1. У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування до* поміжних репродуктивних технологій, здійснених за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини.
2. У разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.
3. Подружжя визнається батьками дитини, народженої дружиною після перенесення в її організм ембріона людини, зачатого її чоловіком та іншою жінкою в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.
Комментарий:
Факт народження дитини має в житті сім'ї велике соціальне значення і тягне за собою важливі правові і моральні наслідки.
Але не завжди в сім'ю прилітає лелека, який приносить подружжям бажану дитину, а значить, і сімейне щастя. Багато сімей розпадається через відсутність дітей і немає значення з чиєї вини — дружини чи чоловіка.
Якщо жінка може реалізувати право на материнство як на природних підставах (біологічних), так і правових (соціальне материнство), такі ж права може реалізувати і чоловік.
Природними підставами як для материнства, так і батьківства, є біологічне — чоловік запліднює дружину, а вона народжує дитину з подальшим встановленням її походження в порядку, визначеному законом (стаття 122 СК).
Соціальне материнство (батьківство) може виникнути шляхом застосування допоміжних репродуктивних технологій (стаття 123 СК).
Якщо біологічне материнство (батьківство) є природним явищем, то соціальне мате-ринство (батьківство) відноситься до штучного запліднення тих матерів, які не можуть самі зачати або народити дитину через різні медичні показники. Це ж відноситься і до майбутнього батька, який не може запліднити дружину.
Нові репродуктивні технології в лікуванні безпліддя почали застосовуватися в Україні на підставі законодавства колишнього СРСР, зокрема, наказу Міністра охорони здоров'я СРСР «Про розширення досвіду по застосуванню методу штучної інсемінації спермою донора за медичними показаннями» від 13 травня 1987 р. № 669.
Подальший правовий розвиток штучного запліднення було розпочато і українським законодавством: спершу шляхом внесення змія до Кодексу про шлюб та сім'ю України, прийняттям Закону «Про охорону здоров'я», наказу Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення», внесенням окремих статей з цього приводу в Сімейний кодекс України.
Так, Указом Президії Верховної Ради України від 28 січня 1991 року (ВВР УРСР. - 1001. - № 9. - Ст. 89) до статті 56 КпШС УРСР внесено доповнення такого змісту: «Чоловік, який дав письмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою донора, записується батьком народженої нею дитини і не має права оспорювати проведений запис».
Штучне запліднення та імплантація ембріона також було закріплені в статті 48 Основ Законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992 року »о 2801-XI. Зокрема визначено, що застосування штучного запліднення та імплантації ембріона здійснюється згідно з умовами та порядком, встановленими Міністерством охорони здоров'я України, на прохання дієздатної жінки, з якою проводиться така дія, за умови наявності письмової згоди подружжя, забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці.
Розкриття анонімності донора може бути здійснено в порядку, передбаченому за-конодавством.
Відповідно до цього Закону Міністерство охорони видало наказ за № 24 «Про за-твердження умов та порядку штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів) та методів їх проведення».
Цим наказом затверджено умови та порядок застосування штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів), метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора), метод екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона в порожнину матки.
При штучному заплідненні жінки донором його ім'я залишається невідомим жінці, а донорові, в свою чергу, невідоме ім'я жінки, яка була запліднена його донорською спермою, що відповідає вимогам статті 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я. Донор відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я здає сперму незалежно від того, кому вона буде введена в організм. Але подружжя, яке бажає штучного запліднення (інсемінація), може ознайомитися з характеристикою донора (його зовнішній вигляд, національність, група крові та резус-фактор), тобто часткова анонімність донора розкривається.
Такі ж правила існують і для жінки у разі імплантації в її організм зародка, зачатого подружжям. Але в даному випадку майбутні батьки такої дитини, як і жінка, яка народить їм дитину, звичайно знайомі. Наприклад, мав місце випадок, коли мати для своєї дочки способом імплантації народила дитину.
