1. Показання свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не с доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.
Коментар:
Відповідно до статті, що коментується, свідчення свідка — це повідомлення про відомі йому обставини, що мають юридичне значення для справи. Показання свідка — один з найбільш поширених засобів доказування. Не є доказом по-казання свідка, який не може вказати на джерело своєї обізнаності щодо певної обставини, що має значення для справи. Фактичні дані, повідомлені свідками, відносяться до особистих доказів, разом з поясненнями сторін, третіх осіб і їхніх представників, заявників і заінтересованих осіб (в окремому провадженні), за-явників і боржників (у наказному провадженні).
Показання свідка — це повідомлення суду фізичними особами, що не мають матеріального або процесуального інтересу в результаті справи, про факти, що мають істотного значення для справи, отримані в усному порядку. Для дій свідка при здійсненні права і обов'язку давати суду показання про відомі йому факти характерний принцип диспозитивності, який є одним з міжгалузевих принципів цивільного процесу (див. коментар до ст. 11 ЦПК). Так, згідно з ч. 1 ст. 63 Конституції особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї або близьких родичів, коло яких визначається законом.
Свідком може бути будь-яка особа, що володіє здатністю адекватно сприй-мати явища навколишнього світу. Не підлягають допиту як свідки, згідно зі статтею 51 ЦПК:
1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання;
2) особи, які за законом зобов'язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості;
3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих;
4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обго-ворення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.
Особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв — без згоди дипломатичного представника (стаття 51 ЦПК).
На відміну від пояснень сторін і третіх осіб, показання свідків завжди повинні бути дани тільки в усній формі за допомогою розповіді про факти, очевидцем яких є сам свідок, або про факти, про наявність або відсутність яких йому стало відомо від інших осіб. Показання свідка можуть бути отримані письмово в порядку забезпечення доказів під час допиту їх за місцем проживання (див. коментар до ч. 1, 2 і ч. 4 ст. 132, ч. 2 ст. 133, ст. 183 ЦПК).
Таким чином, свідок — юридично не зацікавлена в результаті справи особа, здатна правильно сприймати і відтворювати факти, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому не грає ролі ні кількість обставин, ні їх значення для остаточного вирішення справи (про це можна буде судити лише після допиту свідка ).
Порядок допиту свідків визначений статтями 180—184 ЦПК (див. коментар до названих статей). Свідок може бути допитаний про відомі йому факти, що підлягають доказуванню у справі.
Стаття, що коментується, містить важливе правило — не є доказом показання свідка, який не може назвати джерело своєї обізнаності відносно певної обставини. Це правило стосується неможливості надання свідчень з чуток, що у свою чергу направлене на дослідження в судовому засіданні лише достовірних доказів.
Допустимість показань свідків обмежується ЦК України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК якщо законом встановлена письмова форма здійснення правочину, то при здійсненні правочину усно, рішення суду не може грунтуватися на показаннях свідків. Відповідно до ч. 2 ст. 218 ЦК правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недотримання вимоги про письмову форму, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а інша підтвердила її здійснення шляхом ухвалення виконання, такий правочин може у разі спору бути визнаний судом дійсним.
Правоздатність свідків відрізняється від правоздатності суду, осіб, що беруть участь в справі, інших учасників процесу, секретаря судового засідання, розпорядника, експерта, спеціаліста, особи, що надає правову допомогу.
Свідком не може бути особа, визнана недієздатною (ст. 39 ЦК) і обмежено дієздатною, якщо вона страждає психічним розладом, який істотно впливає на її здатність розуміти значення своїх дій (ч. 1 ст. 36 ЦК; глава 2 розділу IV «Окреме провадження» ЦПК).