Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

2. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі в справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

3. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, мають процесуальні права і обов'язки, встановлені статтею 27 цього Кодексу.

4. Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.



Коментар:

Визначення поняття третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, викликає утруднення. У юридичній літературі до цих пір до даної категорії третіх осіб відносять суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх суб'єктивних прав і інтересів, що охороняються законом.

Дане визначення уявляється неправильним через помилкове визначення характеру юридичної заінтересованості. Юридична заінтересованість може бути і матеріально-правовою, і процесуальною. Для того, щоб мати матеріально-правову заінтересованість у справі, необхідно бути учасником спірного матеріального правовідношення, яке є предметом розгляду в суді, проте такими треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не являються. Спірними правовідносини третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог і є однією із сторін, можуть стати тільки після ухвалення рішення стосовно позивача і відповідача.

Вплив судового рішення на права й обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, слід розуміти в тому сенсі, що законна сила судового рішення, яким встановлюються ті або інші факти і пра-вовідносини, поширюється на третіх осіб унаслідок такої його властивості, як преюдиціальність. Приміром, у процесі по регресних позовах не можуть оспорюватися факти і правовідносини, встановлені рішенням, винесеним за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог. Отже, юридичний інтерес третьої особи без самостійних позовних вимог щодо чужого спору полягає у встановленні юридичних фактів. Цьому юридичному інтересу на-дається безпосередній судовий захист, тобто він охороняється законом .

Отже, дана категорія третіх осіб має тільки процесуальний інтерес у справі, що полягає в очікуванні сприятливого рішення для тієї сторони, з якою їх зв'язує матеріальне правовідношення. А якщо говорити про матеріально-правову заінтересованість третьої особи без самостійних позовних вимог щодо предмета спору, то вона є непрямою, опосередкованою заінтересованістю в ухваленні сприятливого рішення для тієї особи, на стороні якої вона виступає, і полягає в забезпеченні в майбутньому захисту своїх прав і інтересів щодо однієї із сторін. Тому весь комплекс цивільно-процесуальних засобів, наданих законом третій особі без самостійних вимог, спрямований на захист інтересів того суб'єкта, на боці якого виступає ця третя особа .

Відповідно до статті, що коментується, треті особи, які не заявляють само-стійних вимог, можуть вступити в справу на боці позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Цей вид третіх осіб має такі ознаки:

— відсутність самостійної вимоги на предмет спору;

— вступ до вже початої справи і участь в ній на боці позивача або відповідача;

— наявність матеріально-правового зв'язку тільки з тією особою, на боці якого виступає третя особа;

— захист третьою особою інтересів тієї особи, на боці які вона виступає, оскільки рішення у справі може в майбутньому вплинути на її права й обов'язки щодо однієї із сторін;

— поєднання захисту інтересів тієї особи, на боці якої виступають треті особи без самостійних позовних вимог, зі своєю особистою заінтересованістю (тобто третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в цивільному процесі на захист інтересів іншої особи, але від свого імені).

У питанні щодо підстав \ п третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, ще дуже багато незрозумілого як в теорії, так і на практиці. Загальною підставою участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, є їх непряма юридична заінтересованість у матеріальних пра-вовідносинах, що входять у сферу судового розгляду, про яку йшлося раніше.

Конкретні підстави участі третіх осіб без самостійних позовних вимог щодо предмета спору і форми їх юридичної заінтересованості по окремих категоріях справ досить різноманітні і мають неоднозначне тлумачення.

Так, наприклад, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язаний захи-щати покупця товару від претензій, які можуть виникнути у сторонніх (інших) осіб на продане ним майно, виключати можливість притягнення до відповідаль-ності покупця з боку інших осіб (статті 659—661 ЦК України). Таким чином, у разі відчуження проданої речі продавець зобов'язаний відшкодувати покупцеві збиток. При цьому покупець, до якого пред'явлений позов, опиняється в поло-женні відповідача не по своїй провині, а з вини самого продавця. Саме тому про-давець на вимогу покупця залучається до процесу з тією метою, аби надати до-помогу покупцеві з приводу купленої ним речі.

Найбільш поширеною підставою участі третіх осіб, які не заявляють само-стійних вимог, є можливість виникнення регресного зобов'язання (ст. 1191 ЦК). Рішення, яке ухвалить суд, може виявитися підставою для пред'явлення нового позову в іншому процесі. Як правило, подібні випадки участі третіх осіб без самостійних вимог зустрічаються найчастіше в цивільних справах.

Наприклад, згідно з ст. 1187 ЦК шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренда і т. п.) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Проте власник джерела підвищеної небезпеки має право пред'явити до того, хто безпосередньо заподіяв шкоду (водія, який перебуває з власником у трудових відносинах), регресну вимогу про відшкодування сум, виплачених третім особам, якщо доведе, що шкода виникла з вини того, хто її заподіяв. Згідно з ст. 1172 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну іншою особою (працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків), має право зворотної (регрес- ної) вимоги до цієї особи.

Цивільний процесуальний закон широко трактує випадки участі в процесі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: будь-яка особа, інтерес якої залежить від вирішення справи на користь однієї із сторін, може заявити про своє бажання взяти в ньому участь або може бути залучена до участі в справі судом, за клопотанням сторін або інших осіб, які беруть участь у справі. Це вносить неясності в чисто практичні питання застосування коментованої статті і навіть викликає труднощі, оскільки «вплив» судового рішення на права й обов'язки може бути як безпосереднім, так і вельми віддаленим. Дане положення зумовило дуже розширювальне тлумачення вказаної норми на практиці. Усунути цей недолік прагнуть постанови Пленуму Верховного Суду України по окремих категоріях справ, що є, як відомо, роз'ясненнями обов'язковими до виконання судами.

Вступити в процес треті особи без самостійних позовних вимог можуть не тільки за своєю ініціативою, але і залучатися за ініціативою суду, за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, володіє достатніми (ст. 27 ЦПК) правами для того, щоб було ухвалено правильне рішення, оскільки це для неї надалі може мати дуже велике правове значення. Крім того, треті особи без самостійних вимог володіють правом апеляційного і касаційного оскарження (статті 292 і 324 ЦПК). Вони самостійно роз-поряджаються своїми процесуальними правами і не пов'язані при цьому з волею сторони, на боці якої вони виступають. Даний вид третіх осіб не володіє процесуальними правами, спрямованими на розпорядження предметом спору: зміна підстави і предмета позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмова від позову, визнання позову або укладення мирової угоди, а також право на вимогу примусового виконання судового рішення.

Вступ до справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, не тягне за собою розгляд справи спочатку. На нашу думку, дане положення є порушенням принципу диспозитивності, оскільки в даному випадку третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, обмежується в можливості захисту своїх інтересів у даній цивільній справі.

У судовій практиці зустрічаються труднощі, пов'язані з відмежуванням третіх осіб, які беруть участь у процесі і не заявляють самостійних вимог, від сторін і органів державної влади і місцевого самоврядування, що дають висновок у справі, прокурора і представника. Таке відмежування слід проводити виходячи з характеру юридичної заінтересованості (особиста і службова, матеріальна і процесуальна).


Получите за 15 минут консультацию юриста!