1. Якщо жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, тривалий час проживали однією сім'єю, той із них, хто став непрацездатним під час спільного проживання, має право на утримання відповідно до статті 76 цього Кодексу.

2. Жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої — четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

3. Право жінки та чоловіка на утримання припиняється з підстав, встановлених пунктами 2 і 4 статті 83, статтями 85, 87 і 89 цього Кодексу.

Якщо до 1944 року такі шлюбні відносини частково захищалися державою відносно материнства, матеріального забезпечення дитини, то чоловік і жінка в такому шлюбі не могли розраховувати на матеріальну підтримку один одного, за винятком захисту майнових прав щодо цивільного законодавства.

Після прийняття Кодексу про шлюб та сім'ю 1969 року такі права були виключені з Кодексу і таке «подружжя» всі свої матеріальні, майнові спори вирішували за правилами Цивільного кодексу України, за винятком установлення батьківства (стаття 53 КпШС) та стягнення аліментів на дитину. За останні роки судова практика при встановленні батьківства з батька дитини на користь її матері стягувало аліменти до досягнення дитиною шести років (3 роки і 6 років).

Чинний на сьогодні Сімейний кодекс розширив та узаконив коло прав і обов'язків фактичного подружжя, зрівнявши їх фактично з шлюбним подружжям, за деяким винятком.

Так, відповідно до статті 91 СК фактичні подружжя, які довгий час проживали спільно однією сім'єю, і той з них, хто став непрацездатним під час цього проживання, має право на утримання за правилами статті 76 СК, але з деякими винятками. Наприклад, якщо хтось із них став непрацездатним після припинення фактичного шлюбу, то він права на утримання не має.

Непрацездатність повинна виникнути під час тривалого спільного проживання і таке проживання повинно бути не менше десяти років. Причинний зв'язок між непрацездатністю і тривалим спільним проживання доводиться в суді ініціатором позову. Якщо жінка, чоловік тяжко захворіли до початку постійного сумісного проживання, а хвороба почала прогресувати під час такого проживання, і непрацездатність фактично настала під час сумісного проживання (установлена група інвалідності), то така особа не є особою, яка стала непрацездатною під час фактичного проживання і претендувати на утримання не має права. Наприклад, психічне захворювання, туберкульоз, епілепсія та інші хвороби довготривалого періоду, які не завжди відразу дають про себе знати.

У тому випадку, якщо в «цивільному шлюбі» буде народжена дитина і «цивільний чоловік» її визнає як свою дочку чи сина, добровільно зареєструє на своє ім'я, або батьківство буде встановлено за рішенням суду, то мати такої дитини має право на:

а) утримання від фактичного чоловіка — батька дитини до досягнення дитиною трьох років незважаючи на те, що вона (мати) працює або він її залишив;

б) утримання від фактичного чоловіка — батька дитини, якщо ця дитина має вади фізичного або психічного розвитку до досягнення дитиною шести років.

Винятком із цього правила те, що така мати дитини не буде одержувати аліменти по вагітності.

Такі ж права відповідно до статті 86 СК має і фактичний чоловік, якщо з ним проживає їх дитина.

Крім того, фактичне подружжя мають право на утримання той, з ким із них проживає дитина-інвалід, що передбачено статтями 88 і 89 СК.

Для того щоб отримати вищеперелічені права на отримання матеріальної допомоги, фактичні подружжя повинні довести суду, що:

а) вони спільно проживають тривалий час;

б) вони не знаходяться в будь-якому іншому шлюбі;

в) непрацездатність настала при такому проживанні;

г) дитина, яка народилася в такому шлюбі, визнана її батьком як добровільно, так і по суду;

ґ) фізичні і психічні вади їх дитини доведені доказами;

д) фактичного подружжя зможе надавати утримання та інше.

Доказами у цих справах можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Право жінки і чоловіка на утримання припиняється з наступних підстав:

а) непрацездатність того з подружжя, хто потребує матеріальної допомоги, виникла в результаті вчинення ним умисного злочину;

б) одержувач аліментів поставив себе свідомо у становище такого, що потребує матеріальної допомоги;

в) якщо дитина передана на виховання іншій особі, а також у разі смерті дитини;

г) за домовленістю чоловіка і жінки про припинення утримання.