ПРАВА ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ НА УТРИМАННЯ (СТАТТЯ 75 СК)

ГЛАВА 9

ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ ПОДРУЖЖЯ З УТРИМАННЯ

ПРАВА ОДНОГО З ПОДРУЖЖЯ НА УТРИМАННЯ (СТАТТЯ 75 СК)

1. Дружина, чоловік повинні матеріально підтримувати один одного.

2. Право на утримання (аліменти) має той із подружжя, який є непрацездатним, потребує матеріальної допомоги за умови, що другий із подружжя може надавати матеріальну допомогу.

3. Непрацездатним вважається той із подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом І, II чи III групи.

4. Один із подружжя є таким, що потребує матеріальної допомоги, якщо заробітна плата, пенсія, доходи від використання його майна, інші доходи не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом.

5. Права на утримання не має той із подружжя, хто негідно поводився у шлюбних відносинах, а також той, хто став непрацездатним у зв'язку з вчиненням ним умисного злочину, якщо це встановлено судом.

6. Той із подружжя, хто став непрацездатним у зв'язку з протиправною поведінкою другого з подружжя, має право на утримання незалежно від права на відшкодування шкоди відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до сімейного законодавства зобов'язання матеріально підтримувати один одного виникає з моменту реєстрації шлюбу, виконується воно добровільно. Ця правова норма є глибоко моральною і випливає із суті шлюбу як союзу, що направлений на створення спільності життя подружжя (сім'ї).

Ці відношення регламентувалися правом і до прийняття Сімейного кодексу.

Так, у статті 128 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 року записано: «Кожний із подружжя, який перебуває в зареєстрованому шлюбі, має право на одержання утримання від іншого з подружжя, якщо він внаслідок непрацездатності потребує цього, а інший з подружжя за своїм майновим станом має можливість підтримувати його».

Стаття 32 Кодексу про шлюб та сім'ю це правило виклала набагато ширше та змістовніше.

Якщо за раніше чинним Сімейним кодексом право на утримання мали подружжя, які знаходилися в зареєстрованому шлюбі, то в чинному Сімейному кодексі таке право мають і фактичні подружжя (стаття 90 СК).

Фактичне припинення шлюбних правовідносин за наявності зареєстрованого шлюбу, не розірваного в установленому законом порядку, не звільняє від обов'язку надання матеріальної підтримки подружжя. Не має при цьому значення тривалість строку роздільного проживання. Але це не означає, що в будь-якому випадку це право наступає. Якщо при роздільному проживанні один з подружжя негідно себе поводив, пиячив, бешкетував, знаходився в фактичних шлюбних відносинах, втратив працездатність зі своеї вини тощо, то права на утримання від другого з подружжя він (вона) не буде мати.

Перебування в шлюбі, що визнаний недійсним, не дає підстав для стягнення матеріальної допомоги, оскільки такий шлюб не породжує між чоловіком та жінкою прав і обов'язків подружжя. Лише у випадку, якщо один із подружжя приховав від другого, що знаходиться у шлюбі, суд при визнанні шлюбу недійсним може стягти з нього кошти на утримання особи, яка знаходилася з ним в недійсному шлюбі (стаття 45 СК).

Як вказувалося вище, подружжя повинно утримувати одне одного добровільно з дня реєстрації шлюбу, що відноситься до морального обов'язку і витікає із сімейних відносин. Юридичний обов'язок настає лише тоді, коли подружжя має право на утримання за певними умовами, а інший у цьому відмовляє. Тоді справа розглядається судом.

Для покладення обов'язку за поданням про утримання необхідно декілька умов:

— щоб подружжя знаходилося в зареєстрованім шлюбі;

— непрацездатність одного з подружжя;

— якщо одного із подружжя не забезпечують його доходи до рівня прожиткового мінімуму, що встановлений законом;

— спроможність другого з подружжя надавати матеріальну допомогу.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає права для стягнення аліментів. У тому

випадку, якщо перші три умови є, а другий із подружжя не спроможний надавати матеріальну допомогу, таке право не наступає. Суд повинен відмовити в позові.

До непрацездатних належать особи, які визнані інвалідами І, II, III групи, а також особи, які досягли пенсійного віку — жінки 55 років, чоловіки — 60 років. Інші пенсіонери, які не досягли вищеназваного пенсійного віку, наприклад, військовослужбовці, працівники міліції, інший пільговий контингент тощо, не відносяться до числа непрацездатних і права на одержання матеріальної допомоги не мають.

Такими, що потребують матеріальної допомоги, можуть бути визнані особи, у яких відсутні будь-які джерела для існування, а також і ті, які хоча і одержують заробітну плату, пенсію, доходи від використання їх майна, інші доходи, але ці доходи за своїм розміром є недостатніми для задоволення необхідних мінімальних потреб, не забезпечують їм прожитковий мінімум, встановлений законом.

Наприклад, на 1 жовтня 2010 року прожитковий мінімум на одну особу з розрахунку на місяць складає 861 грн., а мінімальна заробітна плата — 907 грн. Таким чином, якщо подружжя буде працювати, то заробітну плату буде одержувати більшу від прожиткового мінімуму і, отже, не буде таким, що потребує матеріальної допомоги.

Віднесено і до осіб, які потребують матеріальної допомоги, тих, які не працюють і не мають іншого доходу в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (стаття 90 СК).

Також має право на утримання той з подружжя, хто є неповнолітнім, а другий повнолітній, забезпечений.

