Sidebar

В связи с частыми изменениями в законодательстве, информация на данной странице может устареть быстрее, чем мы успеваем ее обновлять!
Eсли Вы хотите найти правильное решение именно своей проблемы, задайте вопрос нашим юристам прямо сейчас.

1. Дружина має право на материнство.

2. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання шлюбу.

3. Позбавлення жінки народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування їй моральної шкоди,

4. Вагітній дружині мають бути створені у сім'ї умови для збереження її здоров'я та народження здорової дитини.

5. Дружині-матері мають бути створені у сім'ї умови для поєднання материнства із здійсненням нею інших прав та обов'язків.



Комментарий:

Право на материнство як особисте право дружини визначене одним із перших у загальному переліку особистих немайнових прав подружжя, передбачених главою шостою Сімейного кодексу України. Права на материнство як особливого об'єкта правової охорони відносяться: природні, біологічні фактори. З жінкою-дружиною, жінкою-матір'ю пов'язується виникнення життя, а отже і міцної сім'ї. Народження дитини є природною і водночас найважливішою соціальною функцією жінки, крім неї, ніхто, звичайно, це здійснити не може.

Право дружини на материнство, на кількість дітей, на періодичність народження дітей означає як право народити, так і право утримуватися від цього. Небажання чоловіка мати дитину або нездатність його до зачаття дитини може розцінюватися як порушення права на материнство і бути причиною розірвання шлюбу. Конституційне і міжнародне право на особисту свободу жінки, дружини виключає присилування до інтимних відносин, материнства чи аборту.

Відносно до статті 6 Конвенції про права дитини, запровадженої та відкритої для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї

20 листопада 1989 року і яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року: «Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід'ємне право на життя і забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини».

Що означає аборт (штучне переривання вагітності)?

Медицина вважає, що з моменту запліднення дитина має право появитися на світ, тобто має право на життя.

Аборт — не тільки злочин проти живої істоти, але він веде до психічного, фізіологічного розладу здоров'я жінки. Між тим проведення аборту не можна визнати вбивством дитини в утробі матері.

Історія розвитку сімейного законодавства знає часи, коли проведення аборту було заборонено (стаття перша постанови ЦВК і РМК СРСР від 27 червня 1936 р.). Наприклад, в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 23 листопада 1955 року «Про скасування абортів» було сказано: «Зниження числа абортів може бути надалі забезпечене шляхом дальшого розширення державних заходів заохочення материнства, а також заходів виховного і роз'яснювального характеру», «Надати жінці можливості самій вирішувати питання про своє материнство».

Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1998 року № 2801-ХІ (ВВР, 1993, № 4, ст. 19), а саме частини другої статті 57 «З метою охорони здоров'я жінки їй надається право самій вирішувати питання про материнство».

У контексті цього права в статті 50 цього Закону зазначено: «Операція штучного переривання вагітності (аборт) може бути проведена за бажанням жінки у акредитованих закладах охорони здоров'я при вагітності строком не більше 12 тижнів.

Аборт при вагітності від 12 до 22 тижнів за соціальними і медичними показаннями може бути зроблено в окремих випадках».

Таким чином, з дозволу держави гинуть майбутні вчені, лікарі, вчителя і т. ін.

У той час, як жінки, які мають можливість запліднитися і народити дитину, вбивають її в своїй утробі, деякі жінки таким даром природи не наділені, тож своє материнство вони вирішують по-різному і таке материнство держава заохочує.

Як зазначалося вище, реалізація прав на материнство передбачає: природні підстави (біологічне материнство, тобто народження дитини самою матір'ю — кровне споріднення); правові підстави (соціальне материнство, відсутність кровного споріднення). Таке соціальне материнство виникає шляхом усиновлення, застосування репродуктивних технологій, договором про сурогатне материнство.

Позбавлення жінки можливості народити дитину (репродуктивної функції) у зв'язку з виконанням нею конституційних, службових, трудових обов'язків або в результаті протиправної поведінки щодо неї є підставою для відшкодування завданої їй моральної шкоди. Таке право передбачене і статтею 23 ЦК України.

З різних причин жінка може втратити можливість мати дитину. Це порушення техніки безпеки на виробництві; робота зі шкідливими речовинами; робота з токсичними речовинами; зґвалтування; заподіяння тілесних ушкоджень; незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило безплідність, і т. ін.

Право на материнство означає, що для вагітної дружини мають бути з боку чоловіка створені умови задля збереження її здоров'я та народження здорової дитини; дружині- матері мають бути надані у сім'ї умови для поєднання материнства зі здійсненням нею інших прав та обов'язків.

Право на материнство повинно бути забезпечене не тільки з боку чоловіка і сім'ї, а й державою.

