1.1. Стан та тенденції розвитку правової роботи в радянський та пострадянський періоди

Господарська діяльність неможлива без вступу її суб'єктів у взаємодію, у господарські відносини. Саме в процесі керівництва та здійснення господарської діяльності виникають господарські відносини по горизонталі та по вертикалі, а також внутрішньогос­подарські відносини. Проте для господарських відносин прита­манні спільні специфічні ознаки: сфера — економіка (господарю­вання) різного рівня (державного, територіального, локального); зміст - безпосередньо здійснення господарської діяльності (виго­товлення продукції, виконання робіт, надання послуг) та/чи ор­ганізація/керівництво такою діяльністю; особливий суб'єктний склад - обов'язковим учасником цих відносин є суб'єкт господа­рювання, крім того, участь у цих відносинах можуть брати інші учасники відносин у сфері господарювання у вигляді споживачів, органів державної влади та місцевого самоврядування, які наді­лені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів госпо­дарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження; значний ступінь правового регулювання на рівні актів законодавства в поєднанні з локальним регулюванням, що зумовлено суспільним значенням сфери господарювання, склад­ністю господарських та пов'язаних з ними зв'язків. В госпо­дарсько-правових нормах, як і у відповідних правових відносинах, відображаються не лише економічні інтереси окремих учасників господарської діяльності, а й загальний інтерес суспільства, що передбачає посилення правової роботи в народному господарстві та відповідальності фахівців юридичних служб.

При цьому, структурні реформи в економіці, перетворення у галузі освіти, трансформація у сторону демократизації суспіль­ства вимагають адекватних підходів до удосконалення методів і засобів навчально-педагогічної практики, методологій форму­вання нових навчальних дисциплін. На наш погляд, важливим кроком для удосконалення всієї системи ступеневої освіти, особ­ливо її юридичної ланки в Україні, є запровадження поряд з гуманітарно-правовими загальноосвітніми та спеціальними курса­ми підготовки ще й такої навчально-прикладної дисципліни як «Організація правової роботи на підприємствах, установах, ор­ганізаціях».

З'ясовуючи роль та значення організації правової роботи на підприємствах, установах та організаціях, важливо враховувати, що норми господарського та іншого законодавства адресовані всім керівникам, спеціалістам та працівникам у галузі господарювання, адже саме вони забезпечують реалізацію відповідних норм у своїй повсякденній діяльності. Керівники суб'єкта господарювання і працівники апарату управління мають розуміти, що законодавс­тво, в тому числі господарське, є засобом, за допомогою якого до­сягається виробнича й господарська мета господарських органів та їх підрозділів. Такий правовий інструмент є обов'язковим до виконання і використання, що є вимогою Конституції України та інших нормативно-правових актів України.

Специфіка правової роботи полягає в тому, що вона пов'язана з функціонуванням господарської системи, яка пов'язана з еконо­мічними відносинами, що постійно змінюються з розвитком ви­робничих сил та характером суспільних потреб. Саме це зумовлює підготовку навчального посібнику , в якому розглядаються питан­ня правової роботи на підприємствах, установах та організаціях. У навчальному посібнику наводиться аналіз нормативно-правових актів, на яких заснована правова робота, на основі узагальнення системи правових норм охарактеризовано основні процеси, що відбуваються у народному господарстві і яка при цьому роль юри­дичних служб.

Розділ 1.

Правове регулювання та організаційні засади правової роботи на підприємствах, установах організаціях

1.1

Вітчизняною наукою господарського права створено загальне вчення про правову роботу в економіці. Призначення цього вчен­ня - сприяння підвищенню рівня (інтенсифікації") реалізації норм чинного законодавства (перш за все - господарського). Його при­значення є таким: враховуючи актуальність проблематики бороть­би з правопорушеннями в сфері підприємництва та спираючись на існуючі наукові досягнення, обґрунтувати сучасний напрямок правової роботи, засоби і методи якої були б спрямовані на інтен­сифікацію реалізації норм законодавства, що захищають законні права і інтереси суб'єктів господарювання1.

