Заочне кримінальне провадження – явище не нове. Інститут заочного кримінального провадження існує у багатьох країнах, деякі його форми також є частиною і нашого національного законодавства.
У цілому, слово «заочне» у кримінальному процесі викликає певні побоювання. По-перше, через те, що кримінальне провадження відбувається поза волею особи, яку притягують до кримінальної відповідальності. Отже, така особа його не ініціює, участь у судовому розгляді, на відміну від інших процесів, є обов'язком, а не правом особи. По-друге, при заочному розгляді оголошені засади кримінального судочинства у повному обсязі не реалізовуються. У заочному процесі у викривленому стані здійснюється змагальність сторін, безпосередність дослідження доказів та право на захист.
Наявність у справі захисника жодним чином ситуацію не рятує, бо при заочній формі не виключається, що захисник, який залучається у справу, ніколи свого підзахисного в очі не бачив та жодної розмови з підзахисним не вів. Зрозуміло, що будучи не обізнаним про позицію обвинуваченого, належним чином захистити особу не можна. Більш того, така ситуація позбавляє захисника належним чином визначитись із об'єктивною ситуацією у справі та побудувати захист відповідно до інтересів особи, що притягується до кримінальної відповідальності.
Проте така форма кримінального судочинства має право на життя. Запровадження заочної форми кримінального провадження завжди пов'язане з певними суспільними інтересами. Вочевидь, це невідворотність покарання за вчинений злочин та заперечення будь-яких недобросовісних дій з боку обвинуваченого, які унеможливлюють судовий розгляд. Як правило, заочний розгляд справи відбувається за наявністю чітко означених у законодавстві умов.
Наприклад, Кримінальний процесуальний кодекс Швейцарії дозволяє заочний розгляд справи у випадку, якщо обвинувачений, якого було належним чином повідомлено, не з'явився до суду першої інстанції, суд призначає нове засідання та надсилає відповідне повідомлення обвинуваченому про це або ж надає вказівки щодо забезпечення його/її присутності у суді. Якщо обвинувачений знову не з'явився на засідання або ж його неможливо доставити до суду, розгляд справи може здійснюватись за його відсутності.
Законодавство Чехії передбачає заочний розгляд у разі відсутності обвинуваченого за умови, що суд дійде висновку про можливість розгляду справи та прийняття рішення у справі без присутності обвинуваченого, якщо при цьому:
– обвинувальний висновок був належним чином надісланий обвинуваченому, а сам обвинувачений був належним чином повідомлений про розгляд справи судом;
– про подію, що є предметом обвинувального вироку, обвинувачений вже був допитаний компетентним органом, що діє в кримінальному провадженні, порядок порушення кримінальної справи було дотримано, а обвинуваченому було роз'яснено його право ознайомлюватись з матеріалами справи та подавати клопотання по ходу слідства.
Існує заочний розгляд справи і в законодавстві Німеччини. Розгляд справи може здійснюватись заочно, якщо обвинуваченого було належним чином повідомлено про те, що розгляд справи може проводитись за його відсутності. У випадку здійснення розгляду справи за відсутності обвинуваченого, його інтереси повинен представляти захисник на основі відповідної письмової довіреності. Розгляд справи здійснюватиметься за відсутності обвинуваченого у випадку, коли його місцезнаходження невідоме, він/вона перебувають за кордоном або за умови, що його участь у слуханнях є неможливою чи необґрунтованою.
Слід відмітити, що заочний спосіб розгляду кримінального провадження може також слугувати і певною санкцією до особи, яка ухиляється від участі у судовому засіданні.
Наприклад, Кримінально-процесуальний кодекс Болгарії дозволяє застосовувати заочний розгляд справи, якщо обвинувачений, будучи повідомлений про судове засідання, на них не з'являється та про причини своєї неявки суду не повідомляє. Постановлене у заочному провадженні судове рішення може бути переглянуте лише у випадку представлення засудженим протягом шести місяців доказів на поважність причин його відсутності під час судового розгляду.
