1. Судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо:1) справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду;
2) рішення ухвалено чи підписано не тим суддею або суддями, які розглядали справу;
3) справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання;
4) суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі;
5) суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення;
6) справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.
(Частину першу статті 338 доповнено пунктом 6 згідно із Законом № 483-У
від 15.12.2006 р.).
2. Інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
3. Якщо порушення закону, зазначені в частині першій цієї статті, було допущено судом першої інстанції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляційним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий розгляд суду першої інстанції. Уразі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.
4. Висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.
Коментар:
В усіх перелічених пунктах ч. 1 статті, що коментується, рішення суду пер-шої інстанції є незаконним, тобто порушені вимоги ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК (див. коментар до ст. 213 ЦПК).
У зазначених у п. 1 ч. 1 статті, що коментується, випадках порушені вимоги норм процесуального права. Так, якщо порушені вимоги ст. 21 ЦПК, яка передбачає недопустимість повторної участі судді в розгляді справи, то це тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції у справі. Наприклад, якщо суддя брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, він не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанції, а суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанції (докладніше див. коментар до 21 ЦПК).
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК рішення має бути законним і обґрунто-ваним. Законним є рішення, яким суд виконав усі вимоги цивільного судо-чинства, вирішив справу відповідно до закону (в даному випадку маються на увазі не тільки вимоги процесуального, а й матеріального закону). Обґрунто-ваним, як було вже зазначено, є рішення, ухвалене на основі всуціль і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як випливає із змісту ч. 1 ст. 215 ЦПК, у вступній частині рішення має бути зазначено найменування суду, що ухвалив рішення, а також прізвища та ініціали судді (суддів — при колегіальному розгляді). Тому, якщо рішення ухвалене й підписане не тим суддею, який розглядав справу, рішення є незаконним (п. 2 ч. 1 ст. 311 ЦПК).
Підставою для скасування рішення суду першої інстанції, відповідно до п. З ч. 1 ст. 311 ЦПК, є факт розгляду справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
1) Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК, суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. Так, наприклад, суд першої інстанції розглянув справу про стягнення боргу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання. Суд задовольнив вимоги позивача, хоча було пропущено строк позовної давності. Відповідач у поданій ним апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати і в позові відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Суд апеляційної інстанції не задовольнив прохання відповідача про відмову в позові, але скасував рішення суду першої інстанції і справу передав на повторний розгляд. При повторному розгляді в позові позивачу було відмовлено у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Підставою для скасування рішення суду, як випливає зі змісту п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК, також є вирішення судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Відповідно до п. 5 ч. 1 статті, що коментується, рішення суду може бути скасоване, якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не було і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. Однією з вимог до судового рішення є його вичерпний характер (повнота). В судовому рішенні мають бути дані відповіді на всі правові вимоги позивача і заперечення відповідача. У разі неповноти судового рішення суд, який ухвалив рішення, відповідно до ст. 220 ЦПК, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, або за своєю ініціативою, ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, що підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 367 ЦПК; судом не вирішено питання про судові витрати, рішення суду підлягає скасуванню, якщо порушені правила про виключну підсудність (див. коментар до ст. 114 ЦПК). В такому випадку також має місце порушення вимог цивільного процесуального законодавства. Ви-ключна підсудність за визначенням суду є видом територіальної підсудності і застосовується лише у випадках, зазначених у законі. Виключна підсудність установлена для позовів: що виникають з приводу нерухомого майна, які пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини; про виключення майна з опису, які пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини; кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, які пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини; до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, які пред'являються за місцезнаходженням перевізника.
Як випливає з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України», суди загальної юрисдикції становлять єдину систему. Тому висновки і мотиви, за-значені в рішенні або в ухвалі вищестоящого суду, обов'язкові для нижчесто- ящого суду при новому розгляді конкретної справи, у якій вищестоящий суд дав вказівку, зокрема, у яких скасовано рішення нижчестоящого суду.
