1. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладене лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
2. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя і інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
3. При відшкодуванні шкоди, завданої злочином одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане за кошти, здобуті злочинним шляхом.
Комментарий:
Особи, які перебувають у шлюбі на різних етапах находження в сімейних від-носинах, вступають у різні правовідносини з іншими особами, як фізичними, так і юридичними. При цьому діє правило, передбачене статтею 65 СК, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому вони набувають права і створюють для себе обов'язки.
У зв'язку з прийняттям СК не коливається спільний принцип, який установився в сімейному праві про те, що подружжя відповідає за сімейними боргами із майна, яке складає їх спільну сумісну власність, а за особистими боргами, оскільки одержане боржником не було використано в інтересах сім'ї, — із майна, яке належить цьому подружжю на праві особистої приватної власності або його частки у спільній сумісній власності, що передбачено і статтею 371 ЦК України: «Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї».
Спільними вважаються борги, зроблені обома з подружжя або хоча б одним із них (в тому випадку і без згоді з другим з подружжя), в інтересах обох подружжя або всієї сім'ї в цілому.
Так, відповідно до частини четвертої статті 65 СК договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Особисті борги не тримають у собі цієї ознаки. Ними можуть бути борги, зроблені подружжям до реєстрації шлюбу, якими обтяжене майно, одержане подружжям в осо бисту приватну власність (наприклад, борги, які перейшли на подружжя в зв'язку удержанням спадку, стаття 1282 ЦК) і т. ін.
Питання про відповідальність щодо боргів виникає як при поділі спільного сумісного майна подружжя, так і незалежно від цього. Як правило, підставами для її виникнення сЛугує звернення кредитором вимоги до подружжя в зв'язку з неповерненням своєчасно боргів, зроблених одним із них; у зв'язку із заподіянням шкоди іншим особам; у зв'язку з відшкодуванням шкоди, заподіяної злочином; у зв'язку з відшкодуванням шкоди подружжям, заподіяної неповнолітніми дітьми, або недієздатними повнолітніми дочкою, сином тощо.
Накладання стягнення на майно боржника проходить декілька етапів. Перший етап — судовий розгляд справи про стягнення боргів. Другий етап — виконання рішення суду щодо цієї справи державним виконавцем і знову ж таки судовий розгляд справи, але уже за зверненням до суду державного виконавця про виділення частки в натурі.
На першому етапі всі докази про наявність боргу відповідно до статті 60 ЦПК України повинен надати суду кредитор, це виявлення ним наявності майна у боржника, другого з подружжя. Потім клопотання кредитора перед судом про його опис і накладення арешту відповідно до статей 137, 151 ЦПК України, потім розгляд справи в суді за позовом кредитора.
На другому етапі за виконавчим листом, наданим кредитором, державний виконавець відкриває провадження з виконання рішення суду і також може звернутись до суду про визначення частки майна боржника у спільній сумісній власності подружжя і виділу її в натурі (стаття 379 ЦПК). У тому випадку, якщо слідчими органами, державним виконавцем буде описано майно і інших осіб (наприклад, другого з подружжя, повнолітніх дочки, сина), а суд за вироком конфіскує його, то з'явиться проміжний судовий процес про виключення майна з опису (стаття 59 Закону України «Про виконавче провадження»), про що буде докладніше сказано пізніше.
Після цих судових розглядів справ, якщо рішення суду набере чинності, настає ще один етап — продаж описаного майна і передача кредитору вирученої грошової суми.
Слід мати на увазі, що при виконанні судового рішення про стягнення боргу право вибору способу виконання рішення і наявного майна належить кредитору.
Так, якщо йому державний виконавець чи боржник запропонують майно, яке знаходилося у користуванні, старі транспортні засоби та інше, а при цьому боржник має в кредитних установах гроші, цінні папери, акції, то кредитор, звичайно, має право вимагати повернення боргу чи виконання судового рішення грошима або цінними паперами, акціями, а якщо ці речі є спільним майном подружжя, то на його половину.
Як бачимо, сімейне законодавство тісно переплітається в частині накладення стягнення на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя з цивільним, цивільно-процесуальним законодавством за способом і методам виконання цього
стягнення.
Так, стягнення частки у праві спільної сумісної власності подружжя може мати місце тільки при її виділі в натурі.
Таке накладання стягнення може мати місце за певної умови. Ця умова передбачена статтею 391 ЦК України: «Кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для Звернення стягнення на неї».
