1. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права і обов'язки позивача.
2. Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.
Коментар:
У вирішенні цивільно-правового спору можуть бути заінтересовані не тільки сторони, але й інші особи, які беруть участь у справі. Одними з осіб, які беруть участь у справі, є треті особи. Участь у судочинстві третіх осіб є одним із засобів встановлення об'єктивної істини у справі, засобом здійснення права на захист сторін і третіх осіб, засобом економії часу суду і осіб, які беруть участь у справі, засобом запобігання винесенню суперечливих рішень щодо пов'язаних між собою справ.
Спір, що розглядається судом, може бути тією або іншою мірою пов'язаний з правовідношенням, суб'єктом якого є особа, яка не бере участь у спорі. Тому рішення суду може зачепити її матеріальні права й обов'язки, вплинути на них або призвести до такого становища, при якому вони виявляться фактично порушеними.
Наприклад, щодо позовів про поділ спільно нажитого майна подружжя в справі може бути зацікавлений хто-небудь з родичів, який передав їм своє майно в тимчасове користування. У наведеному прикладі у сфері судового дослідження перебуватиме не одне, а декілька матеріальних правовідносин через їх нерозривний зв'язок і взаємозв'язок. Суб'єктам цих правовідносин надається можливість захисту своїх суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом, як сторонам так і третім особам, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору.
У іншому випадку особа, яка керувала транспортним засобом, має інтерес у справі за позовом про спричинення шкоди джерелом підвищеної небезпеки і може брати участь у справі як третя особа, що не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Термін «третя особа» прямо вказує на правову природу даного інституту. Треті особи втручаються в судовий розгляд, що вже почався, між двома сто-ронами (позивачем і відповідачем), вони не є ініціаторами відкриття прова-дження у справі, вони не беруть участь у формуванні первісного спірного ма-теріального правовідношення.
У зв'язку з тим, що треті особи втручаються в цивільно-правовий спір, їх участь можлива тільки в порядку позовного провадження.
Цивільний процесуальний закон наділяє сторони обов'язком повідомити суд про осіб, які мають вірогідну зацікавленість у справі, у тому числі і ймовірних третіх осіб. Це прямо випливає з ч. 1 ст. 36 ЦПК і з змісту ч. 1 ст. 120 ЦПК.
Відповідно до статей 34, 35 ЦПК в цивільному процесі беруть участь два види третіх осіб: треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, вважає себе суб'єктом спірного матеріального правовідношення, що розглядається судом за первісним позовом; третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, навпаки, таким не являється, в спір між сторонами не вступає, хоча має непрямий матеріально-правовий інтерес до результату справи.
Треті особи першого і другого виду мають юридичну заінтересованість, унаслідок чого віднесені законом до осіб, які беруть участь у справі.
Треті особи за своєю юридичною заінтересованістю певною мірою близькі до правового становища сторін, але ціллю участі третіх осіб все ж таки є прямий або побічний захист своїх прав і законних інтересів, відмінних, як правило, від процесуальних прав сторін, і такою ж мірою незалежних.
Від участі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, представника та інших осіб, які можуть вступити в цивільний процес, що вже почався, участь третіх осіб відрізняється характером і підставами юридичної заінтересованості. На відміну від перелічених осіб заінтересованість третіх осіб обов'язково має особистий характер, тобто наявність допроцесу- ального матеріально-правового зв'язку з однією або з обома сторонами є вирішальним моментом у визначенні статусу суб'єкта як третьої особи. Треті особи виступають в процесі лише від свого імені.
Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, і третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги, об'єднують наступні ознаки:
— наявність матеріально-правової та процесуальної заінтересованості в результаті справи, що виражається в заяві самостійних вимог на предмет спору, або наявність тільки процесуальної заінтересованості, що виражається в можливості впливу рішення суду на права й обов'язки щодо однієї із сторін;
— їх заінтересованість має особистий характер, тобто треті особи виступають від свого імені;
— вступ до процесу, коли в ньому вже є дві сторони — позивач і відповідач, які визначили предмет спору;
— вступ до справи до закінчення судового розгляду (до постановлення судом рішення).
Як треті особи можуть виступати в процесі як фізичні, так і юридичні особи.
Як особи, які беруть участь у справі, треті особи володіють всім комплексом загальних прав і обов'язків даної категорії суб'єктів, визначених в ст. 27 ЦПК. Залежно від виду третьої особи їй можуть належати і деякі спеціальні, у тому числі і розпорядчі, права, про що буде зазначено далі.
Стаття, що коментується, не містить поняття третіх осіб, які заявляють са-мостійні вимоги щодо предмета спору, а лише регламентує порядок вступу і процесуальне становище даних осіб.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, — це ймовірні суб'єкти спірного матеріального правовідношення, які вступають в процес, що вже виник між позивачем і відповідачем, для захисту самостійних прав щодо предмета спору.
Згідно з статтею, що коментується, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити в справу до закінчення судового розгляду (до того, як суд піде в нарадчу кімнату), пред'явивши позов до однієї або обох сторін відповідно до загальних правил, які регулюють пред'явлення позову.
