господарювання і працівники апарату управління мають розуміти, що законодавс­тво, в тому числі господарське, є засобом, за допомогою якого до­сягається виробнича й господарська мета господарських органів та їх підрозділів. Такий правовий інструмент є обов'язковим до виконання і використання, що є вимогою Конституції України та інших нормативно-правових актів України.

Специфіка правової роботи полягає в тому, що вона пов'язана з функціонуванням господарської системи, яка пов'язана з еконо­мічними відносинами, що постійно змінюються з розвитком ви­робничих сил та характером суспільних потреб. Саме це зумовлює підготовку навчального посібнику , в якому розглядаються питан­ня правової роботи на підприємствах, установах та організаціях. У навчальному посібнику наводиться аналіз нормативно-правових актів, на яких заснована правова робота, на основі узагальнення системи правових норм охарактеризовано основні процеси, що відбуваються у народному господарстві і яка при цьому роль юри­дичних служб.

Розділ 1.

Правове регулювання та організаційні засади правової роботи на підприємствах, установах організаціях

1.1

Вітчизняною наукою господарського права створено загальне вчення про правову роботу в економіці. Призначення цього вчен­ня - сприяння підвищенню рівня (інтенсифікації") реалізації норм чинного законодавства (перш за все - господарського). Його при­значення є таким: враховуючи актуальність проблематики бороть­би з правопорушеннями в сфері підприємництва та спираючись на існуючі наукові досягнення, обґрунтувати сучасний напрямок правової роботи, засоби і методи якої були б спрямовані на інтен­сифікацію реалізації норм законодавства, що захищають законні права і інтереси суб'єктів господарювання1.

Першим документом, що частково регламентував діяльність юридичної служби в радянський період, зокрема юрисконсультів, в народному господарстві був декрет Ради Народних Комісарів від 27.06.1918 року «Про оплату праці радянських установ». Згід­но з цим документом юрисконсульти, поряд з суддями та слідчи­ми, відносилися до другої категорії першої групи відповідальних працівників, що свідчить про високе значення на той час фахівців юридичної служби. Це при тому, що всі працівники поділялися на чотири групи, кожна з яких у свою чергу поділялася на певні категорії.

Організація діяльності юридичної служби в народному гос­подарстві в процесі свого розвитку постійно удосконалювалася. Спочатку, до 1922 року працівники юридичної служби, зокрема, юрисконсульти були підзвітні і організаційно підпорядковані На­родному комісаріату юстиції і у своєї діяльності юрисконсульти керувалися постановами Народного Комісаріату юстиції РРФСР, зокрема постановою «Про відділи юстиції у Москві та Петрог­раді». В постанові регламентувалося необхідність надання юри­дичними відділами та юрисконсультами висновків з юридичних питань. Правова допомога підприємства надавалася юридичними службами або юрисконсультами відповідних Рад народних депу­татів, а в деяких випадках відповідних відомств.

У другий половині ЗО років, коли відбувався процес створен­ня галузевих наркоматів, роль органів юстиції в організаційному керівництві юридичних служб суттєво знизилася. В окремих нар­коматах юридичні служби апарату взяли на себе функції методич­ного керівництва юрисконсультами системи. Проте, вони нерідко включалися у склад різних невідокремлених структурних підроз­ділів і не мали достатньої самостійності для виконання вказаної роботи.

Як правило фахівцям юридичної служби або юрисконсультам відводилася роль радників, тому вони не брали активної участі в діяльності суб'єктів господарського права та суттєво не впливали на внутрішньогосподарські відносини. Іноді юрисконсульта вклю­чали в який-небудь відділ апарату управління підприємства і його робота практично обмежувалася рамками цього відділу.

Становлення діяльності юридичної служби стримувалося від­сутністю чіткого нормативного регулювання відносин, пов'язаних з виконанням даної роботи. Проте подальше вдосконалення уп­равління господарством розвитку товарно-грошових відносин в області економіки створювало об'єктивні передумови поліпшення роботи правових служб в народному господарстві.

Це положення знайшло нормативне закріплення в постанові Ради Міністрів СРСР від ЗО червня 1967 року «Про подальше поліпшення порядку укладення договорів на постачання продук­ції для матеріально-технічного постачання підприємств і організа­цій». Відповідно до цієї постанови в колишніх республіках СРСР затверджувалися відповідні положення про юридичну службу.

Зокрема, постановою Ради Міністрів РРФСР від 29.03.1963 року було затверджено Примірне положення про юридичний від діл, головного (старшого) юрисконсульта, юрисконсульта підт>и ємства, установи, організації. р

Таким чином, вперше республіканським законодавством буЛо визначене правове положення працівників юридичних служб неза­лежно від того, в якій галузі народного господарства вони працю, ють. І хоча положення про юридичну службу мало певні недоліки саме їх поява була великим кроком вперед для вдосконалення пра­вової роботи. Це спричинило за собою помітні практичні зрушен­ня: на підприємствах вводилися нові, розширювалися раніше існу­ючі юридичні служби. Останнім надавалася самостійність, вони були підпорядковані безпосередньо керівникам підприємств.