Першим документом, що частково регламентував діяльність юридичної служби в радянський період, зокрема юрисконсультів, в народному господарстві був декрет Ради Народних Комісарів від 27.06.1918 року «Про оплату праці радянських установ». Згід­но з цим документом юрисконсульти, поряд з суддями та слідчи­ми, відносилися до другої категорії першої групи відповідальних працівників, що свідчить про високе значення на той час фахівців юридичної служби. Це при тому, що всі працівники поділялися на чотири групи, кожна з яких у свою чергу поділялася на певні категорії.

Організація діяльності юридичної служби в народному гос­подарстві в процесі свого розвитку постійно удосконалювалася. Спочатку, до 1922 року працівники юридичної служби, зокрема, юрисконсульти були підзвітні і організаційно підпорядковані На­родному комісаріату юстиції і у своєї діяльності юрисконсульти керувалися постановами Народного Комісаріату юстиції РРФСР, зокрема постановою «Про відділи юстиції у Москві та Петрог­раді». В постанові регламентувалося необхідність надання юри­дичними відділами та юрисконсультами висновків з юридичних питань. Правова допомога підприємства надавалася юридичними службами або юрисконсультами відповідних Рад народних депу­татів, а в деяких випадках відповідних відомств.

У другий половині ЗО років, коли відбувався процес створен­ня галузевих наркоматів, роль органів юстиції в організаційному керівництві юридичних служб суттєво знизилася. В окремих нар­коматах юридичні служби апарату взяли на себе функції методич­ного керівництва юрисконсультами системи. Проте, вони нерідко включалися у склад різних невідокремлених структурних підроз­ділів і не мали достатньої самостійності для виконання вказаної роботи.

Як правило фахівцям юридичної служби або юрисконсультам відводилася роль радників, тому вони не брали активної участі в діяльності суб'єктів господарського права та суттєво не впливали на внутрішньогосподарські відносини. Іноді юрисконсульта вклю­чали в який-небудь відділ апарату управління підприємства і його робота практично обмежувалася рамками цього відділу.

Становлення діяльності юридичної служби стримувалося від­сутністю чіткого нормативного регулювання відносин, пов'язаних з виконанням даної роботи. Проте подальше вдосконалення уп­равління господарством розвитку товарно-грошових відносин в області економіки створювало об'єктивні передумови поліпшення роботи правових служб в народному господарстві.

Це положення знайшло нормативне закріплення в постанові Ради Міністрів СРСР від ЗО червня 1967 року «Про подальше поліпшення порядку укладення договорів на постачання продук­ції для матеріально-технічного постачання підприємств і організа­цій». Відповідно до цієї постанови в колишніх республіках СРСР затверджувалися відповідні положення про юридичну службу.

Зокрема, постановою Ради Міністрів РРФСР від 29.03.1963 року було затверджено Примірне положення про юридичний від діл, головного (старшого) юрисконсульта, юрисконсульта підт>и ємства, установи, організації. р

Таким чином, вперше республіканським законодавством буЛо визначене правове положення працівників юридичних служб неза­лежно від того, в якій галузі народного господарства вони працю, ють. І хоча положення про юридичну службу мало певні недоліки саме їх поява була великим кроком вперед для вдосконалення пра­вової роботи. Це спричинило за собою помітні практичні зрушен­ня: на підприємствах вводилися нові, розширювалися раніше існу­ючі юридичні служби. Останнім надавалася самостійність, вони були підпорядковані безпосередньо керівникам підприємств.

Важливу роль у підвищенні ролі юрисконсульта на підпри­ємстві відіграла постанова ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 23.12.1970 року №1025 «Про поліпшення правової роботи у на­родному господарстві»1. Цією постановою на Міністерство юсти­ції СРСР та його підрозділи на місцях були покладено методичне керівництво правовою роботою в народному господарстві, надано право проводити ознайомлення з станом правової роботи на кон­кретному підприємстві та надавати відповідні рекомендації щодо її поліпшення, узагальнювати практику постановки правової ро­боти, її ефективності. Саме в той час Міністерству юстиції СРСР та іншим міністерства і відомствам СРСР було надано завдання вжити заходи щодо удосконалення господарського законодавства СРСР.