Для вступу до справи третя особа з самостійними вимогами повинна мати право на пред'явлення позову і дотримуватися встановленого законом порядку його пред'явлення. Стаття 125 ЦПК прямо вказує на те, що положення статей 123 і 124 ЦПК застосовуються до позовів третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору у справі, у якій відкрито провадження. Підсудність визначається за зв'язком справ. Відмова в прийнятті такої заяви повинна ґрунтуватися на правилах ч. 2 ст. 122 ЦПК. Дана процесуальна дія може бути оскаржена третьою особою з самостійними вимогами відповідно до загальних правил.
Третя особа, яка не вступила в процес, з самостійними вимогами не по-збавлена права пред'явити самостійний позов окремо.
Таким чином, третя особа з самостійними вимогами може вступити в справу тільки за власною ініціативою, суд не може залучити її до участі в справі. Проте, якщо суду стало відомо про можливу участь у процесі третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, то цивільним процесуальним законодавством передбачена можливість сповіщення її про справу, що перебуває у провадженні суду, і час її розгляду, роз'яснивши право на участь в ньому. Так, відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦПК позивач повинен залучити до позовної заяви її копії і копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до числа не тільки відповідачів, але і третіх осіб, а суд своєю чергою повинен розіслати ці копії і таким чином сповістити третіх осіб про можливість участі у справі.
Стаття 33 ЦПК на відміну від ЦПК 1963 р. допускає заміну тільки нена-лежного відповідача. Таким чином, належний позивач може захистити свої інтереси в цивільному процесі шляхом вступу до справи як третя особа, що заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.
Вступ до процесу третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо пред-мета спору, має супроводжуватися ухвалою суду її правового статусу. Як така процесуальна дія і виступає винесення судом ухвали про прийняття позову третьої особи. Однак відповідні процесуальні права й обов'язки у даного виду третьої особи виникають вже з моменту подання позовної заяви.
Заінтересована особа, яка подає позовну заяву, може помилково вважати себе третьою особою. У такому разі після відкриття провадження при дотриманні всіх передумов і умов права на пред'явлення позову суд виділяє провадження за новим позовом в окреме провадження, оскільки первісний позов не має зв'язку з позовом, що надійшов після відкриття провадження.
Незалежно від моменту вступу третьої особи в справу (до судового розгляду або в ході його) суд повинен забезпечити їй рівні процесуальні можливості з первісними сторонами для захисту суб'єктивного права. Так, при вступі до справи третьої особи з самостійними вимогами в ході судового розгляду суд повинен роз'яснити третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, право заявити клопотання про розгляд справи спочатку (ч. 2 даної статті). У разі надходження такого клопотання суд повинен відкласти розгляд справи і повернутися у провадження у справі до судового розгляду, тобто провести підготовчі дії із заявленої вимоги третьої особи.
Пред'являючи самостійні вимоги щодо предмета спору, третя особа, як правило, зачіпає права й інтереси як первісного позивача, так і відповідача, тому відповідачами за її позовом в більшості випадків можуть бути обидві сторони. В деяких випадках позов третьої особи може бути пред'явлений до однієї із сторін. Так, позов третьої особи пред'являється тільки до відповідача, якщо позивач є неналежним і не бажає відмовлятися від позовних вимог, а третя особа є імовірно належним позивачем.
Третя особа може заявити самостійні вимоги як на весь предмет спору, так і на його частину.
У юридичній літературі до цих пір спірним залишається питання, що розуміти під предметом спору сторін .
Під предметом спору сторін слід розуміти не матеріальний об'єкт спору в самостійному значенні або в правовому зв'язку з направленою на нього вимогою, а спірні матеріальні правовідносини між сторонами, а також між сторонами і третьою особою .
Самостійність вимоги третьої особи визначається перш за все тим, що вона має свій предмет позову і свою підставу позову.
Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть всі обов'язки позивача. Це означає, що треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, володіють всім комплексом процесуальних прав, властивих сторонам (статті 31, 292, 324 ЦПК), мають матеріально-правову і процесуальну заінтересованість у справі, несуть судові витрати, на них поширюються всі матеріальні і процесуальні наслідки судового рішення, що набрало законної сили.
Участь третіх осіб із самостійними вимогами не обмежує прав сторін. До третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може бути пред'явлена зустрічна позовна вимога. Припинення справи або залишення первісного позову без розгляду не впливає на процесуальну долю вимоги третьої особи, справа повинна бути вирішена.
Третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, слід від-різняти від співпозивачів. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги, завжди вступають у вже виниклий процес, а співпозивачі можуть одночасно порушити справу. Вимоги, що пред'являються співпозивачами, не виключають одна одну. Задоволення або відмова в задоволенні вимоги одного із співпозивачів не впливає на вирішення інших вимог. Вимоги позивача і третьої особи виключають одна одну повністю або в частині. Вимоги позивача спрямовані до протилежної сторони. Що ж стосується третьої особи, то відповідачами на заявлену нею вимогу можуть бути як обидві сторони, так і одна із сторін.