Державна охорона інтересів материнства здійснюється в різних формах. Це: охорона

здоров'я матері та дитини організацією широкої мережі жіночих, медико-генетичні та інших консультацій, пологових будинків, санаторіїв та будинків відпочинку для вагітних жінок і матерів з дітьми, ясел, садків; надання жінкам відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами з виплатою допомоги по соціальному страхуванню та встановлення перерв у роботі для годування дитини; виплатою у встановленому порядку допомоги у зв'язку з народженням дитини і допомогу за час догляду за хворою дитиною; забороною застосування праці жінок на важких і шкідливих для здоров'я виробництвах, переведенням вагітних жінок на легку роботу із збереженням середнього заробітку; поліпшенням і оздоровленням умов праці та побуту; усуненням негативних

екологічних факторів і т. ін.

Серед правових заходів охорони та забезпечення реалізації прав на материнство є такі, що можуть бути застосовані тільки по відношенню до біологічних матерів, і такі, що характерні і можливі для забезпечення охорони як біологічного, так і соціального материнства, в тому числі і матерів-одиночок.

Одинока мати - це жінка, яка не знаходиться в шлюбі, яка виховує дитину без її батька, при цьому в свідоцтві про народження її дитини відсутній запис про батька (або такий запис зроблено по вказівці матері). До одинокої матері віднесена і жінка чи чоловік, які усиновили дитину (які не перебувають у шлюбі).

Така мати чи батько відповідно до статті 18 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 22 березня 2008 року № 23348-ІІІ (ВВР, 2001 р. № 20 ст. 102)

має право на допомогу.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклали шлюб, то за нею зберігається право

на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу за умови, якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною)

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається. Отже, одинокими матерями (батьками) Закон вважає:

— матір, яка народила дитину в незареєстрованому шлюбі і в свідоцтві немає вказівки на батька або він записаний за заявою матері;

— матір, яка, будучи одинокою, усиновила дитину;

— матір, яка стала вдовою і не зареєструвала повторний шлюб.

Не може вважатися одинокою матір'ю жінка, яка народила дитину в зареєстрованому шлюбі, дитина в законному порядку має батька і матір, а потім вони розірвали

шлюб.

Також не може бути одинокою матір'ю і жінка, яка народила дитину в фактичному шлюбі, цей шлюб не переривається, батько продовжує виховувати дитину, піклуватися про неї, а з матір'ю дитини веде спільне господарство, проживають разом.

Такі ж поняття відносяться і до батьків, хоча чомусь закон не містить поняті «батько-одинак», «захист прав батька-одинака» і т. ін.

Перш за все така перевага віддається матері за те, що вона народжує дитину, відповідальна за стан її здоров'я ще тоді, коли її зачала.

Таким чином, реалізація права материнства передбачає природні підстави (біолгічне материнство, наявність кровного споріднення) та правові підстави (соціаль

материнство, відсутність кровного споріднення).

Під природним (біологічним) материнством мається на увазі факт народження жінкою дитини з подальшим встановленням її походження в порядку, визначеному

законом, та виникнення у неї комплексу батьківських прав і обов'язків, встановлених сімейним законодавством.

Наприклад, для того, щоб зареєструвати дитину, народжену біологічною матір'ю, необхідно в органи реєстрації актів громадянського стану надати довідку з лікарні, де мати народила дитину (п. 2.5 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні від 18.11.2003 р.), а щодо батька такої дитини, якщо вона народжена в шлюбі, — свідоцтво про шлюб (п. 2.6 Правил реєстрації актів цивільного стану від 18.11.2003 р.

1058/8379).

Під соціальним материнством мається на увазі вчинення з боку жінки певних дій, підтверджених відповідним юридичним актом (рішення суду про усиновлення, договору про сурогатне материнство), на підставі яких у неї виникають права і обов'язки

стосовно дитини.

Раніше діюче законодавство про шлюб та сім'ю не знало таких понять, як сурогатне материнство, штучне запліднення та імплантація зародка. Це явище є медичним феноменом.

Серед правових заходів охорони та реалізації права на материнство є такі, що можуть бути застосовані тільки щодо біологічних матерів, і такі, які характерні і можливі для забезпечення охорони як біологічного, так і соціального материнства.

Так, що біологічні батьки, що соціальні мають однакові права і обов'язки щодо дітей з їх виховання, утримання і т. ін.

Оспорити ж материнство (батьківство) можуть біологічні батьки до певного часу, а соціальні батьки від того, за якими правовими нормами стали матір'ю чи батьком — особа, яка давала згоду на штучне запліднення своєї дружини, не має права оспорювати батьківство (частина 5 статті 136 СК), оспорювати материнство не допускається у разі імплантації, штучного запліднення (стаття 123 СК), а усиновлення може бути визнане недійсним тільки за рішенням суду (стаття 236 СК) і т. ін.


Получите консультацию юриста онлайн!