В зв'язку з більш широким використанням економічних ме­тодів управління, велику актуальність у всіх сферах діяльності отримали питання матеріальної відповідальності як специфічного засобу економічного стимулювання господарських органів. Це у свою чергу посилило увагу до питання поліпшення правової робо­ти в народному господарстві2.

Проте з часом було потрібно не тільки підвищення рівня пра­вової роботи, але й значне зміцнення юридичної служби в народ­ному господарстві, чітке визначення її завдань, функцій, прав та обов'язків. Важливим кроком в цьому напрямі з'явилося затвер дження постановою Ради Міністрів СРСР 22.06.1972 року Загаль­ного положення про юридичний відділ (бюро), головного (старшо­го) юрисконсульта міністерства, відомства, виконавчого комітету Ради народних депутатів, підприємства, організації, установи1.

Зазначене положення більш повно регулювало відносини, учас­никами яких були працівники юридичних служб. Одне з головних місць у здійсненні правової робота на підприємстві відводилися саме юридичній службі, як самостійному спеціалізованому струк­турному підрозділу господарюючого суб'єкта, покликаного займа­тися питаннями сугубо правового характеру. Тим самим, юридич­на служба була визнана самостійною функціонуючою службою підприємства (установи, організації), що виконує контрольні функції за дотриманням діючого законодавства на конкретному підприємстві (установі, організації) та надає правову допомогу керівникам, адміністрації і підрозділам підприємства (установи, організації) у вирішенні питань, пов'язаних із застосуванням за­конодавства.

В своїх ранніх працях Мамутов В.К. зазначав, що велика роль у підвищенні ефективності виробництва належить також удоско­наленню всієї правової робота в народному господарстві. Правова робота, доповнює дослідник, це забезпечення або організація ре­алізації законодавства2.

Крім того Рада Міністрів Української РСР постановою від 01.10.1986 року №350 «Про підготовку юридичних кадрів для ра­дянських органів» відмітила, що завдання підвищення ролі Рад на родних депутатів у забезпеченні суворого і неухильного виконай, ня законів, потребує посилення юридичної підготовки працівників радянських органів, з метою прийняття компетентних рішень.

В незалежній Україні 27.08.1995 року постановою Кабінету Міністрів України №690 було затверджене Загальне положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організа­ції, що втратила чинність у зв'язку з затвердженням іншої редакції Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації від 26.11.2008 року №1040'.

Проте необхідно відзначити, що зазначений Урядовий документ не врегульовує питання діяльності юридичних служб суб'єктів господарського права інших форм власності ніж державна. Але Міністерство юстиції України у відповідності до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання та про­тидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», у зв'язку з розширенням переліку суб'єктів первинного фінансового моніторингу, та включення в цей перелік нотаріусів, адвокатів, суб'єктів господарювання, що надають юридичні пос­луги (за винятком осіб, які надають послуги у рамках трудових правовідносин), було включено у перелік суб'єктів державного фі­нансового моніторингу. Зокрема, ч. З ст. 6 цього Закону зобов'язує суб'єктів первинного фінансового моніторингу вживати посиле­них застережних заходів стосовно клієнтів діяльність яких свід­чить про підвищений ризик проведення ними операцій з легалізації (відмивання) доходів та фінансового тероризму. А серед основних обов'язків, покладених на спеціально визначених суб'єктів фінан­сового моніторингу, відносять: стати на облік у спеціально уповно­важеному органі як суб'єкт первинного фінансового моніторингу, в нашому випадку, це Міністерство юстиції України; повідомляти спеціально уповноважений орган про операції; забезпечувати на документальний запит безпосередній доступ суб'єктів державного фінансового моніторингу до відповідних документів тощо. Зазна­чимо, що поряд із внесенням до кола суб'єктів первинного фінан- сового моніторингу нотаріусів, адвокатів, суб'єкти господарюван ня які надають юридичні послуги, цим Законом передбачено певні обмеження щодо повідомлення такими особами спеціально упов­новаженого органу про свої підозри.