Важливу роль у підвищенні ролі юрисконсульта на підпри­ємстві відіграла постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 23.12.1970 року №1025 «Про поліпшення правової роботи у на­родному господарстві»1. Цією постановою на Міністерство юсти­ції СРСР та його підрозділи на місцях були покладено методичне керівництво правовою роботою в народному господарстві, надано право проводити ознайомлення з станом правової роботи на кон­кретному підприємстві та надавати відповідні рекомендації щодо її поліпшення, узагальнювати практику постановки правової ро­боти, її ефективності. Саме в той час Міністерству юстиції СРСР та іншим міністерства і відомствам СРСР було надано завдання вжити заходи щодо удосконалення господарського законодавства СРСР.

В зв'язку з більш широким використанням економічних ме­тодів управління, велику актуальність у всіх сферах діяльності отримали питання матеріальної відповідальності як специфічного засобу економічного стимулювання господарських органів. Це у свою чергу посилило увагу до питання поліпшення правової робо­ти в народному господарстві2.

Проте з часом було потрібно не тільки підвищення рівня пра­вової роботи, але й значне зміцнення юридичної служби в народ­ному господарстві, чітке визначення її завдань, функцій, прав та обов'язків. Важливим кроком в цьому напрямі з'явилося затвер дження постановою Ради Міністрів СРСР 22.06.1972 року Загаль­ного положення про юридичний відділ (бюро), головного (старшо­го) юрисконсульта міністерства, відомства, виконавчого комітету Ради народних депутатів, підприємства, організації, установи1.

Зазначене положення більш повно регулювало відносини, учас­никами яких були працівники юридичних служб. Одне з головних місць у здійсненні правової робота на підприємстві відводилися саме юридичній службі, як самостійному спеціалізованому струк­турному підрозділу господарюючого суб'єкта, покликаного займа­тися питаннями сугубо правового характеру. Тим самим, юридич­на служба була визнана самостійною функціонуючою службою підприємства (установи, організації), що виконує контрольні функції за дотриманням діючого законодавства на конкретному підприємстві (установі, організації) та надає правову допомогу керівникам, адміністрації і підрозділам підприємства (установи, організації) у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням за­конодавства.

В своїх ранніх працях Мамутов В.К. зазначав, що велика роль у підвищенні ефективності виробництва належить також удоско­наленню всієї правової робота в народному господарстві. Правова робота, доповнює дослідник, це забезпечення або організація ре­алізації законодавства2.

Крім того Рада Міністрів Української РСР постановою від 01.10.1986 року №350 «Про підготовку юридичних кадрів для ра­дянських органів» відмітила, що завдання підвищення ролі Рад на родних депутатів у забезпеченні суворого і неухильного виконай, ня законів, потребує посилення юридичної підготовки працівників радянських органів, з метою прийняття компетентних рішень.

В незалежній Україні 27.08.1995 року постановою Кабінету Міністрів України №690 було затверджене Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організа­ції, що втратила чинність у зв'язку з затвердженням іншої редакції Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації від 26.11.2008 року №1040'.

Проте необхідно відзначити, що зазначений Урядовий документ не врегульовує питання діяльності юридичних служб суб'єктів господарського права інших форм власності ніж державна. Але Міністерство юстиції України у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та про­тидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», у зв'язку з розширенням переліку суб'єктів первинного фінансового моніторингу, та включення в цей перелік нотаріусів, адвокатів, суб'єктів господарювання, що надають юридичні пос­луги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин), було включено у перелік суб'єктів державного фі­нансового моніторингу. Зокрема, ч. З ст. 6 цього Закону зобов'язує суб'єктів первинного фінансового моніторингу вживати посиле­них застережних заходів стосовно клієнтів діяльність яких свід­чить про підвищений ризик проведення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів та фінансового тероризму. А серед основних обов'язків, покладених на спеціально визначених суб'єктів фінан­сового моніторингу, відносять: стати на облік у спеціально уповно­важеному органі як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, в нашому випадку, це Міністерство юстиції України; повідомляти спеціально уповноважений орган про операції; забезпечувати на документальний запит безпосередній доступ суб'єктів державного фінансового моніторингу до відповідних документів тощо. Зазна­чимо, що поряд із внесенням до кола суб'єктів первинного фінан- сового моніторингу нотаріусів, адвокатів, суб'єкти господарюван ня які надають юридичні послуги, цим Законом передбачено певні обмеження щодо повідомлення такими особами спеціально упов­новаженого органу про свої підозри.


Получите консультацию юриста онлайн!