(СТАТТЯ 97 СК)

1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

2. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

3. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і у разі розірвання шлюбу.

4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачати використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб.

5. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбним договором подружжя змінити передбачений сімейним законодавством режим спільності майна, набутого під час шлюбу, на режим його роздільності не можуть. Цим договором може бути повністю виключена можливість в майбутньому під час шлюбу мати спільне сумісне майно подружжя — кожен буде мати майно на праві особистої приватної власності, що в принципі неможливо, оскільки в цьому випадку дружина, яка не працює з поважних причин (веде домашнє господарство, виховує дітей, навчається, хворіє тощо), не зможе мати ніякого майна, крім того, що надає чоловік для особистого вжитку. Таким умовами договору один з подружжя, наприклад, при розірванні шлюбу залишаться бідняком, без засобів існування. Таким чином, якщо припустити, що можна все майно, набуте під час шлюбу зробити роздільним, то один 3подружжя опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі, що суперечить частині 4 статті 93 СК. Такі умови шлюбного договору можуть бути визнані таким, які суперечать вимогам статті 93 СК і за заявою зацікавленої особи можуть судом бути виключені із договору. Законодавець, приймаючи такий закон, мав іншу мету: дати можливість подружжю визначитися, яке конкретне майно може не включатися в спільне, наприклад, обидва з подружжя є бізнесменами, мають свої підприємства, побутові будинки, транспортні засоби і для того, щоб оперативно здійснювати бізнес, укладати різні правочини, вони можуть дійсно включити в шлюбний договір такі умови, як належність одному з подружжя цих засобів виробництва, доходи та інше на праві особистої роздільної приватної власності, а другому з подружжя — від його бізнесу, придбане майно теж буде належати на праві особистої роздільної приватної власності, а інше майно може бути спільним. При цьому не слід забувати про дітей, яких треба виховувати, утримувати, на що також необхідні кошти, які подружжя повинно виділяти в рівних частках і передбачати в шлюбному договорі ці витрати.

Відповідно до статті 97 СК подружжя може включати в до шлюбного договору умови про те, що набуте в шлюбі майно буде належати їм на праві спільної часткової, але не сумісної власності, оскільки спільна сумісна власність не є частковою, як це передбачено статтею 63 СК.

У шлюбному договорі подружжя визначає, що все майно, набуте в шлюбі, буде належати їм на праві спільного майна і тут же в договорі визначає їх частки в цьому майні. Ці частки можуть бути нерівними, хоча закон (стаття 70 СК) передбачає рівність часток подружжя в спільному сумісному майні.

Подружжя може в договорі записати, що дружині в спільному майні буде належати 2/3 частин, чоловікові — 1/3 частина майна. Ця умова в договорі в майбутньому буде грати велику роль. Так, при поділі майна між подружжям, задекларовані ними частки в спільному майні є незмінними і обов'язковими для суду. Ці долі будуть ураховуватися при стягненні боргів, відшкодуванні матеріальної шкоди, враховуватися ці частки будуть і при їх визначенні в спадковому майні при його розподілі. Наприклад, якщо помре чоловік, то спадковим майном буде не половина майна подружжя, а лише 1/3 частка, яка визначена договором.

Тобто не потрібно буде розподіляти по суду частки в спільному сумісному майні подружжя.

Визначивши частки, наприклад, в нерухомому майні (житловому будинку), вони (подружжя) можуть і визначити конкретне користування приміщеннями будинку або провести поділ в натурі.

При цій ситуації можуть заключати правочини з третіми особами, відчужувати будинок без згоди другого з подружжя і переважного його права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 ЦК).

Подружжя також може в шлюбному договорі, в принципі це стосується договору, який укладається під час реєстрації шлюбу, встановити на майбутнє режим роздільності майна, речей, які будуть подаровані конкретній особі з подружжя конкретну річ або обом. Речі, які подаровані обом з подружжя, відносяться до спільного сумісного майна подружжя. У зв'язку з цим подружжя, хоча вони і не знають, що їм (йому/їй) буде подаровано, однак можуть в договорі зазначити, що якщо будуть подаровані гроші, цінності, інші речі їм обом, то, наприклад, гроші будуть належати чоловікові на праві особистої власності, а дружині — цінності, інші речі. У цьому ж договорі подружжя може визначити і правовий режим так званого посагу, який батьки нареченої дають дочці. Наприклад, «посаг, який складається з таких-то речей, при розірванні шлюбу буде належати нареченій без включення його в спільне майно подружжя».

У цьому ж договорі може бути визначена і частка кожного подружжя в спільному сумісному майні, яке буде подароване. Наприклад, «в загальному подарованому майні частки подружжя будуть рівними» або «дружині буде належати 2/3 частини, а чоловікові 1/3 незалежно від того, яке майно буде подароване».

Такий шлюбний договір з конкретними умовами набагато спрощує працю судді при розгляді справ про розподіл майна подружжя. Договором визначено кому, скільки, яку частину, яке майно подаровано на весіллі і суду лише залишається зафіксувати ці умови в судовому рішенні.

У тому ж випадку, якщо такий договір відсутній, суддям необхідно провести велику роботу з перевірки доказів, які нададуть сторони, кому, що, скільки і хто подарував.

Щодо правового режиму заробітної плати, пенсії, стипендії, інших доходів, одер жаних кожним з подружжя, то подружжя може домовитися і в шлюбному договорі передбачити, яким чином вони будуть розпоряджатися цими коштами. Вони:

а) будуть визнані роздільним майном;

б) будуть визнані спільним сумісним майном;

в) будуть визнані спільним частковим майном з визначенням часток;

г) будуть визнані роздільним майном з обов'язковим відрахуванням визначеного проценту в спільний сімейний бюджет для спільного користування, утримання сім'ї,

виховання дітей тощо.

Можуть бути й інші умови розпорядження грошима, але в усіх випадках повинні бути застраховані інтереси дітей.

Що стосується банківських рахунків подружжя, то в шлюбному договорі можна передбачити їх роздільність, спільність тощо.

у шлюбному договорі можна передбачити способи розподілу майна, набутого в шлюбі. Ці способи не повинні суперечити закону. У принципі вони передбачені не тільки сімейним, а й цивільним законодавством. Це приблизно такі способи:

а) розподілити речі відповідно часток подружжя в спільному майні (відповідно шлюбного договору) за списком, складеним сторонам, його ціни, цінності, необхідності в побуті з урахуванням дітей;

б) передати річ у натурі з обов'язковою компенсацією другим подружжям (частина друга статті 364 ЦК);

в) поділити майно в натурі (стаття 372 ЦК);

г) продати майно, а гроші розділити порівну. Наприклад, поділу не підлягає автомобіль, однокімнатна квартира, частина будинку, сторони домовляються про їх продаж, а виручені кошти розподілити.

Можуть бути передбачені шлюбним договором й інші способи поділу майна. Шлюбний договір — це волевиявлення двох осіб — подружжя, і він повинен виконуватися в добровільному порядку, у. зв'язку з цим в договорі не передбачено його примусове виконання, за винятком стягнення аліментів, коли нотаріус може видати виконавчий напис.

Таким чином, якщо одна із сторін не виконує умови договору добровільно, примусити його до цього може суд шляхом поділу майна подружжя за заявою одного з них з урахуванням умов договору.