1. Якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

2. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому, поширюється положення глави 8 цього Кодексу.

Як визначалося раніше, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Але вони можуть бути членами однієї сім'ї, оскільки сім'я створюється не тільки за принципом шлюбу, кровного споріднення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Сімейний кодекс урегульовує майнові відносини між жінкою та чоловіком, які спільно проживають без реєстрації шлюбу, і цим розширив коло учасників сімейних відносин.

Уперше признавати такі відносини між чоловіком та жінкою започаткував Цивільний кодекс України в статті 283, в коментарі до неї сказано: «Заслуговують окремого розгляду права осіб, які перебувають у так званих фактичних відносинах. Оскільки такі особи проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство, вони за судовою практикою, що склалась, визнаються, як правило, членами сім'ї і, таким чином, мають рівне право на житлову площу» (ЦК України, 1971 рік, с. 270).

Цю тезу повторить Житловий кодекс України, 1989 р. в статті 64 при визначенні поняття члена сім'ї.

Потім, не називаючи «фактичні відносини», стаття 17 Закону України «Про власність» (ВВР, 1991, № 20, ст. 249) закріпила набуте в результаті спільної праці членів сім'ї як їхню спільну сумісну власність (цей Закон втратив чинність у 2007 р.).

Після прийняття цього Закону, а також постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовом про захист приватної власності» суди почали застосовувати частину 1 статті 17 Закону «Про власність» у майнових спорах осіб, які проживали однією сім'єю, тобто які знаходилися у фактичних шлюбних відносинах, а після набуття чинності Сімейним кодексом стали визнавати права фактичного подружжя на майно на підставі статті 74 СК.

У зв'язку з тим, що не існувало і не існує в законодавстві визначення «фактичні шлюбні відносини», «фактичні подружжя», І. Жилінкова дає їм таке визначення: «Фактичні шлюбні відносини за своєю суттю — це шлюбні відносини, які не мають Державного визначення та реєстрації. Вони відзначаються серйозністю намірів сторін і спрямовані на тривале співжиття жінки та чоловіка. У зв'язку з цим для теорії та практики важливим є визначення ознак фактичних шлюбних відносин» (І. Жилінкова. Особливості правового статусу фактичного подружжя// Нотаріат і наука. — № З, березень, 2008 р., с. 56).

Фактичні шлюбні відносини були визначені і Кодексом про сім'ю, опіку, шлюб РСФСР від 19.07.1926 р., а також Указом від 08.07.1944 р., відповідно до яких Цей шлюб прирівнювався до зареєстрованого, відповідно, і майно, набуте в такому шлюбі визнавалося спільним, наступало право на стягнення аліментів, на одержання спадку після смерті одного з такого подружжя, на пенсію та інше. З прийняттям указу від 10.11.1944 р. таке право втрачалося, якщо «шлюб» не був зареєстрований.

Відповідно до статті 105-2 Кодексу законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР, 1926 року, доказом фактичних шлюбних відносин були:

— факт спільного проживання;

— наявність при цьому проживанні спільного господарства;

— виявлення подружніх відносин перед третіми особами;

— особистим листуванням та іншими документами;

— взаємна матеріальна підтримка;

— спільне виховання дітей та інше.

Такі ж докази проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу (фактичні шлюбні відносини) містяться і в статті 74 СК України, за винятком, який не буде визнаватися судом, якщо будь-хто з них в цей час знаходиться в іншому зареєстрованому шлюбі.

У цьому випадку спір про майно буде вирішуватися судом за правилами Цивільного кодексу України (п. 2 статті 368).

Пленум Верховного Суду України в пункті 20 своєї постанови від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та поділ майна подружжя» чітко визначив права фактичного подружжя, які повинен мати на увазі суд при розгляді спорів про майно: «При застосуванні статті 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

Однак, сказавши про майно, Верховний Суд умовчав про інші права такого подружжя відносно їх дітей, які народилися в такому шлюбі, розпорядження майном, вступ в договірні відносини та інше.

Так, слід зазначити, що такі подружжя не набувають таких особистих взаємних прав і обов'язків, які передбачені для подружжя, що знаходиться в зареєстрованому шлюбі, і передбачені статтями 49 — 56 СК України, вони також не набувають право на зміну прізвища.

Що стосується дітей, які народилися в такому шлюбі, то їх правове положення буде регулюватися статтями 125, 126, 128, 129, 130 — 132 СК України, тобто визнання батьківства або материнства повинно бути добровільним або воно буде визнано за рішенням суду.

Таким чином, у статті 74 СК України чітко закріплені тільки майнові права фактичного подружжя, які передбачені для подружжя, шлюб яких зареєстрований, в главі 8 цього Кодексу і то за винятком деяких умов.

