Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Коментар статті Конституції:
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою. її компетентними судовими, адміністративними чи за-конодавчими владами (див. ст. 2, п. 3).
Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна і ефективна роль належить суду. Конституцією передбачено що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. В залежності від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку консти-туційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. Демократичні принципи судочинства стають захистом від некомпетентності або можливої упередженості відповідних осіб. Напри-клад, у цивільно-процесуальному законодавстві передбачено, що усяка заінтересована особа вправі в по-рядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом порушеного або оскарженого права чи охоронюваного законом інтересу. Сторони в суді - позивач і відповідач мають рівні процесуальні права, незалежно від того, що позивачем може бути громадянин, а відповідачем, припустимо, орган державної влади в особі його представника.
Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в сулі рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини (див. ст. З Конституції).
Для нашого законодавства цілком новим є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Практика існування цього інституту в інших країнах підтвердила його значення для захисту і забезпечення прав людини.
Кожен громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території Украї-ни, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав лю-дини. який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина (див. ст. 101 Конституції).
З часу вступу України до Ради Європи нашим співвітчизникам стало можливим після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який певний час застосовується в країнах - членах Ради Європи. Це, зокрема, можливість звернень до Європейської комісії з прав людини і до Європейського суду з прав людини. За правилами прийнятності скарг до Європейської комісії та Європейського суду скарга має бути спрямована проти держави чи її органів, які припускаються порушень прав і свобод людини, а не проти приватних осіб чи громадських об'єднань. Європейська комісія є попереднім ступенем розгляду скарг і веде роботу з оцінки відповідності скарг матеріальним і процесуальним нормам Ради Європи. Знайшовши, що викладені у скарзі факти відповідають дійсності. Комісія намагається сама врегулювати спірне питання, для чого пропонує державі, у якій, з її погляду, порушено права людини, відновити ці порушені права і вжити заходів до вдосконалення власного законодавства, приведення його у відповідність з загальноєвропейськими нормами. Якщо це не вдається - справа надходить до Європейського суду з прав людини, який виступає як суд першої інстанції. Рішення Суду, що є остаточним, передається Комітету Міністрів Ради Європи, який у свою чергу приймає рішення, котрим зобов'язує державу - відповідача виконати рішення Суду і навіть надати скривдженому відповідну компенсацію.
Право звернення кожного за захистом своїх прав і свобод не обмежується лише європейськими наглядовими інститутами. Існують різні форми захисту і на глобальному міжнародному рівні. Наприклад, після зняття Україною застережень до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 року, стає можливим відповідно до статті 22 цієї Конвенції звернення до Міжнародного Комітету проти катувань.
Крім судового захисту на національному і міжнародному рівнях особа має можливість захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань також іншими не забороненими законом засобами, зокрема зверненням до громадськості, використовуючи засоби масової інформації тощо.
Згідно зі ст. 15 Кримінального кодексу України кожна особа має право на необхідну оборону від посягання незалежно від можливості уникнути його або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту інтересів чи прав особи, яка захищається, або іншої особи, інтересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання шкоди тому, хто посягає, якщо такі дії були зумовлені потребою негайного відвернення чи припинення посягання. Не є злочином застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів, незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, відвернення протиправного насильницького проникнення у житло чи інше приміщення або якщо особа, яка здійснює захист, не могла внаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характерові посягання.
Одним із видів захисту будуть також дії, вчинені в стані крайньої необхідності, які не є злочином, хоч вони і підпадають під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, оскільки відповідні дії вчинені для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам цієї людини або ІНШИХ громадян, якщо цю небезпеку за даних обставин не можна було усунути іншими засо-бами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернута (ст. 16 Кримінального кодексу України).