Питання про спроможність надавати матеріальну допомогу в кожному окремому випадку вирішує суд. Той з подружжя, до якого адресована вимога про надання утримання, повинен бути спроможнім його надати. Відсутність цієї умови, навіть за потреби і непрацездатності подружжя, робить практично нереальним рішення про зобов'язання надавати утримання. Тому, якщо той з подружжя, до якого пред'явлено позов, сам одержує невелику зарплату чи пенсію, пред'явлено інший доход, суд може визнати його неспроможним надавати матеріальну допомогу і відмовити у стягненні аліментів, або ж за деяких обставин позов задовольнити частково, враховуючи матеріальний і сімейний стан обох сторін, причину, з якої одна із сторін не мала заробітку.

Наприклад, К. пред'явила до суду позов до Л. про стягнення аліментів у сумі 1000 грн. на її утримання, посилаючись на те, що вона з відповідачем знаходиться в зареєстрованому шлюбі з 1988 року. Довгий час не працювала, оскільки проходила з чоловіком дійсну військову службу на кордоні, де вона не могла працювати. У 2004 році вона одержала соціальну пенсію в розмірі 520 грн., що нижче мінімального прожиткового мінімуму і що є недостатнім для задоволення необхідних мінімальних потреб. Чоловік — відповідач у справі — одержує пенсію в розмірі 2500 грн.

К. вважала, що вона потребує від чоловіка матеріальної допомоги в розмірі 1000 грн., щоб матеріальний стан їх був рівним, оскільки провини, що вона не працювала і одержує малу пенсію, з її боку немає.

Суд прийшов до висновку, що дійсно позивачка одержує пенсію нижче прожиткового мінімуму (870 грн.) і стягнув на її користь 500 грн. При цьому суд урахував, що чоловік спроможний сплачувати таку суму, оскільки, дійсно, дружина присвятила йому своє життя, здійснювала за ним догляд, виховувала дітей.

Перебування подружжя у будинках престарілих, інвалідів, у лікарнях психіатричного типу, в інших осіб на утриманні не означає припинення потреби в матеріальній допомозі, як і проживання подружжя з повнолітніми дітьми.

Не може потребувати матеріальної допомоги подружжя, яке уклало договір довічного утримання (догляду), за яким одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, натомість набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Тобто якщо один із подружжя уклав такий договір, він повністю перейшов на утримання іншої особи, за що сплатив своїм майном.

Встановлені законом конкретні умови для стягнення аліментів на утримання одного з подружжя гарантують захист від недобросовісних претензій до другого з подружжя, а також від виникнення невиправданого утримання.

Ще одна із умов виникнення права на утримання, яка передбачена частиною 5 статті 75 СК, передбачає гідне поводження у шлюбних відносинах, а також непрацездатність, яка не була результатом вчинення подружжям, який претендує на матеріальне утримання, умисного злочину.

К. протягом тривалого часу зловживав спиртними напоями, залишав дружину з двома дітьми без утримання, декілька разів лікувався від алкоголізму, продав і пропиячив свою частину житлового будинку. Будучи у котре п'яним, був збитий на вулиці мотоциклістом і став інвалідом II групи. У дорожньо-транспортній пригоді він був визнаний винним, у зв'язку з чим не одержував відшкодування матеріальної шкоди, завданої каліцтвом.

К. звернувся до суду з позовом до дружини про стягнення аліментів на своє утримання як особа, яка стала непрацездатною і потребує утримання.

Суд, встановивши вище вказані обставини, в позові відмовив як особі, яка вела себе в сім'ї негідно, не дбала про матеріальні інтереси сім'ї.

Інший приклад. 3., який брав участь у груповій бійці, був тяжко поранений, став інвалідом, а вироком суду був визнаний винним в скоєнні злочину. Як інвалід III групи він є непрацездатним і потребував на своє утримання від дружини, але оскільки він скоїв умисний злочин, то суд може йому відмовити в наданні такого утримання.

Ці вимоги закону не нові для сімейного законодавства. Так, відповідно до статті 35КпШС УРСР суд міг звільнити одного з подружжя від обов'язку утримувати другого, який є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, за умови: нетривалого перебування подружжя в шлюбних відносинах; негідної поведінки у шлюбних відносинах того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги; якщо непрацездатність того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, стала наслідком зловживання спиртними напоями, наркотичними речовинами чи вчинення ним злочину.

У раніше чинному КпШС УРСР існувало правило, за яким якщо непрацездатність одного з подружжя виникла внаслідок неправомірних дій другого з подружжя (заподіяння тілесних ушкоджень, зараження хворобою), то присудження коштів на користь потерпілого проводиться не за нормами шлюбно-сімейного права, а цивільного законодавства в порядку відшкодування шкоди (стаття 440 ЦК).

Новий Сімейний кодекс зробив жорстокішою відповідальність того подружжя перед потерпілим подружжям за заподіяння тілесних ушкоджень, зараження хворобою.

Відповідно до частини шостої статті 75 СК, якщо, наприклад, дружина отримувала аліменти від чоловіка, а згодом була побита чоловіком і одержала тілесні ушкодження, результатом яких стала її непрацездатність, то нарівні з виплатою аліментів чоловік може бути притягнутий судом до матеріальної відповідальності за правилами статті 1166 ЦК України.

У той же час, відшкодування шкоди, заподіяної чоловіком, не виключає права дружини на пред'явлення вимоги про стягнення аліментів за іншими підставами.