1. Недійсний шлюб (стаття 39 СК), а також шлюб, визначений недійсним за рі- шенням суду, не є підставою для визначення осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.
Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами.
3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої правової підстави, і підлягає поверненню, відповідно до Цивільного кодексу України, але не більше як за останні три роки.
4. Особа, яка оселилася у житловому приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена.
5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.
6. Правові наслідки, встановлені частинами другою — п'ятою статті 45 СК, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу реєстрації актів цивільного стану.
Комментарий:
Відповідно до статті 46 СК наступають особливі правові наслідки недійсності шлюбу:
1. Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу» вона має право:
1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
2) на проживання у житловому приміщенні, в якому вона оселилася у зв'зку з недійсним шлюбом;
3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 СК;
4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.
Недійсність шлюбу з неминучістю повинна призводити до повного розірвання всіх відносин між подружжям, не тільки майнових, але й особистих.
Оскільки наслідки визнання шлюбу недійсним можуть стати невигідними для осіб, що перебували в цьому шлюбі, закон враховує (частина шоста статті 45 СК) їх суб'єктивне ставлення до порушень закону, допущених при реєстрації шлюбу. Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР, 1969 р., залежно від того, як ці особи ставились до зазначених порушень, називає їх «добросовісними» і «недобросовісними». «Добросовісною» особою вважається той, хто під час реєстрації шлюбу і в подальшому не знав про наявність перешкод до укладення шлюбу. За такою особою визнаються всі права подружжя. «Недобросовісною» — особа, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від державного органу реєстрації актів цивільного стану. Якщо в недійсному шлюбі є одна «добросовісна особа», — в одній особі, то «недобросовісних осіб» може бути двоє, дві сторони (він і вона). Добросовісна сторона може бути такою на перших порах шлюбного життя, а потім і недобросовісною, коли дізналася про наявність перешкод до шлюбу.
Виходячи із суті поняття недійсності шлюбу і суб'єктивне ставлення до нього сторін як Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР (стаття 49), так і СК (статті 45, 46) у вирішенні цього питання зайняли послідовну позицію.
У правовій літературі за останні роки не було дискусій відносно долі прав подружжя на майно, яке набуте за час недійсного шлюбу. Ніхто не вважає, що воно повинно зберігатися у випадку визнання шлюбу недійсним за рішенням суду або його анулювання.
Із цих положень виходить і нині діючий СК, який передбачає декілька варіантів правового режиму майна в такому шлюбі. Майно, набуте подружжям, які знаходилися в недійснім шлюбі, не може бути поділено стосовно до вимог сімейного законодавства, відповідно якому «в разі поділу майна, яке являється сумісною власністю подружжя, їх долі визнаються рівними» (стаття 70 СК, частина третя статті 308 ЦК). Ці норми не можуть бути застосовані до осіб, які перебувають в недійсному шлюбі. Майнові відносини між особами, які перебувають у недійсному шлюбі, повинні вирішуватися за нормами Цивільного кодексу, зокрема статтями 355, 357, 364, 370, 372 ЦК.
Відповідно до статті 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Це свідчить про те, якщо під час спільного життя в період недійсного шлюбу якась зі сторін вклала свої кошти або працю в придбання спільного майна, то поділ цього майна може бути проведений відповідно до правил про створення спільної часткової власності (стаття 357 ЦК).
Другий варіант поділу цього майна, виходячи із принципу добросовісної сторони в недійсному шлюбі, який задекларований СК, якщо особа не знала про перешкоди до шлюбу до часу визнання його недійсним, то для неї наступають правові наслідки, як і у разі розірвання шлюбу, тобто ця особа звільняється від надання суду доказів про її участь, як коштами, так і працею в придбанні спірного майна, розмір цієї участі відповідно до статті 60 СК України визначається рівним з другим недобросовісним подружжям, або відповідно до статті 70 СК збільшена чи зменшена.
Можливий і третій варіант поділу майна, придбаного в недійсному шлюбі — змішаний. Наприклад, добросовісна сторона під час реєстрації шлюбу не знала про перешкоди до шлюбу, згодом, після кількох років сумісного подружнього ЖИТТЯ, вона узнала про наявність перешкод, але продовжувала сумісне життя. В даному випадку майно, придбане в період, коли особа не знала про перешкоди до шлюбу, підлягає поділу за правилами придбаного майна в дійсному шлюбі, а майно, придбане період, коли особа знала про перешкоди до шлюбу, - за правилами Цивільного кодексу України, вона повинна відповідно до статті 60 ЦПК України надати докази участі коштами і працею в його придбанні.
Може існувати і проміжний варіант, коли дві сторони знали, що порушують закон про реєстрацію шлюбу, тобто обман спрямований відносно органу реєстрації шлюбу Майно в такому випадку підлягає поділу за правилами Цивільного кодексу України.
Може виникнути і така ситуація, коли жінка, яка знаходиться в недійсному шлюбі, не працювала, а вела домашнє господарство, виховувала дітей, народжених в цім шлюбі. В зв'язку з цим постає питання: «може чи ні ця жінка претендувати на частку майна, набутого в недійснім шлюбі?»
Як Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 року, так і Сімейний кодекс на це питання дають позитивну відповідь.
Так, КпШС вважає, що за цією особою суд може визнати право на майно, нажите під час недійсного шлюбу, відповідно до правил статей 22 — 28, але за умови, коли буде встановлено, що жінка є добросовісною стороною в недійсному шлюбі. В цьому випадку суд може застосувати правило частини другої статті 22 КпШС. Якщо ж розглядати цей спір за правилами діючого тоді Цивільного кодексу, то така жінка не може претендувати на майно.
