1. Ціна позову визначається:1) у позовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується;
2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна;
3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців;
4) у позовах про строкові платежі і видачі— сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки;
5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;
6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік;
7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік;
8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки;
9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості;
10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.
2. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
3. Уразі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до частини першої статті 83 цього Кодексу.
Коментар:
Ціна позову вказується позивачем відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 119 Цивільного процесуального кодексу України і є обов'язковим реквізитом позовної заяви, що подається до суду.
Розмір державного мита залежить від виду цивільної справи і характеру здійснюваної процесуальної дії. За подання заяв у справах позовного прова-дження він встановлюється окремо для майнових і немайнових вимог. Якщо в заяві міститься декілька вимог, одні з яких носять майновий, а інші немай- новий характер, державне мито стягується сукупно за вимоги майнового характеру і за вимоги немайнового характеру.
Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» розмір державного мита в позовах майнового характеру визначається виходячи з ціни позову.
Ціна позову є інститутом позовного провадження, що характеризує вартісне грошове вираження предмета спору між позивачем (третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору в порядку ст. 34 ЦПК України) і відповідачем .
У ціну позову не повинні включатися судові витрати: на оплату правової допомоги, витрати на проїзд позивача або його представника до місця розгляду справи і тому подібні витрати, які позивач поніс або передбачає понести в зв'язку з розглядом справи в суді.
Відповідно до ч. 1 статті, що коментується ціна позову визначається: у по-зовах про стягнення грошових коштів — сумою, яка стягується; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування — вартістю майна.
Питання про визначення вартості майна, яке стягується, у ряді випадків є спірним, оскільки єдиних правил визначення такої вартості законодавством не встановлено. Вартість майна, що стягується, визначається в такому разі на підставі даних, які відомі позивачеві. Ціна позову визначається в позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки; у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла — сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, — дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, — не нижче його балансової вартості; у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.
Виходячи з ч. 2 вказаної статті, якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при ви рішенні справи. В цьому випадку суддя постановляє відповідну ухвалу.
Частина 3 статті, що коментується, передбачає, що у разі збільшення розміру позовних вимог або пред'явлення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до ч. 1 ст. 83 цього Кодексу.