1. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ч&стки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю Між ними або шлюбним договором.
2. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, втрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
3. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Комментарий:
У випадку, якщо подружжя у добровольному порядку не визначили своєї частки у спільному майні і не провели його поділ в натурі відповідно до статті 69 СК України, спір між подружжям з приводу визначення частки і поділу майна вирішує суд в порядку загального судочинства, керуючись презумпцією, яка випливає із статті 70 СК. Майно подружжя, щодо якого порушено спір, припускається таким, що належить подружжям на праві спільної сумісної власності і частки їх визнаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Між тим встановлення рівних часток у спільному сумісному майні подружжя при його поділі незалежно від трудової участі, наявності дітей, інших інтересів подружжя, заслуговуючих на увагу, в його набутті тільки в силу того, що воно набуте під час шлюбу, було б в інтересах алкоголіків, наркоманів, осіб, які ведуть паразитичний спосіб життя, ухиляються від сплати аліментів, і не захищало б інших осіб, подружжя, дітей.
Специфіка подружніх відносин виключає чисто бухгалтерські підрахунки — хто скільки заробив, який дохід приніс у сім'ю, «які суми внесені в спільне господарство» тощо. Якщо чоловік і жінка працювали по змозі і виявляли однакову турботу про сім'ю і її інтереси, вони мають право на рівні частки при поділі незалежно від рівня заробітної плати і інших трудових прибутків кожного з них. Разом з тим, оскільки критерієм визначення часток все ж є затрачена подружжям праця, зрозуміло, що тоді, коли один із них працював не в повну силу, менш піклувався про сім'ю, можливо і відступити від засад рівності часток. З другого боку, таке відступлення припустимо і при встановленні однакового відношення подружжя до сім'ї і рівних затрат праці і коштів на придбання майна, якщо наслідки спільного життя становлять одного з них в нерівне становище. Але і в цьому випадку критерій трудової участі при визначенні часток у спільному майні не скасовується, його застосування лише супроводжується зважаючи на обставини, з якими також неможливо рахуватися.
Кодекс про шлюб та сім'ю УРСР (стаття 28), Сімейний кодекс України (стаття 70) закріпили практику, яка склалася протягом довгих років, визначення розміру часток подружжя при поділі їх спільного майна: «У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини і чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором».
Немає жодного сумніву в тім, що відповідно до цієї статті трудова участь подружжя у придбанні майна під час шлюбу є підставою виникнення не тільки самого права спільної сумісної власності на це майно, але і права на рівні частки при його поділі.
Перебування в шлюбі само по собі не є достатньою підставою для того, щоб майно, набуте за рахунок коштів і праці лише одного подружжя, ставало спільним і могло бути поділено в рівних частках.
При цьому те, що вони рівною мірою працювали і в зв'язку з цим мають рівне право на рівні частки у спільній сумісній власності при її поділі, особливо доводити не потребується. Це презумпція закону.
Потрібно вважати, що подружжя мають рівні частки у спільній сумісній власності при поділі і в тому випадку, коли один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, тяжко хворими батьками або з інших поважних причин не має самостійного заробітку (доходу). Отже, праця дружини (чоловіка) по вихованню дітей, доглядом за ними, ведення домашнього господарства прирівнюється до праці в спільному господарстві (виробництві) і є достатньою підставою для того, щоб майно, набуте працею, зайнятою в суспільному виробництві чоловіка (дружини), вважалося спільною сумісною власністю подружжя.
Як зазначалося вище, діюче сімейне законодавство передбачає виникнення спільної сумісної власності на майно і рівні права подружжя щодо володіння, користування і розпорядження і тоді, коли воно набуте під час шлюбу працею одного з подружжя за умови, що другий з подружжя, хоча і не був зайнятий веденням домашнього господарства і доглядом за неповнолітніми дітьми, непрацездатними повнолітніми, але з інших поважних причин на мав самостійного заробітку (хворів, знаходився на навчанні, здійснював догляд за тяжко хворими батьками тощо або таку причину, яку суд визнає поважною).
Цей виняток з правил, продиктований високою турботою про зміцнення сім'ї, захистом майнових прав подружжя при визначенні частки.
Частина друга статті 70 СК передбачає, що в окремих випадках суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема, якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витратив його на шкоду інтересам сім'ї.
