1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.

Суперечки про визнання недійсним шлюбного договору розглядаються загальними судами на підставі цивільного і сімейного законодавства.

При розгляді справ про визнання шлюбного договору недійсним суди, залежно від предмета і підстав позову, повинні застосовувати норми матеріального права, яким регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст шлюбного Договору не може суперечити Цивільному та Сімейному кодексам, а також моральним засадам суспільства.

Так, шлюбний договір, наприклад, може бути визнаний судом недійсним, якщо його зміст не відповідає вимогам закону, зокрема, якщо в ньому позбавлено права аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує утримання, а другий з подружжя може його надати, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу, чи залишення одного з подружжя без житлоплощі або дитини тощо.

Порушення вимог закону щодо укладення шлюбного договору в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 94, 100 СК.

З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення шлюбного договору шлюбний договір є нікчемним, оскільки він відповідно до статей 94, 100, 101, 102 СК повинен бути посвідчений нотаріально і визнання такого договору дійсним не допускається.

Шлюбний договір, посвідчений не нотаріусом, а юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним, хоча він за змістом і відповідає вимогам закону (стаття 94 СК).

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами договору, так і будь-якою зацікавленою особою в разі, якщо таким договором порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до Закону здійснюють контроль за видом діяльності, що потребує ліцензії. Такий договір, наприклад, не може посвідчити нотаріус, який не має ліцензії.

Судом також може бути визнаний шлюбний договір, який вчинений особою за межами цивільної дієздатності, недійсним.

Одним з поширених прикладів таких договорів є вчинення договору особою з обмеженою дієздатністю без дозволу органу опіки та піклування. У такому випадку відповідно до статті 224 ЦК договір є нікчемним.

Вимоги про визнання договору недійсним у зв'язку з обмеженою дієздатністю учасника угоди або укладення його неповнолітнім (віком від 15 до 18 років) можуть бути заявлені лише батьками (усиновлювачами), піклувальниками таких неповнолітніх або піклувальниками осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами.

Наприклад, для укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом (частина друга статті 92 СК).

Підставою для визнання шлюбного договору недійсним є укладення його особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 225 ЦК).

Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладання правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово- психіатричну експертизу.

Проте в будь-якому випадку слід враховувати, що експертний висновок є не беззаперечним фактом, а одним із доказів, який повинен оцінюватися у сукупності з іншими доказами у справі (частина 6 статті 147, стаття 212 ЦПК).

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним, якщо буде виявлена невідповідність між волею та волевиявленням особи при укладенні договору (стаття 203 ЦК).

У договорі зовнішнє волевиявлення подружжя має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як договір ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення сімейних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити договори, вчинені під впливом: помилки (стаття 229 ЦК); обману (стаття 230 ЦК); насильства (стаття 231 ЦК); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (стаття 233 ЦК), а також унаслідок зловмисної домовленості (стаття 232 ЦК).

Відповідно до статей 229 — 233 ЦК угода, здійснена під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальна угода), є оспорюваною та може бути визнана судом недійсною.

1. Вчинення угоди під впливом помилки.

Обставини, щодо яких помилилася сторона договору, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання договору недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин договору.

2. Вчинення угоди під впливом обману.

Угода може бути визнана вчиненою під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення договору. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступала б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Угода, здійснена під впливом обману на підставі статті 230 ЦК, може бути судом визнана недійсною. У цьому випадку позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

3. Вчинення угоди під впливом насильства.

Для визнання угоди недійсною через вчинення її під впливом насильства або погрози необхідна наявність фізичного або психічного впливу на подружжя з метою спонукання до укладення шлюбного договору.

Судам варто мати на увазі, що насильство розуміється як заподіяння учаснику угоди фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти шлюбний договір. Воно повинно виражатися в незаконних, не обов'язково злочинних діях (наприклад, насильством може бути вплив на волю контрагента за допомогою використання його залежного становища). Насильство викликає страх настання невигідних наслідків. Насильницькі дії можуть вчинятися як стороною майбутньої угоди, так і сторонньою особою щодо іншої сторони, її родичів чи близьких.