Стаття, що коментується, в редакції Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів»1 передбачає підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд.
У частині 1 ст. 338 ЦПК передбачений перелік підстав для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд. Цей перелік підстав, передбачених у частині 1 ст. 338 ЦПК, збігається з переліком підстав, передбачених у частині 1 ст. 311 ЦПК. Однак ч. 1 ст. 338 ЦПК встановлює підстави для скасування рішення судом касаційної інстанції і передачі справи на новий розгляд в суд першої інстанції або апеляційної інстанції, а ч. 1 ст. 311 ЦК передбачає такі самі підстави для скасування рішення судом апеляційної інстанції і передачі справи на новий розгляд судом першої інстанції.
Як було зазначено, підстави для скасування рішення і передачі справи на новий розгляд збігаються. Тому положення, висловлені в коментарі до ч. 1 ст. 311 ЦПК, застосовуються і при коментуванні ч. 1 ст. 338 ЦПК, а саме справу розглянуто неповноважним суддею або складом суду; рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання; суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі; суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був або не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції; справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності (в редакції Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів»)2.
Відповідно до ч. 2 статті, що коментується, інші випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду лише за умови, що це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Отже, відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК формальні порушення норм процесуального права не можуть бути підставою для скасування рішення суду, якщо суд правильно вирішив справу. Під формальними порушеннями норм процесуального права слід розуміти такі порушення норм процесуального права, які не передбачені п. 1,2, 3, 4, 5, 6 ст. 338 ЦПК. Так, при розгляді конкретної справи суддя відповідно до ст. 191 ЦПК відклав розгляд справи і призначив відповідно день і час нового судового засідання. Нове судове засідання було призначено в певний день на 10 годину ранку, однак суддя з'явився до суду о 13 годині. Адвокат, який представляв інтереси відповідача, побачив, що суддя запізнився, і залишив суд. Відповідач заперечував проти розгляду справи. Однак суддя, враховуючи, що справу до цього було відкладено вже два рази, розглянув справу і ухвалив рішення. Відповідач у своїй апеляційній скарзі як одну з підстав для скасування рішення вказав, що суддя не з'явився у судове засідання і просив скасувати рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами відповідача і рішення суду першої інстанції залишив у силі. Або, якщо рішення суду першої інстанції було ухвалено з порушенням правил загальної підсудності (див. коментар до ст. 109 ЦПК), але особи, які беруть участь у справі, з'явились у судове засідання і суд ухвалив законне і обґрунтоване рішення (див. коментар до ст. 231 ЦПК).
Частина 3 ст. 338 ЦПК враховує, що судове рішення перевіряється в суді ка-саційної інстанції і що в касаційному порядку розглядаються рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду встановлює, що, якщо порушення закону, передбачене в частині першій статті 338 ЦПК, було допущено судом першої ін-станції і не було усунено апеляційним судом або одночасно допущено апеляцій-ним судом після скасування судових рішень, справа передається на новий роз-гляд суду першої інстанції. У разі допущення цих порушень лише апеляційним судом справа передається на новий апеляційний розгляд.
Відповідно до ч. 4 статті, що коментується, висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи. Ці висновки і мотиви суду касаційної інстанції не є судовим прецедентом, оскільки вони обов'язкові для суду першої або апеляційної інстанції лише при повторному розгляді даної справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, ст. 18 Закону України «Про судоустрій України»1 система судів загальної юрисдикції будується за прин-ципами територіальності і спеціалізації. Систему судів загальної юрисдикції складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) вищі спеціалізовані суди;
4) Верховний Суд України.
Як випливає з ч. 4 ст. 18 Закону України «Про судоустрій України», суди загальної юрисдикції становлять єдину систему. Тому висновки і мотиви, за-значені в рішенні або в ухвалі вищестоящого суду, обов'язкові для нижчесто- ящого суду при новому розгляді конкретної справи, у якій вищестоящий суд дав вказівку, зокрема, у яких скасовано рішення нижчестоящого суду.