Кажучи про можливість відступу від засад рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення (наприклад, з урахуванням заслуговуючих на увагу інтересів одного із подружжя, який добре дбав про добробут сім'ї, а другий все робив навпаки), закон також має на увазі перш за все те, чи рівною мірою своїх сил і можливостей працював подружжя, щоб при визначенні часток у набутім ними під час шлюбу майні частки їх вважати рівними.
Так, якщо один з подружжя ніде не працював, не мав ніяких певних доходів (заробітку), не виявляв турботи про сім'ю, довгий час був відсутнім з причин, які не пов'язані з інтересами сім'ї, або приховував зароблене від сім'ї, знищував чи пошкоджував спільне майно шляхом, наприклад, підпал, псування, ушкодження, втрати та інше, то, звичайно, він не може розраховувати на рівну частку при поділі подружнього майна лише на підставі перебування у шлюбі.
У зв'язку з цим, наприклад, правильно вирішив один із суддів області, коли, розглянувши позов про визначення часток і поділ спільного сумісного майна подружжя, відступив від засад рівності часток, враховуючи, що під час перебування в шлюбі Г. довгий час зловживав спиртними напоями, лікувався від алкоголізму, пропивав спільне майно подружжя, довгий час ніде не працював, а потім знаходився в місцях позбавлення волі, звідки не надавав допомогу дружині щодо утримання сім'ї, не виплачував аліменти на дітей, а весь цей час працювала на кількох роботах, утримувала сім'ю, виховувала дітей.
У другому випадку чоловік, який у нетверезому вигляді, під час відсутності дружини спалив житловий будинок, а потім пред'явив позов про його поділ. Суд відмовив в позові на тій підставі, що він свою частку в будинку спалив, тобто зруйнував.
При визначенні частки в спільному сумісному майні подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх сина, доньки, розмір часток подружжя також визначаються, зважаючи на те, з ким проживають ці діти після розірвання шлюбу, який розмір аліментів одержують діти, щоб достатньо забезпечити їх фізичний і духовний розвиток та лікування, а також щоб не допустити фактичного нерівного положення подружжя після розірвання шлюбу в зв'язку із залишенням дітей у одного з них. Досить часто судова практика стикається з необхідністю збільшення частки у праві спільної сумісної власності на житловий будинок, квартиру в ЖБК, виходячи з тих міркувань, що з матір'ю залишаються неповнолітні діти, повнолітні дочка, син, які тяжко хворіють і потребують ізольовані кімнати тощо. Збільшення цих часток проводиться під час їх поділу в натурі.
Рішення за цими мотивами повинно містити обґрунтування відступлення від засад рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.
Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засад рівності часток (пункт 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами Законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя»).
Одним із прикладів застосування частини третьої статті 70 СК і роз'яснення вищого суду є ухвала Верховного Суду України щодо конкретної справи.
К. пред'явила позов до О. про визначення частки і поділ житлового будинку. Позивачка зазначила, що з 1985 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. У період спільного подружнього життя вони побудували в м. Фастові будинок. У 2005 році їх шлюб розірвано. Добровільно поділити вказаний будинок вони не можуть, тому позивачка просить присудити їй будь-яку половину. Справа неодноразово розглядалася судами.
Останнім рішенням позов задоволено. За позивачкою визнано право власності на половину жилого будинку. Цим же рішенням К. зобов'язано зробити окремий вихід із присудженої їй кімнати, а О. до 2 серпня 2006 року спорудити кухню.
Скасовуючи всі рішення, постанови щодо цієї справи і відмовляючи в позові К. вищий суд відмітив.
Постановляючи рішення про поділ спірного будинку між сторонами у рівних частках, суди виходили із того, що його побудовано у період спільного подружнього життя, тому він є їх спільною сумісною власністю.
Відступити від принципу рівності часток суди не визнали за можливе, оскільки вважали, що жилої площі у сім'ї відповідача, з яким проживає неповнолітній син і непрацездатна з дитинства дочка, достатньо. З таким висновком вищий суд не погодився.
Як вбачається з матеріалів справи, спірний будинок дійсно побудований в період подружнього життя на спільні кошти, спільною працею. Тому висновок судів про те, що він є їх спільною сумісною власністю і кожен з них має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, слід визнати таким, що відповідає вимогам статей 62, 63, 70 Сімейного кодексу України.
Проте ці норми передбачають, зокрема, що в окремих випадках суд при визначенні часток у спільному сумісному майні подружжя і його поділі, може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей або інтереси одного із подружжя, що заслуговують на увагу.
