Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Коментар статті Конституції:
Зміст ст. 56 Конституції закріплює в національному законодавстві право на матеріальний захист особи - принцип майнової відповідальності. В ній підкреслюється, що підставою виникнення такого права є незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування або їхніх службових осіб під час здійснення ними повноважень. Тобто конституційна норма, що розглядається, спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля органів державної влади, місцевого самоврядування або їх співробітників під час здійснення ними управлінських функцій, а також на зміцнення законності в діяльності цих органів.
В Цивільному кодексі глава 40, яка зараз налічує 28 статей, присвячена зобов'язанням, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.
Зокрема, в ст. 441, 442 передбачена відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків, а також відповідальність за шкоду, заподіяну незаконними діями державних, громадських організацій і службових осіб при виконанні ними своїх обов'язків у галузі адміністративного управління.
Проголошення Конституцією права на відшкодування моральної шкоди серед основних прав гро-мадян є значним кроком на шляху всебічного забезпечення прав і свобод людини. Здійснене вперше в і конституційній практиці воно свідчить про реальність визначеного в рамках державної політики принципу пріоритету загальнолюдських цінностей.
Новітність норми про відшкодування моральної шкоди, закріпленої в Основному Законі України, полягає, насамперед, у тому, що вперше в історії існування нашої держави гідність особи визнана соціальною цінністю, а права людини розглядаються як такі, що визначають спрямованість діяльності дер-жави. Оскільки держава гарантує відшкодування за її рахунок моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю її органів чи представників,: нарешті, у виборі між державою і особою, між І загальним і індивідуальним перевагу надано останньому. 1
Не відома раніше вітчизняному праву норма про відшкодування моральної шкоди з'явилася у ци-1 вільному законодавстві України в період його інтенсивного розвитку в 1991 - 1993 рр. з прийняттям спеціальних законів, що регулюють найрізноманітніші суспільні відносини. Зокрема, передбачається компенсація моральної шкоди, заподіяної внаслідок поширення відомостей, що порочать честь та гідність і не відповідають дійсності; продажу товарів чи надання послуг неналежної якості; каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я; незаконного перебування під слідством і судом.
Чинний Цивільний кодекс передбачає компенсацію моральної шкоди як один із способів захисту цивільних прав (ст. 6), розкриває питання відшкодування моральної шкоди у зв'язку із захистом честі, гідності та ділової репутації (ст. 7).
Про відшкодування моральних збитків йдеться й у ч 8 ст 9 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" від 18 лютого 1992 р., а саме, у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, щодо якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась. Служба національної безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, Управління охорони вищих службових осіб України зобов'язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні і моральні збитки.
Слід враховувати, що, присуджуючи відшкодування шкоди, суд, виходячи з обставин справи, зо-бов'язує: особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її в натурі (надати річ того ж роду і якості, випра-вити пошкоджену річ і т. ін.) або повністю відшкодувати заподіяні збитки. Моральна шкода відшкодову-ється в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди.
В усіх випадках відшкодування можливе, якщо доведена вина того, хто заподіяв шкоду. При цьому не має значення форма вини: чи умисел, чи необережність, за винятком окремих передбачених законом випадків. Так, шкода, заподіяна громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притяг-нення до кримінальної відповідальності, незаконного взяття під варту як запобіжного заходу, незаконного накладання адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, відшкодовується держа-вою в повному обсязі незалежно від вини службових осіб органів дізнання, попереднього слідства, проку-ратури і суду в порядку, встановленому законом. До речі, подібний порядок відшкодування за збитки, завдані співробітниками Служби безпеки України або податкової служби під час виконання ними своїх обов'язків - компенсація за рахунок державного бюджету - передбачено у ч. З ст. 35 Закону України "Про Службу безпеки України" від 25 березня 1992 р„ та в ч.З ст.13 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 24 грудня 1993 р.