1. Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.
5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до
набрання чинності рішенням суду про усиновлення.
Комментарий:
Згода батьків на усиновлення своїх дітей (дитини) — це цілий комплекс правових дій з боку батьків, органів опіки та піклування, нотаріату, суду.
Випадки, коли батьки дають згоду на усиновлення своєї дитини, рідкісне явище.
Якщо такі випадки є, то закон, зокрема, ст. 217 СК, передбачає дачу згоди батьками
на усиновлення дитини.
Під словом «батьки» мається на увазі мати і батько дитини, не обов'язково, що це
подружжя.
У зв'язку з цим згоду на усиновлення необхідно отримати від обох батьків
діяльними письмовими заявами.
Згоду дають: батьки, які проживають разом з дитиною, або окремо від неї (вона виховується у діда, баби, інших родичів або у одного з батьків); батьки, які проживають окремо між собою незалежно з якої причини (розірваний шлюб, шлюб, визнаний судом недійсним); батьки, між якими шлюб не реєструвався (батьківство визнавалось добровільно або за рішенням суду). Згоду на усиновлення дає і один з батьків, частіше це мати, яка народила дитину поза шлюбом і сама її виховує.
Згода батьків на усиновлення дитини повинна бути вільною. Вільною згоду можно вважати лише тоді, коли мати, батько усвідомлюють значення своїх дій та можуть ними керувати, причому внутрішня воля повинна співпадати із зовнішнім її проявом, ґрунтуватися не на помислі під впливом якихось емоцій, збуджування якимось сторонніми чинниками, наприклад, у стані алкогольного сп'яніння, наркотичного чи токсичного сп'яніння; під фізичним чи психологічним тиском.
Згода не буде вільною, якщо вона не була виражена особисто, тобто неможливо надати згоду на усиновлення через представника або другого з подружжя за правилами ст. 65 СК, «при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя» тощо.
Згода батьків на усиновлення повинна бути безумовною, тобто її надання не повинно ставитися в залежність від отримання якогось певного блага чи відмови від нього, досягнення інших правових і неправових наслідків для суб'єкта надання згоди, і батьки не можуть висовувати ні невідкладні, ні анульовані, ні будь-які інші умови, від настання або ненастання яких залежить усиновлення їхньої дитини. Наприклад, один із батьків завдав певній особі великих збитків і ця особа запропонувала батькові дитини дати згоду на усиновлення, а вона відмовиться від завданої шкоди.
Згода на усиновлення має бути безоплатною, безкорисливою, тобто не повинно мати місце ні грошова винагорода, ні передача майна, так званий бартер. Наприклад, батьки відмовляються від дитини, даючи згоду на усиновлення, а усиновлювач за договором дарування передає житловий будинок, квартиру, автомобіль тощо. Правники такий «бартер» при дачі згоди на усиновлення називають прихованою торгівлею дітьми. Крім того, що така згода визнається нікчемною, вона переслідується і Кримінальним
кодексом України (ст. 149).
У п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2007 р. щодо застосування частини 1 ст. 217 СК дані судом такі роз'яснення-. «За змістом статті 217 СК у випадках, коли дитина, стосовно якої розглядається питання про усиновлення, має батьків, обов'язковою умовою його позитивного вирішення є їхня вільна та безумовна згода. При цьому необхідно враховувати, що до набрання рішенням суду про усиновлення законної сили кожний із батьків може відкликати свою згоду незалежно від мотивів.
Частину 1 ст. 217 СК у взаємозв'язку із ст. 121 СК, ч. 1 ст. 135 СК слід розуміти так: згода батьків на усиновлення дитини, народженою матір'ю, яка не перебуває у шлюбі, непотрібна, якщо запис про батька дитини у книзі реєстрації народжень здійснена за прізвищем матері, а його ім'я та по батькові — за її вказівкою».
Передбачений ч. 3. ст. 217 СК двомісячний строк після народження дитини на згоду батьків, матері, яка народила дитину поза шлюбом, — це строк роздумів батьків про долю народженої дитини. Тільки після спливу 2 місяців після народження повинна бути дана згода на усиновлення.
Це означає, що заява на згоду повинна бути датована після спливу двох місяців дитині і не раніше. За цей час може з'явитися майбутній батько і побажає добровільно зареєструвати своє батьківство, а тоді повинна бути і його згода на усиновлення. По-рушення цього строку призведе до визнання згоди недійсною за позовом зацікавленої особи.
Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їх батьків, оскільки воля неповнолітніх батьків не може визнаватися цілком сформованою, хоча вони і досягли певної цивільної дієздатності. Виникає запитання: «Подружжя має двох батьків, двох матерів. Чи всі вони повинні давати згоду на усиновлення?» Із тексту статті слідує відповідь: «Так, усі повинні давати згоду». Таким чином, якщо буде згода неповнолітніх трьох батьків, а четвертий не дає згоду, передання такої дитини для усиновлення не допускається. Може ще виникнути фактичне запитання: «Як бути, якщо неповнолітні сироти? Хто, крім них, повинен давати згоду на усиновлення?»
Відповідно до ст. 77 ЦК України опіка припиняється у разі реєстрації шлюбу не-повнолітньої особи. Думається, що в цьому випадку згоду повинен давати орган опіки та піклування разом зі своїм висновком про можливість усиновлення.
Якщо законом (ч. 5 ст. 217 СК) передбачена форма заяви згоди на усиновлення — вона повинна бути подана в письмовій формі та засвідчена нотаріусом, то форма заяви згоди батьків неповнолітніх батьків дитини законом не передбачена.
У зв'язку з цим виникає низка питань, які не висвітлені законодавцем, а вони мають велике значення, особливо коли спір виникне у суді з приводу оспорювання згоди на усиновлення.
Нотаріальна і судова практика іде по тому шляху, що заяви про згоду на усиновлення оформлялися окремо від батька, окремо від матері і вони повинні засвідчуватися нотаріусом. У такому випадку, якщо один з батьків забажає відізвати заяву, він її відкликає без участі другого з батьків. Таке ж правило повинно бути щодо згоди на усиновлення неповнолітнім батькам їхніми батьками.
Згоду на усиновлення можуть давати тільки рідні (біологічні) батьки. Усиновлювачі
такого права не мають, оскільки закон не містить подвійного усиновлення (усиновлення усиновленого).
Батьки можуть відкликати свою заяву про згоду на усиновлення в будь-який час, аж до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Набрання чинності рішенням суду може бути у тому випадку, якщо воно не оскаржено до апеляційної інстанції, Якщо ж воно буде оскаржене, то чинності таке рішення набирає після його розгляду апеляційним судом. Цей проміжок будь-який із батьків, який давав згоду на усинов-лення, може її відкликати.
Якщо в цей час батько дитини відкличе свою згоду на її усиновлення, суд, згідно з ч. 5 ст. 255 ЩІК України, скасовує це рішення і поновлює розгляд справи. У разі відкликання заяви про всиновлення після її задоволення судом, але до набраної законної сили, суд скасовує це рішення і залишає заяву без розгляду, відповідно до ч. б ст. 255 ЦПК України.
Положення ст. 217 СК дуже важливі для суду, оскільки перед тим, як прийняти рішення про усиновлення, він у першу чергу повинен перевірити: чи була згода батьків на усиновлення їх дитини; була вона вільною, безумовною, безоплатною; засвідчена ця угода нотаріусом; давали письмову згоду неповнолітнім батькам їх батьки чи орган опіки чи піклування; була дана згода батьками на усиновлення дитини після спливу двох місяців після її народження; не відкликана згода батьками та інше.