1. У разі смерті жінки, яка вважала себе матір'ю дитини, факт її материнства
може бути встановлений за рішенням суду.
Заява про встановлення факту материнства приймається судом, якщо запис про матір дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини другої статті 135 цього Кодексу.
2. Заява про встановлення факту материнства може бути подана батьком, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також
самою дитиною, яка досягла повноліття.
Комментарий:
Вважаючи, що встановлення факту материнства за своєю природою ідентичне встановленню факту визнання батьківства, Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 3 від 15.05.2006 р. об'єднав правові підстави встановлення факту материнства з встановленням факту визнання батьківства і дав судам роз'яснення, як і за яких умов розглядають ці заяви.
Так, у пункті 7 цієї постанови Верховний Суд вказав наступне:
«У разі смерті чоловіка, який не перебував у шлюбі з матір'ю дитини, або смерті жінки, котра вважалась матір'ю останньої, факт їхнього батьківства (материнства) може бути встановлено за рішенням суду в окремому провадженні.
Заяви про встановлення факту як батьківства, так і материнства, суд приймає до розгляду, якщо запис про батька (матір) дитини в Книзі реєстрації народжень учинено згідно зі статтею 135 СК.
Із заявою про встановлення факту батьківства до суду мають право звернутися матір, опікун (піклувальник) дитини, особа, яка її утримує та виховує, а також сама дитина, котра досягла повноліття, а факту материнства — батько й інші перелічені особи. Усі вони беруть участь у справі як заявники, а органи опіки та піклування й інші особи (залежно від обставин справи) — як зацікавлені особи».
Основними підставами для звернення до суду про встановлення факту материнства є її смерть або оголошення померлою за рішенням суду, на підставі якого видається свідоцтво про смерть і у Книзі реєстрації народження вчинений запис про матір дитини відповідно до частини другої статті 135 СК.
Значення встановлення такого факту для дитини дуже важливе. По-перше, моральна сторона — дитина знає, хто її мати, у неї можуть з'явитися близькі родичі; по-друге, вона набуває нематеріальні блага — ім'я матері, прізвище матері; по-третє, матеріальні блага — право спадкування після смерті матері, право на проживання в помешканні матері та інше.
Заявниками про встановлення факту материнства можуть бути: батько дитини, опікун, піклувальник дитини, особа, яка утримує і виховує дитину (ними можуть бути родичі як з боку батька дитини, так і гаданої матері: діді, бабуся, сестри, брати, тітка, дядько та інші), сама дитина, якщо досягла повноліття. При цьому слід відзначити, що закон підкреслив, «яка досягла повноліття», а не «повної цивільної дієздатності». У тому випадку, якщо із заявою звертається неповнолітній батько дитини, то йому таке право надано статтями 34, 156 СК України.
Відповідачами можуть бути: другий чоловік, діти та інші зацікавлені особи. Те, що померла жінка після народження дитини поза шлюбом, яка не була на неї записана, зареєструвала шлюб з іншим чоловіком, а потім померла, не обмежує право зацікавленої особи на звернення до суду за встановленням факту материнства народженої дитини, не будучи в шлюбі, від іншого чоловіка.
Докази, які можуть бути надані суду заявниками, повинні довести не факт визнання материнства, а факт народження цією жінкою дитини.
Ними можуть бути докази, які названі в коментарі до статті 131 СК, — визнання материнства.
Резолютивна частина рішення суду про встановлення факту материнства повинна бути викладена так, щоб в державному органі реєстрації актів цивільного стану не виникли питання щодо оформлення свідоцтва про народження дитини, щодо анулювання первинних записів про її народження, оскільки само по собі рішення суду не підміняє собою ці документи, воно є підставою для видачі і анулювання свідоцтв про народження, внесення запису в Книгу реєстрації народжень.