Судами було установлено, що сім'я сторін розпалася в 2004 році з вини позивачки і вона в спірному будинку з того часу не проживає, вступила в другий шлюб і оселилася в двокімнатній квартирі, де проживає її другий чоловік.
У спірному ж будинку проживає сім'я колишнього чоловіка — відповідача по справі. З ним проживають діти від шлюбу сторін: неповнолітній син і дочка — інвалід з дитинства. Займають вони дві кімнати і кухню, причому позивачка не заперечувала, що дочка займає окрему кімнату, в якій має потребу. Дві інші кімнати — вільні.
За таких конкретних обставин, коли позивачка забезпечена житлом в Києві, а з батьком проживають їх двоє дітей, один з яких неповнолітній, а другий — інвалід, висновок судів про те, що немає необхідності відступати від засади рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, не можна визнати достатньо переконливим.
До того ж, суди позбавляли відповідача і його дітей кухні, залишивши йому дві кімнати, а позивачці до двох кімнат присудили ще й кухню. Висновок судів, що 0. зобов'язаний для своєї сім'ї спорудити кухню у присудженій йому частині веранди, взагалі необгрунтований. Рішення в цій частині постановлено без додержання статті 215 ЦПК України.
Зважаючи на правила статей 70, 71 СК, за неможливості поділу будинку в натурі, суд з урахуванням інтересів неповнолітнього сина, дочки — інваліда з дитинства, їх різної статі, інтересів другого з подружжя, що заслуговують на увагу, забезпеченості другою з них житлом в іншому місці, відступив від засад рівності часток подружжя, залишив будинок відповідачу, а його зобов'язав компенсувати коштами другому право на частку.
Це правило, а також судова практика повністю виправдані життям, і які знайшли закріплення у Сімейному кодексі України, воно (правило) проникнуто турботою про охорону інтересів неповнолітніх, непрацездатних повнолітніх дочки, сина, непрацездатних одного з подружжя і узгоджується з обов'язком подружжя і за рахунок свого спільного майна забезпечити духовний і фізичний розвиток дітей, їх виховання, навчання.
Водночас сфера чинності норми статті 70 СК може звужуватися, а іноді і зводитися до мінімуму за умов: якщо позов про визначення частки у спільному майні подружжя буде заявлений разом з розірванням шлюбу; якщо позов про стягнення аліментів буде заявлений набагато пізніше після поділу майна.
У першому випадку суд не буде знати, наскільки сумлінно подружжя буде виконувати свій обов'язок щодо утримання дітей, в якій сумі будуть стягнуті в майбутньому аліменти.
У другому випадку — є рішення про поділ майна і розмір стягнутих аліментів не позначається на рішення, що набрало чинності, а відповідно до статті 122 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Тобто сторона щодо такого рішення не може повторно звернутись до суду.
Якщо після поділу майна будуть стягнуті аліменти в таких розмірах, що вони не забезпечать фізичний і духовний розвиток дітей та лікування їх, один з подружжя, на користь якого стягнуті аліменти, пред'явить повторний позов про перерозподіл майна з визначенням нових часток у спільному сумісному майні, то суддя повинен відмовити у відкритті провадження відповідно до названого закону.
У цьому випадку перше рішення має бути переглянуто в зв'язку з нововиявленими обставинами відповідно до пункту 1 частини 2 статті 361 ЦПК України, а після постанови ухвали про перегляд рішення, яке набере чинності, можливий новий позов про переділ часток і майна подружжя з урахуванням останнього про стягнення
аліментів.
Звідси не випливає, що відступ в цих випадках від засад рівності часток у спільному сумісному майні подружжя при визначенні часток або при поділі в натурі * призводить до закріплення за дітьми права власності на майно, яке належить батькам при житті. При житті батьків діти права на їх майно не мають. Частка за їх рахунок збільшується власнику майна — їх батькові чи матері.
Верховний Суд України в своїй постанові № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду № 11 від 21.12.2007 р.) в пункті 30 пояснив при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засад рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Як обставини, що мають істот не значення для справи, потрібно розуміти тільки випадки, коли один із подруЖЖя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, втрачає його на шкоду інтересам сім'ї, але й випадки, коли один із подружу не мав поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч.І ст. 60 СК).
Якщо суд приходить до переконання, що подружжя мають право на нерівні частки в майні, то міркування такого характеру потребують в мотивації з посиленням на докази, які б підтверджували правильність зроблених судом висновків.