Коментар до статті 45 СК України на це питання, хоча і відповідає позитивно, але без пояснень, в якому випадку така жінка в описаній вище ситуації може претендувати на частку майна в спільнім майні, нажитому у недійсному шлюбі. Текстуально: «Чи слід при цьому брати до уваги працю жінки або чоловіка по веденню домашнього господарства та вихованню дітей? Очевидно, що слід, оскільки домашня праця має мати відповідний грошовий еквівалент і враховуватися нарівні з іншими видами праці. Однак жінка та чоловік, які є непрацездатними, не мають права на цій підставі вимагати збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності». Запитання і відповідь проблематичні. Повна відповідь на це питання знаходиться в коментарі до статті 46 СК України, яка аналогічна відповіді в коментарі до статті 49 КпШС.
Немає чіткої відповіді на таку ситуацію. Особа, яка реєструє шлюб, не знає, що в цей час вона тяжко хвора на психічний розлад, а через певний час ця хвороба проявилась. Судово-психіатрична експертиза дала висновок, що вона (особа) не розуміла значення своїх дій і не могла ними керувати під час реєстрації шлюбу. Така особа не несе кримінальну відповідальність за Кримінальним кодексом, не може вона бути визнана винною і за СК (немає умислу). Про таку перешкоду до реєстрації шлюбу не знала і друга особа, оскільки і вона не знала, що реєструє шлюб з хворою людиною. Шлюб зареєстрований в період ремісії [ремісія — від лат. гетіззіо — ослаблення, короткочасне ослаблення (неповна ремісія) або зникнення (повна ремісія) проявлення хвороби]. Як в такому випадку проводити поділ майна? Вони не обманювали один одного, не обманювали і орган реєстрації актів цивільного стану.
Думається, що поділ такого майна необхідно проводити за правилами Цивільного кодексу, і частки визначити залежно від розміру участі кожного в придбанні майна своїми коштами і працею. Це буде справедливо по відношенню до їх обох.
Що стосується питання про аліментні зобов'язання подружжя, які пере6ували у недійсному шлюбі, то СК в принципі виходить із того, що особи, які перебувають
у шлюбі, який згодом був визнаний недійсним, втрачають право на одержання аліментів на своє утримання у випадку, якщо хтось із них потребує допомоги в зв'язку з непрацездатністю. Іншими словами, це значить, що стосовно подружжя, які перебувають у недійсному шлюбі, положення статтей 76, 91 СК України про обов'язок подружжя по обопільному утриманню не застосовується.
У тому випадку, якщо аліменти до визнання шлюбу недійсним було стягнуто з одного із подружжя на користь другого і він довгий час їх одержував, то після визнання шлюбу недійсним одержані аліменти повинні бути повернуті як безпідставно збережене майно відповідно до статті 1212 ЦК України: «Особа, яка набула майно або зберігає його у себе за рахунок іншої особи (потерпілої) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала».
Аліменти, які були одержані в недійсному шлюбі, повертаються лише за три останні роки.
Це правило стосується того випадку, коли аліменти одержувала недобросовісна сторона в недійсному шлюбі.
Якщо ж добросовісна сторона у недійсному шлюбі стала непрацездатною під час недійсного шлюбу, або потребує матеріальної допомоги за інших обставин, або протягом року з часу прийняття рішення судом про визнання шлюбу недійсним чи анулювання актового запису про шлюб органом реєстрації актів цивільного стану відповідно до статті 39 СК України, то суд має право стягнути з недобросовісної сторони аліменти на підставах, визначених статтею 75 СК — право одного з подружжя на утримання; статтею 84 СК — право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини; статтею 86 СК - право чоловіка на утримання у разі проживання з ним дитини; статтею 88 СК — право на утримання того із подружжя, з яким проживає дитина-інвалід.
Звідси слід зробити висновок, що це право ідентичне обов'язкам подружжя щодо взаємного утримання. При розгляді справ про стягнення аліментів суди повинні керуватися зазначеними вище статтями.
Що стосується права на житло того із подружжя, який у зв'язку зі вступом в недійсний шлюб оселився в квартирі, житловому будинку, які належать на праві приватної власності другому з подружжя або іншим членам сім'ї цього подружжя, або державній (комунальній) власності, то це питання повинно вирішуватись за правилами Цивільного кодексу, оскільки воно не урегульовано ні Сімейним, ні Житловим кодексами.
Під час поселення у житло другого з подружжя в зв'язку з реєстрацією шлюбу з ним дружина (чоловік) відповідно до статті 64 ЖК України набуває право на проживання як член сім'ї. При визнанні такого шлюбу недійсним дружина (чоловік) перестають бути членами сім'ї і підлягають виселенню, незалежно від того, хто діяв недобросовісно. Виселення повинно проводитися на підставі статтей 16, 391 ЦК України.
У зв'язку з реєстрацією шлюбу подружжя вирішують і питання, яке прізвище вони будуть носити.
Якщо можливо поновити дошлюбне прізвище при розірванні дійсного шлюбу, то поновити прізвище після визнання шлюбу недійсним, або анулювання актового запису неможливо, оскільки закон такого порядку не передбачив. Прізвище можна поновити шляхом його зміни відповідно до Положення про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 року № 233.
Фіктивний шлюб є нікчемний шлюб, а тому він не породжує ніяких прав і обов'язків для подружжя і при визнанні його фіктивним сторони повертаються в початковий стан. Звичайно, за умови, якщо він згодом не став дійсним шлюбом.