Відповідно до статті 366 ЦК України: «Кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в на* турі для звернення стягнення на неї».
Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника з проведенням відповідного перерахунку».
Реалізація частки у праві спільної часткової власності з прилюдних торгів має проводитися відповідно до вимог статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту 2 листопада 1999 р. № 68/5 та інших законодавчих актів. Якщо ж буде постановлено рішення про переведення прав та обов'язків співвласника на кредитора, то відбудеться припинення права спільної власності між співвласником-боржником та іншими співвласниками, і кредитор стане новим учасником права спільної часткової власності. Новий співвласник повинен відповідно до розділу 25 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 20/5 від 03.03.2004 р. своє право зареєструвати шляхом одержання свідоцтва про право власності.
Прикладом неможливості передачі для виконання обов'язку перед потерпілим або кредитором у зв'язку з неподільністю нерухомого майна в натурі може бути маломірний житловий будинок, однокімнатна квартира, транспортні засоби тощо. Доказом неподільності в натурі цих речей може слугувати тільки висновок експерта.
Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Це один із видів примусового виконання зобов'язання боржника, у якому є подружжя.
Якщо зобов'язання було видано в інтересах всієї сім'ї та одержане за цим зобов'язанням використано на її потреби, то суд може постановити рішення про накладання стягнення на все майно подружжя, яке становить спільну сумісну власність. Можлива ситуація, коли не виникає потреби у виділі долі в натурі, у зв'язку з тим, наприклад, шо житловий будинок подружжя за своєю вартістю відповідає сумі боргу за зобов'язанням.
Таке зобов'язання може виникнути з договору, укладеного спільно дружиною і чоловіком, а також з договору, укладеного одним з подружжя в інтересах сім'ї (стаття 65 СК), тобто при укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
У законодавстві міститься велика кількість договорів, для укладення яких одним із подружжя необхідно нотаріальне посвідчення і письмова згода другого з подружжя (ч. 2 ст. 65 СК).
При порушенні цих вимог подружжя має право заперечувати в суді те, що вона (він) знали про такий договір чи підписували його. Якщо таке заперечення буде в суді доведене, на майно цього подружжя не може бути накладено стягнення або на його частку в спільному сумісному майні подружжя.
Для уяснення цих правових позицій можна навести декілька судових прикладів їх
застосування.
Наприклад, якщо кредитний банк надав чоловікові позичку на придбання квартири в новобудові для сім'ї і ця грошова сума була використана за призначенням, то незалежно від того, на кого з подружжя було оформлено договір позички, у разі неповернення її стягнення може бути накладене на майно, яке належить подружжю на засадах спільної сумісної власності.
У тому ж випадку, коли зобов'язання хоч і було видане в інтересах сім'ї, але одержані гроші були використані в інтересах одного з подружжя (програв), відповідальність повинен нести той з них, хто використав ці кошти. У тому випадку, якщо таке зобов'язання було підписано і другим із подружжя, відповідальність буде нести і другий із подружжя, якщо не доведе в суді, що гроші без його (її) волі були використані першим із подружжя у своїх цілях, а не сім'ї.
Можлива інша ситуація, коли одержані гроші були викрадені, загублені. У цьому разі відповідальність щодо зобов'язання несуть обидва з подружжя, оскільки вони, будучи власниками грошей, несуть ризик їх випадкової втрати.
Другий приклад. Чоловік без відома дружини позичив у знайомого гроші, за які придбав автомобіль, котрим подружжя користувалися більше двох років. У дорожньо- транспортній пригоді чоловік загинув, а автомобіль був розбитий. Кредитор звернувся до суду з позовом до відповідачки — дружини загиблого боржника про повернення боргу. Будучи відповідачкою у справі, вона заперечувала проти повернення боргу, мотивуючи тим, що вона не знала, що чоловік брав позичку у позивача і не давала на це письмової згоди. Суд стягнув з неї борг, мотивуючи тим, що він був зроблений в інтересах сім'ї і це не суперечило статтям 65, 73 СК України.
