1» Усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони:
1) невідомі;
2) визнані безвісно відсутніми;
3) визнані недієздатними;
4) позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.
2. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди повнолітніх батьків, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування,
не виховують та не утримують її.
Комментарий:
Підстави для усиновлення дітей без згоди батьків, названі в ст. 219 СК, можна
поділити на дві групи; безспірні та оспорюванні. Безспірні підстави, названі у ч. 1 ст. 219 СК, це:
а) коли батьки дитини невідомі, тобто коли дитина була народжена жінкою за фік-тивними документами, підробленими документами і втекла з пологового будинку, коли дитина була підкинута або знайдена кинутою і у Книзі реєстрації народжень запис про батьків згідно зі ст. 135 СК проведено за рішенням органу опіки та піклування як невідомі батьки. У цьому разі запитувати згоду на усиновлення немає у кого. Уси-новлення такої дитини може бути проведено без будь-яких пересторог;
б) батьки визнані безвісно відсутніми. Якщо тільки один із батьків визнаний судом безвісно відсутнім (ст. 43 ЦК України), то згода на усиновлення може бути виражена тільки одним із батьків усиновлюваної дитини. А в разі, коли на момент розгляду справи у суді або після ухвалення рішення, яке не набрало чинності, той із батьків, який був визнаний безвісно відсутнім, з'явиться, усиновлення повинно бути проведено з дотриманням вимог ст. 217 СК, але до цього необхідно скасувати рішення суду про визнання батька безвісно відсутнім (ст. 45 ЦК).
У тому випадку, якщо визнані безвісно відсутніми обоє батьків, або один, який сам виховував дитину, яка народжена поза шлюбом, то усиновлення здійснюється без будь-якої згоди. Якщо згодом безвісно відсутні батьки з'являться, усиновлення з цього приводу не може бути визнано недійсними ст. 236 СК) і усиновлення не може бути скасованим (ст. 238 СК). У цих законах закладений принцип неоспоримості усиновлення;
в) батьки визнані недієздатними. Відповідно до ст. 39 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного стійкого
психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати
ними. Таким чином, якщо суд визнає батька дитини особою, яка не усвідомлює значення своїх дій, не може керувати ними, то цей батько не може особисто виховувати
дитину. Над ним необхідно призначати опіку. Його згода непотрібна, тому що він
недієздатний (ст. 41 ЦК);
г) позбавлення батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється. У цьому випадку згода батька, матері не потрібна тільки у випадку всиновлення т*Ш дитини,
щодо якої батьківські права припинені^щодо дітей, відносно яких батьківські права
не припинені, отримання згоди на їх усиновлення є обов'язковим.
Щодо оспорюваної групи підстав для усиновлення дитини без згоди батьків, то вона міститься в ч. 2 ст. 219 СК про те, якщо судом установлено, що вони (батьки), не проживаючи з дитиною понад 6 місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її. Ця вимога стосується тільки повнолітніх батьків. Санкція, яка міститься в ч. 2 ст. 219 СК, може бути застосована тільки при установленні вини батьків в тому, що вони: а) не проживають більше 6 місяців з дитиною; б) не проявляють щодо дитини батьківської турботи та піклування; в) не беруть участі в її вихованні та утриманні без поважних причин. Ці факти можуть бути підтверджені письмовими доказами (актами, складеними повноважними особами, листами, матеріалами розшуку), а також показаннями свідків і підлягають встановленню в судовому засіданні з допомогою органів опіки та
піклування.
З приводу застосування в цілому ст. 219 СК у судовій Діяльності Пленум Верховного Суду України в своїй постанові від 15.05.2006 р. дав такі роз'яснення:
«Усиновлення без згоди повнолітніх батьків на підставі частини другої статті 219 СК можливе у випадку, коли суд установить, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не проявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують і не утримують її.
Факт ухилення батька (матері) від виховання та утримання дітей може бути підтвер-джений письмовими доказами (актами, листами тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди повинні враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, перебування в тривалому відрядженні тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.
Не потрібна згода батьків або родичів за відсутності будь-яких відомостей про них при усиновленні дітей, покинутих у пологових будинках, інших закладах охорони здоров'я.
Усиновлення без згоди батьків або родичів дітей, підкинутих чи знайдених під час стихійного лиха та за інших надзвичайних обставин, що загрожували цим особам смертю або давали підставу припускати їх загибель, можливе за відсутності у місці їх постійного проживання відомостей про місце їх перебування протягом трьох років. На період до закінчення цього терміну над дитиною може бути встановлено опіку, піклування або застосовано щодо неї іншу форму в лаштування дітей, позбавлених батьківського піклування.
З огляду на положення статей 34, 36 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» письмові заява або будь-яке інше свідчення батьків чи одного з них про залишення дитини у пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров'я (або про відмову забрати її) нотаріальному посвідченню не підлягають. Разом з тим згідно з частиною п'ятою статті 217 СК письмова згода батьків на усиновлення їхньої дитини має бути посвідчена нотаріусом.
У разі одночасного подання до суду заяви про усиновлення та заяви про поновлення батьківських прав необхідно об'єднати ці заяви і розглянути в одному провадженні».