Чинний Кримінальний процесуальний кодекс містить положення про права і обов'язки потерпілого, які є достатніми та необхідними для захисту інтересів фізичних осіб, а також юридичних осіб, яким кримінальним правопорушенням завдано шкоду, під час кримінального провадження.
Основними із прав, якими варто активно користуватися, є право подавати докази та заявляти клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій.
Разом з тим переважна більшість осіб, визнаних у кримінальному провадженні потерпілими, після подання заяви про кримінальне правопорушення, фактично відсторонюються від події, що сталася, намагаючись якнайменше контактувати із правоохоронним органами, тим самим сподіваючись, що все необхідне відбудеться без їх участі.
Як правило, така бездіяльність потерпілого призводить до формального відношення слідчого щодо розслідування обставин злочину, що більш за все обумовлено кількістю кримінальних проваджень, які перебувають у конкретного слідчого, оскільки така кількість може сягати як мінімум декількох сотень.
Крім того, розслідування деяких справ, де не потрібно проведення значних слідчих (розшукових) дій, для багатьох слідчих є пріоритетним.
Саме тому ефективність розслідування залежить не лише від прокурора або слідчого, а насамперед від активної позиції потерпілого.
З цією метою є необхідним розуміти, що відповідно до ст. 40 КПК слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій, а безпосередній контроль за слідчим здійснюється конкретним процесуальним керівником, тобто прокурором, що призначений керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування.
Тобто, якщо під час досудового розслідування потерпілий зіштовхується із бездіяльністю слідчого, а його клопотання про проведення певних розшукових дій, незважаючи на обґрунтованість, залишаються проігнорованими, є правильним звернення до процесуального керівника (прокурора) з вимогою забезпечити своєчасність розслідування та оскарження дій слідчого.
Правильність такої позиції полягає у тому, що саме прокурор (конкретний процесуальний керівник) повинен забезпечити виконання основного завдання кримінального провадження, а саме захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини.
Відповідно до вимог процесуального законодавства слідчий зобов'язаний виконувати доручення та вказівки прокурора, які надаються у письмовій формі, та невиконання слідчим законних вказівок та доручень прокурора, наданих у порядку, передбаченому КПК, тягне за собою передбачену законом відповідальність.
Так, ст. 36 КПК передбачено право прокурора ініціювати перед керівництвом органу досудового розслідування питання про відсторонення слідчого від проведення досудового розслідування та призначення іншого слідчого у випадку неефективного досудового розслідування або його упередженості.
Крім того, найсуттєвішим заходом впливу, що здатний забезпечити ефективність досудового розслідування, є можливість прокурора притягти слідчого до кримінальної відповідальності за ст. 381 1 КК, тобто за умисне систематичне невиконання слідчим органу досудового розслідування законних вказівок прокурора, наданих ним письмово в установленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку, при здійсненні кримінального провадження.
На практиці саме зазначені повноваження прокурора та важелі впливу разом із співпрацею з потерпілим, якому, як правило, відомо значно більше про події правопорушення, можуть забезпечити своєчасність розкриття злочину та притягнення винних осіб до передбаченої законом відповідальності.
У зв'язку із наведеним є правильною позиція потерпілої сторони співпрацювати із прокурором та слідством, проявляти свою активну позицію шляхом подання наявних доказів, заявлення письмових клопотань про проведення необхідних слідчих (розшукових) дій, та за необхідності оскарження бездіяльності слідчого до прокурора або суду.
Варто пам'ятати, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дій або бездіяльності, та у випадку якщо рішення оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.
Подання самої скарги на рішення, дію чи бездіяльність не зупиняє виконання такого рішення, а тому з метою більш ефективного, а у цьому випадку швидкого його скасування, є доцільним подання скарги процесуальному керівнику (прокурору), який має право самостійно скасувати рішення слідчого. Не варто забувати про можливість безпосередньо звернення до слідчого судді, однак таке звернення вже потребує певної фахової допомоги з боку правника, оскільки форма та зміст скарги повинні відповідати вимогам ст. 304 КПК, та іншим, що у той же час не потрібно при зверненні до прокурора, де скарги подаються у довільній формі.
Потрібно розуміти, що визначений у ст. 219 КПК двохмісячний строк досудового розслідування починає спливати з часу повідомлення особі про підозру у вчиненні злочину, та до такого повідомлення строк, за умови складності, може тривати значно довше, ніж того вимагає ст. 28 КПК, яка зобов'язує дотримуватися розумних строків здійснення кримінального провадження.
ВИСНОВОК:
Не існує жодної правової системи, де результат досудового розслідування, судовий розгляд залежав виключно від слідчого або прокурора, оскільки безліч важливих моментів, доказів, про які відомо тільки потерпілому, можливо зібрати безпосередньо після вчинення злочину та виключно за допомогою потерпілого. Також є вірогідним втрачання із часом значимості доказів або його знищення винною особою.
Принцип співпраці також повною мірою стосується питання відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, оскільки потерпілий має можливість більш швидко надати докази щодо виду та розміру спричинених збитків, ні ж це потрібно слідчому або прокурору.
Який б не був ефективний механізм захисту прав потерпілого, передбачений законодавством України, свої права варто використовувати у повному обсязі та нагадувати про обов'язки тим, хто взяв на себе зобов'язання захищати права громадян і держави.