1. Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи (від лат. principium - начало, основа) в юридичній літературі визначають як "основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнародного права…" (Юридична енциклопедія. - Т. 5. - К., 2003. - С. 110).
Принципи оподаткування - це основоположні, керівні ідеї, на яких ґрунтується податкова система держави, основні засади, відповідно до яких встановлюються та справляються податки і збори. В коментованій статті перераховано основні, визначальні принципи оподаткування в Україні.
2. Принципи, проголошені в ст. 4 ПК, знаходять своє втілення в інших статтях ПК і щодо правового регулювання встановлення та справляння конкретних видів податків, і щодо їх адміністрування. Статті, що містяться як в Загальній частині Кодексу, так і в його Особливій частині, повинні відповідати вимогам, що закріплені в ст. 4 ПК.
Принципи, перераховані у коментованій статті, повинні застосовуватися переважно на стадії встановлення податків, їх основних елементів, а також при внесенні змін до окремих елементів податку (елементи податку закріплено в ст. 7 ПК).
Що стосується таких принципів як
- Невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
- Презумпція правомірності рішень платника податку,
то їх застосування передбачається і на стадіях, пов'язаних з виконанням податкового обов'язку платника, та стягненням податкового боргу.
Можна провести певну паралель між конституційними правами громадян та основними засадами оподаткування.
3. Серед принципів, названих законодавцем:
Загальність оподаткування. Кожна особа, визнана в ПК платником того чи іншого виду податку, повинна сплачувати ці податки в обов'язковому порядку. На жодну особу не може бути покладено обов'язок щодо сплати податку (збору), не передбаченого в ПК (в ст. 9 чи ст. 10 ПК).
Принцип загальності оподаткування відтворює конституційний принцип, закріплений в ст. 67 Конституції України, відповідно до якого "кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом".
Рівність передбачає участь усіх громадян та юридичних осіб в розподілі тягаря публічних видатків, недопущення індивідуальних пільг при оподаткуванні, відповідальність кожного платника в разі здійснення податкового правопорушення. Рівність повинна досягатись шляхом справедливого перерозподілу доходів, диференціації податків та зборів - відзначалось Конституційним Судом Російської Федерації (постанова Конституційного Суду РФ від 4 квітня 1996 р. N 9-п). Не допускається встановлення правил оподаткування (пов'язаних із диференціацією ставок податків, наданням податкових пільг, реєстрацією платників податків, податковою звітністю тощо), що допускають дискримінацію платників податків в залежності від правової форми, змісту, виду їх підприємницької діяльності, їх національності, місця походження капіталу тощо.
В основі принципу рівності усіх платників перед законом лежить ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Невідворотність настання відповідальності у разі порушення податкового законодавства. Будь-яка особа (платник податку, податковий агент, їх посадові особи, посадові особи органів державної податкової служби, митних органів), що здійснила податкове правопорушення, буде притягнута до юридичної відповідальності. Види відповідальності за податкове правопорушення названо в ст. 111 ПК: фінансова, адміністративна, кримінальна відповідальність. В ст. 117 - 128 та ст. ст. 131, 132 ПК розглядається зміст окремих видів порушень податкового законодавства, встановлюється пеня чи визначаються розміри фінансових санкцій.
Презумпція правомірності рішень платника податку.
Даний принцип передбачає, що:
1. при існуванні колізійних норм в межах ПК,
2. при існуванні колізії між нормами ПК та нормами інших нормативно-правових актів,
3. при існуванні колізії між нормами різних нормативно-правових актів,
що призводить до неоднозначного трактування прав і обов'язків учасників податкових правовідносин та до можливості прийняття рішення на користь як владного суб'єкта (органу державної податкової служби чи митного органу), так і платника податку, рішення повинно бути прийняте на користь платника податку.
Зазначений принцип застосовується при регулюванні податкових правовідносин, починаючи з 2001 р., з часу набуття чинності Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 р.). На той час він мав назву "конфлікт інтересів" (пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 вказаного вище Закону).
Дослівне повторення цього принципу міститься в п. 56.21 ст. 56 ПК "Оскарження рішень контролюючих органів".
Фіскальна достатність - це принцип, який вимагає при встановленні податків, визначенні їх об'єкта оподаткування (бази оподаткування), ставок податку, виходити із необхідності забезпечення достатньої доходної бази бюджету, здатної забезпечити покриття публічних видатків, пов'язаних із функціонуванням держави в цілому та територіальних громад зокрема.