На відміну від насильства, погроза полягає у здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу і має місце за наявності як неправомірних, так і правомірних дій (наприклад погроза звернутися до суду із заявою у справах приватного обвинувачення, позбавити спадщини або накласти арешт на майно, розкрити тайну усиновлення тощо).

Вона може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли через обставини, які мали місце на момент його вчинення, були підстави вважати, що відмова учасника угоди від її вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

4. Вчинення правочину внаслідок зловмисної домовленості.

Статтею 232 ЦК передбачено, що угода, яка вчинена внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсною. Представник має діяти в інтересах особи, яку він представляє. Тому якщо він вступив У зловмисну домовленість з другою стороною і діяв при цьому у власних інтересах, нехтуючи інтересами особи, яку він представляв, і це доведено в суді, угоди мають визначитися судом недійсними. Найчастіше в судовій практиці такі випадки виникають ПРИ укладенні договорів купівлі-продажу, підряду.

Представник, вчиняючи угоду, не виражає власну волю, його завдання полягає в тому, щоб реалізувати волю особи, яку він представляє. Словосполучення «зловмисна домовленість», що використовується в коментованій статті, судді трактують як навмисні дії представника, тобто він усвідомлює, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання. Необхідна наявність навмисної змови і виникнення внаслідок цього несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої змови яку-небудь вигоду від здійснення угод, чи вона була укладена з метою завдати збитків довірителю.

5. Вчинення правочину під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах.

Такі угоди мають дефекти волі і здійснюються за таких обставин, коли особа змушена вчинити угоду на невигідних для себе умовах. Ця угода може бути визнана судом недійсною незалежно від того, хто був її ініціатором.

Згідно зі статтею 233 ЦК для визнання правочину недійним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

«Тяжкі обставини» слід розуміти як не будь-яке несприятливе матеріальне, соціальне чи інше становище, а як його крайні форми. Наприклад, важка тривала хвороба чи хвороба близьких, смерть годувальника, крайня нужденність сім'ї, загроза втратити заставлене майно, житло чи банкрутство, надзвичайно низька винагорода за виконану роботу або надану послугу порівняно з вартістю відчужуваної речі, та інші обставини, для усунення чи пом'якшення яких необхідно терміново укласти цю угоду. Тяжка обставина є оцінювальною категорією і має визначитися судом з урахуванням всіх обставин справи. Потерпілий, який оскаржує угоду, повинен довести, що за відсутності тяжких обставин він взагалі або на зазначених умовах не уклав би угоду.

Угоди, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини. Тобто в таких випадках немає обману або помилки. При цьому невигідною умовою може бути низька плата за реалізацію коштовного майна, а тяжкою обставиною — купівля ліків, виплата боргів, витрати на лікування (як самої особи, котра укладає угоду, так і її близьких).

Прикладом невигідного шлюбного договору для подружжя може бути її передчасна вагітність до шлюбу і з тим, щоб його зареєструвати, мати для дитини батька, жінка підписує шлюбний договір, за яким передає майбутньому чоловіку житловий будинок, який належить їй на праві особистої приватної власності.

Слід пам'ятати, що при визначенні кола осіб, які беруть участь у справі, нотаріуси, які посвідчували шлюбний договір, можуть при необхідності залучатися як свідки, а як треті особи вони можуть залучатися у випадках, коли правовою підставою недійсного договору позивач зазначає неправомірні дії нотаріуса.

Суди мають розрізняти підстави для визнання угод недійсними і підстави для їх розірвання. Визнання угоди недійсною встановлює його недійсність з моменту укладення, що не потребує розірвання, і навпаки — за відсутності підстав для визнання угоди недійсною може порушуватися питання про його розірвання.

Більш детальніше про угоди і визнання їх недійсними див. Л. Є. Гузь «Понятие сделок. Судебная практика», 2008, а також постанову Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».