Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав Інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Коментар статті Конституції:
Ця стаття відповідає Міжнародному пакту про громадянські і політичні права, де записано, що кожна людина має право на свободу думки, на безперешкодне дотримання своїх поглядів та на вільне вираження свого погляду (ст. 18, 19). Останнє включає свободу шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї, незалежно від державних кордонів, усно, письмово чи за допомогою друку або художніх форм вираження.
Кожна людина має право на свободу виявлення своїх поглядів, (п. 1 ст. 10 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини). Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одер-жувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування радіо-, теле- або кінопідприємств.
Ст. 34 Конституції щільно взаємодіє із ст. 21, 23, 31, 32, 35. До того ж її можна розглядати як певний розвиток і конкретизацію положення ч. З ст. 15, що обороняє здійснення в Україні цензури. Вона гарантує духовну і творчу свободу, не обмежену ніякою обов'язковою ідеологією. Положення статті гарантують доступ до засобів масової інформації політичним партіям і рухам, громадським організаціям, профспілкам, кожній окремій людині. Ніхто не може бути примушений до зміни чи висловлювання своїх поглядів і переконань. Це включає вимоги щодо попереднього погодження повідомлень і матеріалів, які поширюються засобами масової інформації, та заборону поширення повідомлень і матеріалів з боку по садових осіб державних органів, підприємств, установ, організацій або об'єднань громадян, крім випадків, коли посадова особа є автором поширюваної. інформації чи дала інтерв'ю.
Під інформацією законодавець розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Існують різні види інформації, серед яких доречно виділити такі: статистична, масова, про діяльність державних органів влади і місцевого самоврядування, правова, про особу, довідково-енциклопедичного характеру, соціо-логічна.
Свобода думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань тільки годі дістають право на існування, коли вони спираються на право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію в будь-який спосіб на свій вибір. Це право забезпечується розгалуженою й розвинутою в державі системою засобів масової інформації, в першу чергу і вітчизняних, а також можливістю особи отримувати інформацію з різних джерел. Основними напрямами інформаційної діяльності є політичний, економічний, соціальний, духовний, екологічний, науково-технічний, міжнародний тощо.
Враховуючи значення інформації в життєдіяльності суспільства, встановлюється певний режим доступу до неї - передбачений правовими нормами порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації. В цьому плані інформація поділяється на відкриту та з обмеженим доступом (остання поділяється на конфіденційну і таємну). Згідно з вимогою ст. 37 Закону України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 р. не підлягають обов'язковому наданню для ознайомлення за іїі формацій ними запитами офіційні документи, які містять інформацію, визнану1 у встановленому порядку державною таємницею; конфіденційну; про оперативну і слідчу роботу органів прокуратури, МВС. СБУ, роботу органів дізнання та суду у тих випадках, коли її розголос може зашкодити оперативним заходам, розслідуванню чи дізнанню, порушити право людини на справедливий та об'єктивний судовий розгляд її справи, створити загрозу життю або здоров'ю будь-якої особи; інформацію що стосується особистого життя громадян; документи що становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи, з процесом прийняття рішень і передують їх прийняттю; інформацію, що не підлягає розголошенню згідно з іншими законодавчими актами; інформацію фінансових установ, підготовлену для контрольно-фінансових відомств.
Користування правом свободи шукати, одержувати і поширювати будь-яку інформацію та ідеї на-кладає особливі обов'язки і особливу відповідальність, пов'язані з деякими конституційними обмеженнями, які необхідні (ч. З ст. 34). Так, зокрема, ст. 67 Кримінального кодексу встановлює відповідальність за розголошення відомостей, які відповідно до Закону України "Про державну таємницю" від 21 січня 1994 р. становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі по службі чи роботі.