Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.


Коментар статті Конституції:

Вільне обрання праці або вільне погодження на неї проголошене ч- 1 ст. 43 Конституції України у відповідності із статтею 23 Загальної декларації прав людини. Вільне обрання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки самій особі належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Причому людина може обрати той чи інший вил діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором (контрактом) або ж самостійно забезпечити себе роботою як підприємець, фермер, член кооперативу, займатись індивідуальною трудовою: діяльністю. Право вільно розпоряджатися своїми і здібностями до праці означає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю. Незайнятість особи не повинна розглядатися як підстава для притягнення її і до будь-якої відповідальності.

Дуже важливою є норма, яка вводиться в до ч. 2 ст. 43 Конституції. Вона передбачає обов'язок держави по створенню умов для повного здійснення громадянами права на працю, гарантуванню рівних можливостей у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізації програм професійно-технічного навчання і підготовки та перепідготовки кадрів. Комплекс цих обов'язків держави можна, по-перше, роз-глядати як певний механізм забезпечення того права, яке передбачене у ч.І цієї статті. По-друге, реалізація вказаних обов'язків може привести до порушення вкрай актуальних питань про приєднання України до ряду конвенції МОП, наприклад Конвенції 156 "Про рівне поводження і рівні можливості працюючих чоловіків і ЖІНОК працівників з сімейними обов'язками" (1981 р ).

Втім, неможливо не звернути увагу на деяку неузгодженість положень частин першої та другої даної статті Справа в тому, що у частині першій мова йде про право кожного (тобто про право людини). Між тим у частині другій йдеться про обов'язки держави щодо громадян. Це створює враження, що принцип рівних можливостей у виборі професії або роду трудової діяльності, зокрема однакову для всіх можливість просування по роботі на відповідні більш високі ступені, не торкається іноземців або осіб без громадянства. Між тим подібне редакційне звуження права на працю не відповідає вимогам статей 6 та 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Україною.

Заборона примусової праці передбачена у статті 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і знайшла своє відображення в Конституції України. Термін "примусова чи обов'язкова праця" означає всяку роботу чи службу, що вимагається від будь-якої особи під загрозою якого-небудь покарання, роботу, для якої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба; праця в умовах надзвичайних обставин (стихійного лиха, аварії, нещасного випадку); робота, яка виконується за вироком суду, що вступив в законну силу.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на належні, безпечні і здорові умови праці в процесі трудової діяльності визначає КЗпП України (ст. 153 - 173і) та закони про охорону праці від 15 грудня 1993 р. Законодавство про охорону праці регулює відносини між власником підприємства, установи, організації (або його відповідним уповноваженим) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Право на заробітну плату не нижче встановленого законом рівня забезпечується Законом України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р., зокрема розміром мінімальної заробітної плати, яка є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання (ст. 3), обмеженням розміру відрахувань із заробітної плати (ст. 26) та ін.

Положення Конституції щодо праці жінок та неповнолітніх знаходять відображення у чинному законодавстві у ст. 174, 190 КЗпП України, якими забороняється застосовувати працю жінок, осіб молодше 18 років на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах,/ крім деяких підземних і робіт для жінок (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Забороняється також залучати вказаних осіб до підіймання і переміщення речей, вага яких перевищує встановлені І для них граничні норми. Переліки цих робіт затверджуються Міністерством Охорони здоров'я України за ' погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною праці.

Чинним законодавством, зокрема ст. 232 КЗпП України, передбачається і судовий захист громадян і від незаконного звільнення. Спори працівників про І поновлення на роботі незалежно від підстав припи-нення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу, за винятком спорів для деяких категорій > працівників, розглядаються безпосередньо в районних (міських) судах..

Що стосується1 винагороди за працю, то її захист, строки і періодичність сплати, а також інші відповідні питання регулюються Законом України; "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. і


Получите за 15 минут консультацию юриста!