Це означає, що майно, набуте цими особами під час спільного проживання, належить жінці та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, один із них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, догляд за тяжко хворими батьками тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час спільного проживання, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності

подружжя. Фактичне подружжя має однакові права, як і зареєстроване подружжя, на володіння, користування і розпорядження майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Але законодавцями не чітко виписані права фактичного подружжя відносно розпорядження майном, передбаченого статтею 65 СК України. Для розпорядження майном стаття 65 СК чітко виписала право розпорядження ним подружжям, які знаходяться в зареєстрованому шлюбі. Як в законі (стаття 65 СК), так і в Інструкції № 20/5 від 03.03.2004 р., чітко записано: «...дружина та чоловік укладають договори, вони дають письмову згоду на укладення договору одним з подружжя і таке інше».

Для того щоб можна було визнати спільним майно фактичного подружжя, необхідно довести, що обидва з подружжя знаходились у фактичному шлюбі, а цей факт необхідно доказувати тільки в судовому засіданні. Такий факт встановлюється судом у порядку окремого провадження (пункт 5 статті 256 ЦПК України).

Тільки при наданні нотаріусу рішення суду, яке набрало чинності, про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки, які не зареєстрували шлюб, нотаріус вчиняє нотаріальну дію відносно договорів про розпорядження їхнім майном відповідно до статті 74 СК України.

Це рішення також дає можливість фактичному подружжю провести в суді поділ майна, відповідно до глави 8 СК України, визнати договір недійсним та інше.

Відповідно до частини 1 пункта 5 статті 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, якщо вони не знаходяться в іншому шлюбі.

У тому випадку, якщо чоловік та жінка, які спільно проживають, знаходяться (знаходиться) в іншому шлюбі, суд повинен відмовити у відкритті провадження у справі, оскільки таке встановлення факту відповідно до статті 74 СК не породжує прав і обов'язків цих осіб щодо спільного майна.

Заява про встановлення такого факту може бути подана за місцем проживання заявника.

Заява про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу, які не знаходяться в іншому шлюбі, приймається судом щодо тих правовідносин, які виникли після 1 січня 2003 року, тих правовідносин, які виникли раніше, не породжують юридичних наслідків.

Стаття 74 СК не обмежує і не встановлює часу спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу для поділу спільно набутого майна — вони повинні довести суду початок і кінець такого проживання і набуття в цей період спірного майна.

Для правильного і своєчасного розгляду справи про встановлення факту суд повинен в своєму розпорядженні мати такі докази:

— свідоцтво про народження дітей, в якому фактичне подружжя в добровільному порядку записаний батьком (матір'ю);

— виписки з будинкової книжки або паспорта, з яких буде видно, коли і як хто прописаний чоловік (жінка), коли виписаний і в зв'язку з чим;

— різного роду документи, з яких буде видно, що фактичне подружжя вважали себе подружжям;

— анкети, інші документи, які оформляються за місцем праці, у Пенсійному фонді, військкоматі;

— різного роду заяви, які подаються на одержання субсидій, пільг;

— оформлення заповітів;

— ділове і особисте листування (листи, фотографії, картки тощо), з яких було б

видно, що фактичне подружжя вважали себе дружиною та чоловіком, вели спільне господарство, піклувалися один про одного;

— квитанції на ім'я одного і другого зі сплати комунальних послуг, інші витрати щодо утримання будинку, квартири;

— спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва на право власності, дані про реєстрацію рухомого майна);

— довідка комунальної дільниці, вуличного комітету про те, що фактичні подружжя проживають разом, з якого часу;

— дані, що фактичні подружжя не знаходяться в іншому зареєстрованому шлюбі. Даний перелік документів і доказів не є вичерпаним, оскільки в різних ситуаціях

за різних обставин можуть бути надані і інші докази, наприклад, показання свідків, акти комісій, вихід суду за місцем проживання фактичного подружжя.

У рішенні про встановлення факту спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу необхідно указати:

— дані про чоловіка та жінку, їх сімейний стан до створення фактичної сім'ї;

— точно вказати, коли вони стали спільно проживати (дату) і де проживали (дата, адрес, кому належить житло тощо);

— у чому полягало їх спільне проживання (як чоловіка, так і дружини);

— докази, на підставі яких був встановлений цей факт;

— якщо спільне проживання було закінчене, то коли (дата), з чиєї вини. Таким чином, фактичне подружжя може так само, як і подружжя, яке знаходиться

в зареєстрованому шлюбі, визнати свої майнові права та обов'язки, маючи рішення суду про встановлення факту спільного проживання в будь-якому договорі, за винятком шлюбного договору.

Сімейний кодекс не називає договори фактичного подружжя стосовно належного йому майна і не встановлює межі договірної ініціативи сторін.

У своєму договорі фактичні подружжя вправі закріпити режим майна, набутого під час спільного проживання, порядок користування роздільним майном жінки та чоловіка, правила, що стосуються витрат на утримання майна. Ці договори не потребують нотаріальної форми. Досить простої письмової форми.

Закріплене у статті 74 СК регулювання майнових відносин між фактичними подружжями, надання спільної сумісної власності і рівності часток на майно, нажите в так званому цивільному шлюбі, є свідченням державної охорони сім'ї, яка відповідно до статті 51 Конституції України не пов'язується з підставами її створення.