Накладання стягнення на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином одного з подружжя, можливо, якщо буде встановлено, що це майно було набуте за кошти, які набуті злочинним шляхом, наприклад, за вкрадені гроші був набутий автомобіль, садиба, які зареєстровані на дружину крадія, це повинно бути встановлено вироком суду за кримінальною справою за звинуваченням чоловіка, визнаного винним в скоєнні злочину. Звернення судових рішень до виконання вироку проводиться за правилами статті 368 ЦПК України, установленими для накладання стягнення на майно боржника. Тобто при надходженні до державно-го виконавця виконавчого листа він накладає стягнення на вищеназвані автомобіль, садибу, хоча вони і зареєстровані на ім'я дружини. Відповідно до статті 73 СК вони не можуть бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таким чином, той з подружжя, хто заподіяв шкоду майну або особі іншого громадянина, державі, сам несе відповідальність перед ними, якщо це не витікає з кримінальної справи.
Тому за вимогою потерпілого стягнення може бути накладено лише на майно дружини чи чоловіка, заподіювача шкоди.
Якщо вироком суду був задоволений цивільний позов потерпілого в частині відшкодування шкоди або застосована конфіскація майна засудженого, на виконання Цієї частини вироку було описано майно засудженого, на яке претендує як на частку в спільнім майні подружжя, то цей із подружжя має право на виключення цього майна 3 акта опису шляхом подання позову до суду. Таке право має той з подружжя, який не засуджений.
Вирішуючи позов одного з подружжя про виключення з опису належної йому частки майна у спільній сумісній власності подружжя, суд має враховувати, що відповідно До статей 60 — 65, 69, 70 СК України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є їх спільною власністю і у випадку поділу його їх частки визнаються рівними. Відхилення від начала рівності часток подружжя суд може допустити, враховуючи лише інтереси неповнолітніх дітей або беручи до уваги інтереси одного з подружжя. Майно, нажите кожним із подружжя під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, суд може визнати власністю кожного. Розмір часток подружжя у спільному майні і яке конкретно майно має бути йому виділено, суд визначає з урахуванням усього нажитого майна, включаючи і те, на яке законом не може бути звернено стягнення за виконавчими документами і яке не підлягає конфіскації. Разом з цим, на частку кожного з подружжя має бути виділено як майно, що підлягає опису, так і майно, що не підлягає опису.
У силу статті 61 ЦПК сама по собі вказівка у вироку про звернення стягнення на конкретне майно або про його конфіскацію, незалежно від підстав ЇЇ застосування, не позбавляє зацікавлених осіб можливості доказування свого права власності на це майно шляхом пред'явлення позову в порядку цивільного судочинства.
У тих випадках, коли предметом позову є частка в спільній власності на неподільну річ, на яку звертається конфіскація або стягнення на користь організації, питання про виключення цієї речі з опису (за відсутності іншого спільного майна) вирішується відповідно до статті 370 ЦК України. При цьому суд з урахуванням конкретних обставин може виключити річ з акта опису і стягти з позивача до доходу держави чи на користь організації грошову компенсацію за частку, що належить боржнику, або залишити річ в опису, зобов'язавши фінансовий орган або організацію виплатити позивачу відповідну частину її вартості. Неподільна річ може бути залишена в позивача за умови, що він внесе на депозит суду грошову суму, яка відповідає частині речі, яка належить другому з подружжя і повинна бути конфіскована.
Що стосується позовів чоловіка та жінки, які проживають спільно без реєстрації шлюбу (стаття 74 СК), то вони повинні довести факт сумісного проживання, факт придбання конфіскованого майна в цім шлюбі, і тоді до них застосовуються вимоги глави 8 СК України.
Слід мати на увазі, що на вимоги про виключення майна з опису поширюється передбачений статтею 257 ЦК трирічний строк позовної давності.
Якщо подружжя володіє на праві сумісної спільної власності неподільною річчю, наприклад, трактором, автомобілем, мотоциклом, тобто джерелом підвищеної небезпеки (стаття 1187 СК), то його конкретним володільцем є той з подружжя, на кого він зареєстрований або хто ним керував під час ДТП і причинив шкоду майну, здоров'ю іншому громадянину.
Другий співвласник у цей час не може бути володільцем джерела підвищеної небезпеки, оскільки не здійснював діяльність з його керування, у зв'язку з чим не може нести і відповідальність за шкоду, яку завдав його співвласник при ДТП.
Харківський апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги на вирок Харківського райсуду, яким був засуджений К. і з нього була стягнута шкода за ушкодження здоров'я на користь В., змінив вирок в частині задоволення цивільного позову і, не залучивши у справі дружину К., стягнув з неї як співвласниці автомобіля шкоду в солідарному порядку. Звичайно, такий вирок у цій частині Верховний Суд України скасував і залишив вирок районного суду про стягнення шкоди тільки з її заподіювача.