Така дитина на загальних підставах реєструється державним органом реєстрації актів цивільного стану, що передбачено пунктом 10 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18 жовтня 2000 р. № 52/5 у редакції від 18 листопада 2003 р. № 140/5, у разі народження дитини жінкою, якій в організм було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, реєстрація народження провадиться за заявою подружжя, яке дало згоду на таке перенесення. У цьому разі одночасно з документом, що підтверджує факт народження дитини цією жінкою, додається запис подружжя батьками дитини. При цьому в графі «Для відміток» робиться відповідний запис: «Матір'ю дитини згідно з медичним свідоцтвом про народження форми № 103/0 є громадянка (прізвище, власне ім'я, по батькові)».
Як бачимо, частина друга статті 123 СК України не передбачила таке правове значення, як відібрання письмової згоди, засвідченої нотаріусом, жінки, в організм якої було перенесено ембріон людини, зачатий подружжям, на те, що після того, як вона народить дитину, її батьками будуть записані подружжя, чий ембріон було перенесено в її організм, а це має велике значення, оскільки ця жінка може відмовитися дати згоду на реєстрацію її біологічної дитини іншим подружжям. Правила цей ляп законодавця підправили, але вони не є законом. Велике правове значення має і письмова згода чоловіка на штучне запліднення його дружини, що передбачено частиною першою статті 123 СК, але ж знову не передбачено таку письмову згоду засвідчувати нотаріально, що дуже важливо для подальшої реєстрації дитини батьками.
Судова практика знає багато випадків, коли жінки такі письмові згоди чоловіка писали самі, або ж їх знайомі. Лікувальний заклад, який проводить штучне запліднення, такі заяви приймає на віру, а в результаті виникає підробка (фальсифікація) і, звичайно, судовий спір.
Так, П. звернулася до суду з позовом до К. про встановлення батьківства народжених нею трьох синів, зазначаючи, що колишній чоловік давав письмову згоду на її запліднення, хотів мати дітей, неодноразово був з нею на бесіді в лікарні. На підтвердження цього вона надала суду копію заяви відповідача в лікарню на згоду на запліднення колишньої дружини, з якою сімейні стосунки не переривалися і після розлучення, а також письмовий договір між відповідачем і лікувальним закладом на штучне запліднення його дружини.
У судовому засіданні відповідач батьком дітей себе не визнавав, оскільки відповідно до довідки він не може запліднити дружину, а також категорично заперечував свій підпис на названих позивачкою документах.
Судом була призначена експертиза на предмет, ким були виконані документи і чи підписані вони відповідачем. Висновок експертизи засвідчив, що надані документи не були написані і підписані відповідачем. Звичайно, в позові було відмовлено.
Частиною третьою статті 123 СК вирішується питання народження дитини іншою жінкою, але з допомогою зародка дружини чоловіка. У цьому випадку біологічною матір'ю дитини, зачатої подружжям, є інша жінка, а не жінка, яка зачала цю дитину.
Як вказувалося в актовому записі, батьками такої дитини записуються подружжя, чий зародок був внесений в організм іншої жінки.
Про таке народження дітей, про спори між батьками та іншою жінкою показують фільми, друкують дописи, в яких висвітлюються моральні якості сторін, їх грошові розрахунки, відмова біологічної матері передати дитину. Тому для того щоб майбутні батьки були упевнені, що зачата ними дитина передана іншій жінці для народження, необхідно підбирати добропорядну жінку, вірно укласти договір, посвідчити в нотаріальній конторі. За актом (чи якимось іншим медичним документом) передати свій зародок. Це буде гарантією можливості через суд відібрати свою дитину на випадок відмови сурогатної матері передати їм народжену нею дитину.
Сурогат [лат. 8игго§аіиз — поставлений взамін].
Слід мати на увазі, що відповідно до статті 35 Конвенції про права дитини, прийнятої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією № 44/25 Генеральної Асамблеї 20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, держави-учасниці вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях всіх необхідних заходів для відвернення викрадень дітей, торгівлі дітьми та їх контрабанди у будь-яких цілях в будь-якій формі.
Кримінальним кодексом України передбачена кримінальна відповідальність за викрадення дітей (стаття 146), підміну дитини (стаття 148), торгівлю дітьми (стаття 149).
Таким чином, у якій би формі не передавалися діти особам, які не є їх батьками (підміна в пологовому будинку, викрадення, купівля-продаж під виглядом штучного запліднення сурогатної матері тощо), це суперечить Конвенції і підлягає кримінальній відповідальності.