1. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
2. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Коментар:
Стаття, що коментується, містить норму, що визначає поняття доказів.
Доказами є фактичні дані, відомості, зміст яких відображають обставини, що мають значення для справи . На основі цих даних суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи . Докази містять інформацію про фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, служать засобом встановлення істотних для справи обставин.
Докази — відомості, отримані судом з передбачених законом даних. Про-цесуальний закон регламентує форму, в якій можуть бути отримані фактичні дані: пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відео-записів, висновків експертів.
У ч. 2 статті, що коментується, до засобів доказування вперше віднесені пояснення третіх осіб, що пред'являється правомірним, оскільки пояснення третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, прирів-нюються до пояснень позивача, оскільки вони заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору (ст. 34 ЦПК).
Пояснення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, обумовлені їх заінтересованістю у результаті спору, оскільки залежно від результату можуть виникнути права і обов'язки по відношенню до однієї із сторін (ст. 35 ЦПК).
Так само, до засобів доказування віднесені пояснення представників сторін і третіх осіб. Обгрунтуванням цього можна вважати право сторін брати участь в процесі через представника (ч. 1 ст. 44 ЦПК).
Викликає заперечення вказівка як на засіб доказування показання сторін, третіх осіб, їхніх представників допитаних як свідків, оскільки в подібній ситуації вони займуть два різних процесуальних положення .
У ч. 2 статті, що коментується, не вказано на пояснення заявників і заінте-ресованих осіб в числі засобів доказування, які, безумовно, є такими.
Судова практика привела до розширення засобів отримання фактичних даних. Так, ст. 8 Закону України від 22.05.2003 «Про електронні документи та електронний документообіг» до засобів доказування відносить електронний документ1.
Серед перерахованих в ч. 2 коментованої статті засобів доказуваня, не зга-дуються консультації і роз'яснення спеціалістів, в той же час ст. 54,190 ЦПК вказують на те, що спеціаліст надає консультації під час вчинення проце-суальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок.
Його участь передбачена на стадії судового розгляду. Спеціаліст може бути залучений до участі в цивільному процесі за ухвалою суду для надання безпосередньої технічної допомоги для здійснення процесуальних дій. Допомога спеціаліста технічного характеру під час вчинення процесуальних дій не замінює висновку експерта (ч. 2 ст. 54 ЦПК).
Фактичні дані і засоби доказування — поняття, які можна лише умовно відокремити одне від одного. Доказом є єдність фактичних даних і засобів доказування, що містять ці дані, взаємозв'язаних як зміст і процесуальна форма. Терміни «письмовий доказ», «речовий доказ» позначають єдність фактичних даних і засобів доказування. Згідно з ч. 2 ст. 60 ЦПК докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Тут під доказами розуміються також засоби доказування, які містять дані про обставини, що відносяться до справи. Стаття 159 ЦПК, що передбачає обов'язок суду при розгляді справи безпосередньо дослідити докази у справі, має на увазі, що суд повинен дослідити і фактичні дані і засоби доказування. У п. 1 ч. 1 ст. 214 ЦПК вказано, що під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
По джерелу отримання відомостей судові докази діляться на особисті і речові. Під джерелом розуміється певний об'єкт або суб'єкт, на якому або в свідомості якого були віддзеркалені факти, що мають значення для справи. У результаті в одному випадку джерелом відомостей є людина, в іншому — предмет, річ. У особистих доказах джерелом отримання фактів є фізична особа; у предметних (речових доказах) носії інформації — матеріальні предмети, які зовнішніми ознаками і властивостями передають інформацію про обставини, які мають значення для справи . Висновок експерта є змішаним видом доказів: джерелом відомостей, що містяться у висновку є особа, якій доручено провести дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини справи (ч. 1 ст. 53 ЦПК); висновок заснований на дослідженні об'єктів, що підлягають експертизі.
Залежно від способу формування (утворення) докази можуть бути пер-винними і похідними. Для первинного доказу характерне те, що між ним і фактом, про який він свідчить, немає проміжної ланки. Похідний доказ втілює зміст первинного і може з'явитися тільки при його наявності. Через принцип безпосередності (ст. 159 ЦПК) суд зобов'язаний прагнути до використання, головним чином, первинних доказів, проте це не означає, що вони мають перевагу перед похідними і останні взагалі не повинні використовуватися судом, бо усі докази повинні перевірятися і оцінюватися в сукупності.
По характеру зв'язку між доказом і фактом, який підлягає встановленню, докази підрозділяються на прямі і непрямі. Прямий — це такий доказ, з якого (за умови його достовірності) можна зробити висновок про існування доказуваного факту. Доказ, з якого (за тієї ж умови) можна зробити припустимий висновок про існування доказуваного факту, називається непрямим.
Щоб уникнути помилок, зв'язаних із застосуванням непрямих доказів, у цивільному процесі вироблені наступні правила користування ними:
а) щоб на підставі непрямих доказів зробити достовірний висновок, потрібно їх мати декілька;
б) достовірність кожного з них не повинна викликати сумнівів;
в) вони повинні підтверджувати і доповнювати один одного;
г) сукупність їх повинна представляти певну систему, що дає підстави зробити єдино можливий висновок про доказуваний факт.