Заочний спосіб розгляду кримінального провадження може також слугувати і певною санкцією до особи, яка ухиляється від участі у судовому засіданні
Існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень і з боку Європейського суду з прав людини (рішення від 18.05.2004 у справі «Шомоді проти Італії» (Somogyi v. Italy), рішення від 14.06.2001 у справі «Меденіца проти Швейцарії» (Medenica v. Switzerland) тощо), за умови, що при цьому дотримуються гарантії, які забезпечують права особи, закріплені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Крім того, інститут заочного кримінального провадження відповідає міжнародним стандартам та рекомендаціям:
– Рекомендація № R (87)18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо спрощення кримінального судочинства»: держави-члени повинні розглянути питання про надання судам першої інстанції можливості розглядати справи і приймати в них рішення за відсутності обвинуваченого, за умови, що обвинувачений був проінформований належним чином про дату слухання та про своє право на законне чи інше представництво у суді;
– Резолюція 75 (11) Комітету Міністрів Ради Європи щодо критеріїв, які регламентують провадження, що здійснюється за відсутності обвинуваченого.
Згідно даних рекомендацій та тлумачення норм Конвенції 1950 року Європейським судом з прав людини вимоги до заочного кримінального провадження з боку Європейського співтовариства є наступними:
По-перше, обов'язковим є належне повідомлення обвинуваченого про розгляд його справи у суді, що виступає основною гарантією справедливого судового розгляду при заочному розгляді справи. Зокрема, необхідно, щоб обвинувачений дізнався про проведення судового розгляду заздалегідь і встиг підготуватися до захисту, при цьому йому обов'язково повинна бути донесена інформація про наслідки неявки обвинуваченого, а саме можливості проведення заочного розгляду кримінальної справи.
По-друге, справа може розглядатися заочно, тільки якщо буде встановлено, що підсудний ховається від правосуддя навмисно. В іншому випадку засідання у справі слід відкласти. Якщо ж підсудний перебуває на території іншої держави, судовий розгляд бажано перенести туди або направити владі цієї держави запит про видачу особи.
По-третє, підсудному повинна бути надана можливість оскаржити заочне судове рішення. Основним засобом, що гарантує підсудному право на повторний розгляд справи, є термін для оскарження, який обчислюється не з моменту винесення вироку, а з моменту вручення підсудному повідомлення щодо винесеного судового рішення. Однак у цьому випадку підсудний повинен довести, що його відсутність і неповідомлення судді про причини неявки були викликані «обставинами, які перебувають за межами його контролю» – тобто були дійсно поважні на те причини.
Україна також визнає заочне кримінальне провадження іноземних держав. У КПК України передбачена можливість виконання (заочних) вироків судів іноземних держав у випадку, коли є достатні дані, що засуджена особа отримала копію постановленого щодо неї вироку і не скористалась правом на оскарження такого рішення. Недотримання перелічених умов виключає виконання вироку іноземної держави.
У національному законодавстві України заочний розгляд справи спостерігається, зокрема, у випадку порушення порядку в судовому засідання обвинуваченим. Відповідно до ч. 1 ст. 330 КПК України, якщо обвинувачений порушує порядок у залі судового засідання або не підкоряється розпорядженням головуючого у судовому засіданні, останній попереджає обвинуваченого про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з зали судового засідання. При повторному порушенні обвинуваченим порядку судового засідання він може бути видалений за ухвалою суду з зали засідання тимчасово або на весь час судового розгляду. Якщо такий обвинувачений не представлений захисником, суд зобов'язаний залучити захисника для здійснення захисту за призначенням і відкласти судовий розгляд на строк, необхідний для його підготовки до захисту.
Після повернення до зали засідання обвинуваченому надається можливість ознайомитися з доказами, які були досліджені, а також з рішеннями, які були ухвалені за його відсутності, та дати пояснення щодо них. У разі видалення обвинуваченого на весь час судового розгляду судове рішення, яким закінчено провадження в суді, негайно оголошується обвинуваченому після його ухвалення.
ВИСНОВОК:
Беззаперечно, інститут заочного розгляду кримінального провадження – далекий від ідеалу. Застосування такої форми здебільшого є вимушеним кроком, ніж правилом. Проте такі кроки мають бути виважені та з індивідуальним підходом для кожної ситуації.
Для особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, мають бути створені реальні умови участі у розгляді справи, навіть тоді, коли вона обрала позицію мовчання й жодним чином не реагує на те, що відбувається під час судового розгляду, та клопоче про розгляд справи у її відсутність. Для суду не повинно мати значення, з чим пов'язане небажання особи брати участь у розгляді – з незгодою з пред'явленим обвинуваченням чи з суб'єктивною недовірою до суду. Суд повинен спочатку створити умови для участі у розгляді справи і лише після виконання такого обов'язку може поставати питання про застосування заочної форми судового розгляду.