1. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов за-доволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.2. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати су-дових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
3. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
4. У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
5. Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Коментар:
Одна із стародавніх аксіом процесуального права свідчить: «за процес платить той, хто програв». Це правило в цілому відображене і в положеннях цивільного процесуального законодавства. Реалізація такого принципу сприяє швидкому розгляду справ, зниженню судових витрат і стимулює осіб, які завдають шкоду або іншими способами порушують цивільні права інших осіб, прагнути до відшкодування шкоди в позасудовому порядку, оскільки у разі судового рішення з таких осіб стягуються не лише суми збитків, але і на них покладається додатковий тягар у вигляді судових витрат.
А. Ф. Козлов вважає, що відносини з відшкодування судових витрат є процесуальними і виникають між сторонами. Проте у визначенні суб'єктів даних правовідносин він припускається помилки. їх суб'єкти — не сторони. Обов'язок сплатити державне мито позивач несе не перед відповідачем, а перед державою. Держава повинна відшкодувати судові витрати, тобто несе обов'язок з їх відшкодування у випадках, встановлених законом, причому не має значення, за рахунок кого це робиться. У одних випадках судові витрати відшкодовуються з коштів бюджету, в інших за рахунок супротивної сторони, яка в таких випадках вступає у процесуальні відносини не з іншою стороною, яка повинна відшкодувати судові витрати, а з судом. Тому суб'єктами вказаних правовідносин будуть суд як орган державної влади і сторона, яка має право на відшкодування судових витрат або зобов'язана їх сплатити.
Згідно статті, що коментується, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони всі понесені нею і документально підтверджені судові витрати. У такому порядку відшкодовуються всі види судових витрат: судовий збір, витрати на інформаційно-технічне забезпечення та всі інші витрати, пов'язані з розглядом справи, які понесла сторона. Розподіл судових витрат — це одне з питань, які суд обов'язково повинен вирішити під час ухвалення рішення у справі (ст. 214 ЦПК України).
Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві — пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати су-дових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компен-суються за рахунок коштів бюджету в порядку, який має бути встановлений Кабінетом Міністрів України.
Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
У разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від оплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави.
В порядку окремого провадження при ухваленні судом рішення судові ви-трати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом (ч. 7 ст. 235 ЦПК України).
У разі відмови в прийнятті заяви про видачу судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повер-тається (ч. 2 ст. 99 ЦПК України).
Якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.