В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересів.

2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін.

Способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є:

1) встановлення правовідношення;

2) примусове виконання добровільно не виконуваного обов'язку;

3) припинення правові дношення, а також його анулювання;

4) припинення дій, які порушують сімейні права;

5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права;

6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором;

7) зміна правові дношення;

8) визнання незаконними рішення, дії або бездіяльність органу державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.



Комментарий:

Можливість широкого застосування судової форми захисту ґрунтується насамперед на положеннях статей 55, 124 Конституції України, статті З ЦПК України, що кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Основною новелою статті 18 СК є те, що дитині, якій виповнилося чотирнадцять років, надано право особисто звертатися до суду з позовними заявами на захист свого права чи інтересу, зокрема про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення або визнання його недійсним тощо. Така дитина, будучи частково дієздатною, набуває усіх процесуальних прав сторони в судовому процесі. Неповнолітня дитина може бути і відповідачем зі справи про судове визначення батьківства, про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди.

Неповнолітня дитина, якій виповнилося чотирнадцять років, може сама звернутися до суду з заявкою про надання їй права на шлюб (стаття 23 СК, статті 39, 234 ЦПК).

Способи захисту сімейних прав та інтересів можуть бути визначені не лише законом, а й договором.

Стаття 18 СК містить перелік основних способів захисту сімейних прав та інтересів, які співпадають зі способами захисту цивільних прав та інтересів (стаття 16 ЦК).

Ними можуть бути:

1) установлення правовідношення — цим способом захисту (визнання права) є

встановлення факту батьківства, встановлення батьківства та материнства. У судовій практиці такий спосіб захисту здійснюється на підставі пред'явлення позову про визнання, який може поєднувати не тільки правову вимогу про визнання наявності чи відсутності правовідносин, але й про присудження певного обов'язку на підставі наявності чи відсутності права. Наприклад, позов про визнання батьківства і стягнення аліментів;

2) примусове виконання добровільно не виконуваного обов'язку. Таким буде, наприклад, стягнення аліментів по нотаріальному напису;

3) анулювання сімейного правові дношення, тобто виправлення допущеної помилки при створенні сімейних правовідносин шляхом їх реєстрації, визнання права. Цей спосіб захисту сімейних прав має місце у разі визнання шлюбу недійсним, визнання усиновлення недійсним, а також виключення імені особи як матері, батька із актового запису про народження дитини тощо;

4) припинення сімейного правовідношення — цим способом захисту є розірвання шлюбу, скасування усиновлення, припинення права на аліменти, розподіл спільного сумісного майна подружжя, позбавлення усиновлювача батьківських прав тощо;

5) припинення дій, які порушують сімейні права. Припинення дії, яка порушує сімейні права, як спосіб захисту полягає у припиненні тривалого сімейного правовідношення, яке продовжує тривати і впливає на суб'єктивні права та законні інтереси особи.

Прикладом такого способу захисту можна назвати повернення викраденої дитини, усунення перешкод, які чинилися одному із батьків у здійсненні його права на особисте виховання дитини, усунення перешкод на проживання в житловому приміщенні разом з дитиною;

6) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права, має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб'єктивного права недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі. У цивільному законодавстві це називається «застосувати реституцію». Відновленням правовідношення в сімейному праві слід вважати поновлення батьківських прав, повернення дитини, яка була відібрана у батьків без позбавлення батьківських прав;

7) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено Кодексом або договором. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування немайнової шкоди, як правило, має місце у випадку наявності складу сімейного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (збитків), причинний зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину заподіювача в будь-якій формі.

Відшкодування моральної шкоди застосовується у випадках заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий у разі порушення права.

У Сімейному кодексі відшкодування матеріальної та моральної шкоди передбачено у статтях 157, 159, 162. При визначенні підстав виникнення права на таке відшкодування та розміру відшкодування слід керуватися статтями 22, 23 ЦК України;

8) зміна правовідношення — це спосіб захисту, який полягає у трансформації одного правовідношення в інше, переростання одного обов'язку в інший. Прикладом такого способу захисту є припинення права на утримання за домовленістю подружжя, У результаті чого замість щомісячної сплати аліментів одержувач аліментів набуває права власності на житловий будинок, квартиру тощо; припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, яке передає їй платник аліментів;

9) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов'язання вказаних суб'єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оспорюваного права чи законного інтересу.

Стаття 18 СК не встановлює вичерпного переліку способів захисту сімейного права і інтересів.

Так, способом захисту є стягнення неустойки, передбачене у статті 196 СК, за прострочення сплати аліментів; можливість особи у судовому порядку спростувати недостовірну інформацію про себе, членів сім'ї інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням, зберіганням, використанням та поширенням такої інформації (стаття 300 - 302 ЦК, стаття 7 СК).

Відповідно до статті 55 Конституції України: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

«Кожному» мається на увазі не тільки маючому право на захист цивільних прав і свобод, а й сімейних прав і інтересів, тобто громадянин має право і на самозахист своїх сімейних прав і інтересів, членів своєї сім'ї.

Під самозахистом стаття 19 ЦК України має на увазі, як застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Способи самозахисту мають відповідати змісту права, що порушене, характеру дій, якими воно порушено, а також наслідкам, що спричинені цим порушенням.

Наприклад, викрадення батьком дитини у матері не є самозахистом, а якщо у батьків викрадуть дитину і вони мають право наздогнати викрадача і відібрати дитину, не звертаючись до суду, це і є самозахист.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Розпорядження своїм правом на захист — це уповноважуюча норма сімейного законодавства, яка полягає в наділенні особи, яка вважає свої права порушеними, невизнаними чи оспореними, можливістю вжити заходи захисту, передбачені законом або договором.