Недавня судова практика у спорах, що виникають між податковими органами та платниками податків, свідчить лише про те, що питання про визнання недійсними угод платників податків досі залишається неврегульованим. Податкові органи без праці в судовому порядку доводять факт недійсності операцій, проведених платниками податків. Оскільки така судова практика по вдачі далеко не всім, наша судова влада все ж робить спроби вирішити це питання, надаючи нові і нові роз'яснення.
Так, наприклад, лист ВАСУ від 02.06.2011 № 742/11/13-11 дає нам зрозуміти, що платнику податків вкрай необхідно для участі в такому спорі з податковою мати більш ніж достатню доказову базу фактичності угоди. Крім того, ВАСУ підкреслює, що для підтвердження даних податкового обліку приймаються до уваги тільки ті первинні документи, які були складені при фактичному здійсненні господарської операції - достовірні первинні документи. При цьому ВАСУ не забуває також визначити приблизний перелік обставин, який вказує на відсутність відповідної господарської операції (Докладні коментарі до названого листа ВАСУ можна прочитати в матеріалах «Ю & З» «ВАСУ про незастосовність презумпції правомірності угод і догматі фактичності угоди» і «ВАСУ роз'яснив, як суди повинні встановлювати факт здійснення господарської операції »).
Однак зазначеного вище роз'яснення ВАСУ виявилося недостатньо для розуміння в цілому системи визнання дійсними або навпаки господарських операцій. У листі від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 ВАСУ відступив від визначення критеріїв фіктивності операцій та приділив увагу самому процесу доказування наявності або відсутності такої фіктивності.
Почнемо з того, що частина 2 статті 71 КАСУ покладає обов'язок доказування і обгрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства на податковий орган як на суб'єкта владних повноважень, чиї дії оскаржуються. ВАСУ, дотримуючись названої норми КАСУ, підтверджує, що саме на органи податкової покладається обов'язок подавати достатні докази про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику визначені грошові зобов'язання.
Документи, що підтверджують фіктивність господарської операції, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної операції, тобто з урахуванням умов перевезення, зберігання товарів або змісту послуг, що надаються
Разом з тим для грунтовного з'ясування обставин, що свідчать про наявність операцій, суд вправі витребувати або запропонувати учасникам спору самостійно подати додаткові докази. Враховуючи те, що доказова база податкової зводиться до надання суду акта перевірки про відсутність господарської операції, можна зробити висновки, що додаткові докази суд запропонує подати платнику податків.
І вже в разі, коли необхідні судом докази не надаються, спір вирішується на підставі доказів, вже наявних у суду. Трапляється, що платник податків завідомо ухиляється від надання необхідних для вирішення спору додаткових доказів, що, на думку ВАСУ, служить підставою для відмови в позові.
Нагадаємо, що відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів.
Саме по собі наявність або відсутність окремих документів, також як і помилки в їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, за умови що інші надані дані свідчать про фактичний рух активів або змін в капіталі та зобов'язаннях платника податків. У той же час наявність формально правильно складених документів не є підставою для висновків про реальність такої госпоперації.
ВИСНОВОК:
Повертаючись до питання «Кому доведеться доводити факт проведення госпоперації?», Ми приходимо до висновку, що теоретично ВАСУ покладає такий обов'язок на податкові органи, а практично таку обов'язок платник податків покладе на себе сам, адже просто належно оформлених документів буде недостатньо, щоб оскаржити доводи податкової про відсутність операції. Враховуючи, що доказова база податкової зводиться до надання суду акта перевірки про відсутність господарської операції, саме платник податків на практиці буде доводити необгрунтованість висновків податкової та факт здійснення операцій усіма можливими способами.