Соціальна справедливість. При встановленні податків, визначенні їх об'єкта оподаткування (бази оподаткування), ставок податку законодавець повинен враховувати платоспроможність платника податку. Слід враховувати такі показники як прожитковий мінімум, середня заробітна плата, мінімальна заробітна плата.
Економічність оподаткування. Витрати бюджету, пов'язані із адмініструванням податку (під адмініструванням податків слід розуміти правовідносини, які складаються у сфері здійснення органами державної податкової служби та митними органами заходів, направлених на забезпечення виконання платниками податків їх податкового обов'язку та на погашення податкового боргу), повинні бути значно меншими, ніж надходження до бюджету від цього податку. Саме з такою метою в країнах Західної Європи перевага надається справлянню непрямих податків і особлива увага - податку на додану вартість.
Нейтральність оподаткування слід розглядати в аспекті принципу рівності платників. Встановлення податків, їх елементів не повинно впливати на конкурентоздатність платника податків, передбачати для нього певні обмеження чи переваги.
Стабільність має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу. В кожній країні законодавець визначає цей період, виходячи із своїх економічних потреб і можливостей. Слід відзначити, що існує прямий взаємозв'язок і взаємозалежність між нестабільною економікою та нестабільним податковим законодавством. Необхідність вирішення проблем економічного розвитку країни, проблем наповнення доходної частини бюджету приводить до частої зміни ставок податку (особливо щодо оподаткування підакцизних товарів), до змін у застосуванні пільгового оподаткування.
Принцип стабільності можна розглядати як надані платнику податку гарантії для реалізації його економічних прав, в першу чергу передбаченого ст. 42 Конституції України права на зайняття підприємницькою діяльністю.
Цей принцип розглядається законодавцем в двох аспектах:
- по-перше, його пов'язують зі строками набуття чинності змін, внесених протягом року до основних елементів податку. Відповідні зміни можуть бути внесені не пізніше як за шість місяців до початку нового бюджетного року, та набувають чинності не раніше 1 січня нового бюджетного року;
- по-друге, стабільність пов'язують із незмінністю податків, зборів, податкових ставок та податкових пільг.
В ПК податкове законодавство вважається стабільним при його незмінності протягом одного року, хоча в більшості інших країн цей термін встановлюється в межах 5 - 10 років. Закон України "Про систему оподаткування" в ст. 3 також проголошував принцип стабільності (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 р.). Однак практика його застосування свідчить, що він був переважно декларацією і не отримав реального втілення в податковому законодавстві. Більшість податкових законів та зміни до них приймались із порушенням цього принципу.
Недотримання цього принципу прослідковується і нині, при застосування норм ПК. Так Законом України від 7 квітня 2011 р. N 3221-VI "Про внесення змін до Податкового кодексу України" було тимчасово до 31 липня 2011 року змінено ставки акцизного податку щодо бензинів. Нові ставки податку почали застосовуватись із набуттям чинності даного Закону, тобто з 20 квітня 2011 р.
Рівномірність та зручність сплати податків. Вказаний принцип вимагає врахування 2 основних аспектів: 1) податок повинен забезпечити своєчасне поповнення доходів бюджету з метою вчасного виконання видаткової частини бюджету; 2) сплата платником податку повинна бути зручною для платника як за строками, так і за процедурою. З цією метою встановлено інститут податкових агентів, подовжено до 1 травня строк подання податкової декларації фізичними особами тощо. Даний принцип підтверджено повторно в п. 4.3 ст. 4 ПК. Вперше його було проголошено Адамом Смітом в 1776 році в книзі "Дослідження про природу та причини багатства народів", де вказувалось, що "податки повинні справлятись у найбільш зручний для платника час та у найбільш вигідний для нього спосіб" (Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. - М., 1962. - С. 588 - 589).
Єдиний підхід до встановлення податків і зборів. Відповідно до даного принципу усі обов'язкові елементи податку встановлюються виключно законом. Встановлення податку відповідно до ст. 7 ПК передбачає обов'язкове визначення таких елементів як об'єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, податковий період, строки та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Даний принцип відповідає конституційній вимозі, закріпленій в ч. 2 ст. 92 Конституції України щодо встановлення податків виключно законом.
4. В п. 4.4 ст. 4 ПК встановлюється, що податки та збори, не передбачені в ПК (а саме в ст. 9 та ст. 10 ПК), не є обов'язковими до сплати.