Наприкінці минулого року світ облетіла новина про те, що компанії Hyundai та Kia зобов'язані виплатити грошову компенсацію в розмірі $ 395 млн. своїм американським клієнтам.
Згідно з даними агентства Reuters вказані грошові кошти будуть виплачені в рамках врегулювання колективного позову, поданого до південнокорейських фірм за фальсифікацію інформації щодо витрат палива автомобілів.
Приводом для цього стало розслідування Агентства з охорони навколишнього середовища США, котре в листопаді 2012 року продемонструвало розбіжності в показниках компаній про витрати палива з реальними показниками. За 100 км пробігу автомобілі споживають на 0,7 – 1,5 літра більше, ніж було заявлено виробниками.
У результаті Hyundai та Kia були звинувачені в недобросовісній конкуренції, порушенні закону про рекламу та неправомірному збагаченні.
До речі, не секрет, що подібної рекламної інформації вистачає і на вітчизняному ринку. І далеко не завжди вона відповідає дійсності, внаслідок чого споживачі зазнають збитків.
У той же час дуже часто звернутися до суду одному споживачу економічно невигідно і недоцільно. Тож логічно постає питання: чи можливо в Україні подавати такі колективні позови в інтересах споживачів?
Інформацією про товар (роботу, послугу) є відомості та/або дані, які розкривають кількісні, якісні та інші характеристики товару (роботи, послуги), згідно з положеннями статті 14 ЗУ «Про інформацію».
З 2008 року, коли Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (далі – Закон «Про недобросовісну конкуренцію») було доповнено нормою, яка забороняє поширення інформації, що вводить в оману, останнє слід розуміти як повідомлення суб'єктом господарювання, безпосередньо або через іншу особу, одній, кільком особам або невизначеному колу осіб, у тому числі в рекламі, неповних, неточних, неправдивих відомостей, зокрема, внаслідок обраного способу їх викладення, замовчування окремих фактів чи нечіткості формулювань, що вплинули або можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання (замовлення) чи реалізації (продажу, поставки, виконання, надання) товарів, робіт, послуг цього суб'єкта господарювання (ст. 15 1 Закону «Про недобросовісну конкуренцію»).
Такою інформацією, зокрема, є відомості, що: містять неповні, неточні або неправдиві дані про походження товару, виробника, продавця, спосіб виготовлення, джерела та спосіб придбання, реалізації, кількість, споживчі властивості, якість, комплектність, придатність до застосування, стандарти, характеристики, особливості реалізації товарів, робіт, послуг, ціну і знижки на них, а також про істотні умови договору; містять неповні, неточні або неправдиві дані про фінансовий стан чи господарську діяльність суб'єкта господарювання; приписують повноваження та права, яких не мають, або відносини, у яких не перебувають; містять посилання на обсяги виробництва, придбання, продажу чи поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, яких фактично не було на день поширення інформації (ст. 15 1 Закону «Про недобросовісну конкуренцію»).
Прийняття рішень про застосування передбаченої законом відповідальності за порушення принципів добросовісної конкуренції, зокрема поширення інформації, що вводить в оману, належить до повноважень Антимонопольного комітету України (далі – АМКУ).
Цікавим прикладом з практики АМКУ є рішення 2012 року про стягнення штрафу в розмірі 40 тис. грн. з ПАТ «АБ «Укоопспілка». Так, ПАТ «АБ «Укоопспілка» в особі Ужгородського відділення № 2 Львівської філії розміщувало на вивісці інформацію про курс валют з надписом «гарантовано кращі курси». Враховуючи те, що реклама стимулює зацікавленість споживача до товару (послуг), поширення інформації шляхом розміщення рекламної вивіски з надписом «гарантовано кращі курси» ставило АБ «Укоопспілка» в більш вигідне становище, надавало недобросовісні переваги над іншими суб'єктами господарювання, які діють на тому самому ринку, та вводило в оману споживачів, які покладались на цю інформацію. Оскільки зазначена на вивісці інформація не відповідала дійсності, такі дії ПАТ «АБ «Укоопспілка» було визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді поширення інформації, що вводить в оману, шляхом повідомлення суб'єктом господарювання невизначеному колу осіб неправдивих відомостей, що можуть вплинути на наміри цих осіб щодо придбання товарів цього суб'єкта господарювання.
Того ж року Рівненське обласне територіальне відділення Комітету оштрафувало ПАТ «Кременчукм'ясо» на 68 тис. грн. за недобросовісну конкуренцію у вигляді поширення інформації, що вводить в оману. Приводом для цього стало те, що ПАТ «Кременчукм'ясо» зазначило на лицьовій поверхні ковбаси назву «Вершкова». Однак, як встановило Рівненське відділення Комітету, до складу продукту входило лише молоко сухе знежирене. Такі дії ПАТ «Кременчукм'ясо» могли ввести в оману споживачів.
І таких прикладів більш ніж достатньо. Цілком очевидно, що недобросовісна реклама шкодить гаманцям споживачів.
А от особи, яким було завдано шкоду внаслідок вчинення дій, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція, чи органи АМКУ можуть звернутися до суду із позовом про її відшкодування або вилучення відповідних товарів з неправомірно використаним позначенням, копій виробів іншого суб'єкта господарювання і у виробника, і у продавця у разі неправомірного використання позначень чи товарів іншого суб'єкта господарювання.
Вітчизняне законодавство, на відміну від США, не містить визначення поняття «колективний позов». Крім того, можна говорити про відсутність в Україні даного правового інституту, хоча думки про доцільність його запровадження неодноразово висловлювались як науковцями, так і юристами-практиками.
За федеральним законодавством США, колективний позов (англ. «class action lawsuit») – це позов від імені достатньо великої кількості фізичних осіб, об'єднаних спільною ознакою. Вирішення питання про визнання позову колективним належить там до повноважень суду. Загальні положення, що регулюють даний правовий інститут, закріплено у Федеральному цивільному процесуальному кодексі США, проте не всі штати імплементували його до своїх правових систем.
Процесуальне законодавство України передбачає лише участь у процесі декількох позивачів у рамках однієї справи (ст. 32 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПК).
Процесуальна співучасть допускається в тому випадку, якщо предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів, якщо права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави чи предметом спору є однорідні права і обов'язки (ст. 32 ЦПК).
Від колективного позову процесуальна співучасть відрізняється тим, що при ній кожен співпозивач або співвідповідач (співучасники) відносно іншої сторони виступає самостійно, у той час як у колективному позові всі учасники «колективу» виступають в інтересах один одного. Діє принцип: «Один за всіх і всі за одного».
Окрім процесуальної співучасті, суд, за власною ініціативою, може об'єднати в одне провадження декілька однорідних справ у випадку, коли останні випливають з одного і того ж правовідношення або з різних правовідношень, пов'язаних між собою.
Так, статтею 126 ЦПК передбачено, що суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або під час її розгляду має право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Та все ж закріплення в Україні інституту колективного (групового) позову як окремої форми судочинства видається досить вдалою ідеєю. Такі законодавчі дії дозволять систематизувати, упорядкувати і спростити розгляд справ певної категорії, зокрема тих, що стосуються захисту прав споживачів та клієнтів фінансових установ, вирішення колективних трудових суперечок тощо.
А головне, поява та розвиток колективних позовів дадуть змогу споживачам ефективно захищати свої права, сприятимуть розвитку конкуренції та підвищенню якості продукції.