Питання відшкодування майнової шкоди потерпілому від кримінального правопорушення є завжди актуальним, однак відповідь на нього не завжди для потерпілої сторони є очевидною. Встановлення винної особи правоохоронними органами жодним чином не гарантує повернення або компенсацію спричинених збитків.
На теперішній час кримінально-процесуальне законодавство України передбачає не лише право потерпілого на відповідну компенсацію, а також відповідний правовий механізм, дотримання якого дозволить зменшити вірогідність уникнення винною особою відшкодування спричинених його діями (або бездіяльністю) матеріальних збитків.
Так, відповідно до Кримінального процесуального кодексу підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Разом з тим, як правило, винна особа не поспішає реалізовувати зазначене для неї право, а навпаки, намагається всіма своїми діями убезпечити неправомірно набуте майно від можливої конфіскації за рішенням суду.
За таких обставин найчастіше саме потерпілим необхідно проявити ініціативу у питанні забезпечення реального відшкодування шкоди, завданої незаконними діями винних осіб, оскільки у протилежному випадку виконавчий документ, що буде направлений судом до Державної виконавчої служби для забезпечення виконання рішення у частині стягнення в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, може залишитися без виконання.
При цьому для розуміння процесу примусового відшкодування шкоди потерпілому потрібно звернути увагу на правовий механізм такого відшкодування.
Згідно вимог пункту 2 частини 1 статті 47 Закону «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Повернення виконавчого документа стягувачу (тобто потерпілому) без виконання є найвірогіднішим наслідком для більшості виконавчих документів, оскільки встановлений шестимісячний строк здійснення виконавчого провадження, з урахуванням загального об'єму виконавчих проваджень, які перебувають у Державній виконавчій службі, фактично не дозволяє знайти майно боржника, яке він намагається добре сховати.
Встановлений у Законі «Про виконавче провадження» шестимісячний строк, тобто загальний строк здійснення виконавчих дій, починає рахуватися із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та якщо не має правових підстав його зупинити, обмежує період часу, в який державний виконавець зобов'язаний здійснити заходи для встановлення майна боржника.
Тобто будь-які реальні дії щодо пошуку майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення, будуть проведені у строк, що не перевищує цих шести місяців. Тому якщо у засудженої особи не має зареєстрованого на неї майна, то така особа не має офіційного місця працевлаштування, і потерпілому не варто чекати матеріального відшкодування, якщо звісно винуватець не забажає добровільно здійснити відповідну компенсацію, що на практиці є малоймовірним.
Таким чином, процес забезпечення відшкодування завданої вам шкоди не варто ігнорувати, оскільки в результаті можна залишитись виключно із сумнівним моральним задоволенням від усвідомлення невідворотності покарання винного за неправомірні дії.
З метою забезпечення захисту своїх майнових інтересів необхідно у стислий строк підготувати та подати слідчому для приєднання до матеріалів кримінального провадження цивільний позов, що за формою та змістом відповідає вимогам ст. 119 Цивільно-процесуального кодексу (форма та зміст позовної заяви), із додаванням копій відповідно до кількості таких осіб. Стаття 119 ЦПК передбачає зазначення ім'я (найменування) відповідача, а тому реалізація права звернутися під час досудового розслідування, однак не пізніше початку судового розгляду кримінального провадження по суті, цивільного позову обмежена фактом встановлення винної особи, а у нашому випадку – часом повідомленням особі про підозру.
Інформацію про встановлення причетності певної особи до кримінального правопорушення та про повідомлення про підозру певній особі можливо вчасно отримати лише від слідчого або прокурора, тому варто не залишати поза своєю увагою хід досудового розслідування, мати необхідну інформацію для контакту зі слідчим або прокурором, періодично направляти письмові запити про хід такого слідства, заявляти клопотання про проведення процесуальних дій, а за необхідності оскаржувати дії посадових осіб, що неналежним чином виконують свої обов'язки.
У будь-якому випадку після реєстрації кримінального провадження необхідно отримати копію процесуального рішення про визнання потерпілим. Не дивлячись на те, що особа набуває відповідного статусу і без винесення відповідного процесуального рішення, такий процесуальний документ дозволить потерпілому скористатися правом звернутися до суду із клопотанням про арешт майна, оскільки ця постанова безпосередньо підтверджує суду статус потерпілого як цивільного позивача.
Основними вимогами, передбаченими частиною 3 статті 171 КПК, до клопотання є завчасне встановлення розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та доказів факту завдання шкоди винною особою.
З урахуванням таких вимог, перед прийняттям рішення про звернення до суду із відповідним клопотанням необхідно зібрати дані щодо розміру шкоди на час її завдання. Такими даними для потерпілого можуть слугувати висновки відповідних експертиз (рухоме, нерухоме майно), довідки від спеціалізованих місць продажу відповідних товарів щодо їх вартості, квитанції щодо вартості майна на час його придбання, інші можливі відомості, які підтверджують розмір збитків. Сам факт заволодіння коштами винною особою може бути підтверджений копією заяви про вчинення кримінального правопорушення, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копією повідомлення про підозру певній особі та іншими процесуальним документами, що можливо отримати під час реалізації прав потерпілого, передбачених п. 11 ч. 1 ст. 56 КПК (права потерпілого протягом кримінального провадження).
Крім того, стаття 171 КПК зобов'язує надати суду документи щодо об'єктів права власності підозрюваного, однак такий обов'язок прямо не стосується потерпілого, оскільки покладається виключно на слідчого і прокурора у випадку їх звернення з відповідним клопотанням до суду. Разом з тим не варто нехтувати ним і потерпілому, так як при вирішенні питання про обґрунтованість відповідного клопотання суд буде, окрім іншого, виходити із доцільності його задоволення та має право накласти арешт на майно, що по вартості співмірно із розміром спричинених потерпілому збитків.
Допомогти вам отримати інформацію про майно підозрюваного зможе слідчий, прокурор або ваш представник (адвокат). Для реалізації цього у першому випадку необхідно заявити клопотання слідчому (прокурору) про збір відповідних даних, а у випадку із адвокатом – оплатити вартість послуг щодо направлення адвокатських запитів.
Незважаючи на те, що адвокатам надано відповідне право на збір інформації, не рідкими є випадки, коли установи, організації, незалежно від форми власності, намагаються їх ігнорувати, чого фактично не трапляється із запитами правоохоронних органів.
Правильно складене клопотання, та зібрані документи і докази, дозволять суду вчасно розглянути питання про арешт майна підозрюваного (обвинувачуваного) і винести позитивне для потерпілого рішення, а це достатньою мірою дозволить запобігти приховуванню, переоформленню майна винною особою на третіх осіб з метою уникнення обов'язку відшкодування шкоди.
Варто пам'ятати, що арешт майна може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, і перебувають у нього або в інших фізичних чи юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. В той самий час заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається.
ВИСНОВОК:
Таким чином, потерпілим бажано пам'ятати, що у питанні відшкодування шкоди багато що залежить від оперативності збирання, опрацювання та подання інформації правоохоронним органам, тобто самостійного захисту своїх інтересів, оскільки у багатьох випадках слідчими такий момент, як забезпечення кримінального провадження шляхом тимчасового вилучення майна та його арешту, на теперішній час упускається із виду.
За необхідності, кваліфікована правова допомога здатна допомогти вам компенсувати, якщо не всі збитки, то хоча б переважну їх більшість, а також забезпечить дотримання правоохоронними органами розумних строків досудового розслідування.