1. Не можуть бути усиновлювачами особи, які:
1) обмежені у дієздатності;
2) визнані недієздатними;
3) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
4) були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
5) перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
6) зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
7) не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
8) страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охороні здоров'я України;
9) є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
10) були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності,
статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150і, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів.
2. Крім осіб, зазначених у частині першій цієї статті, не можуть бути усиновлювачами інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
Комментарий:
Від усиновителів вимагається, щоб вони мали і високі моральні якості, і здатність забезпечити нормальні умови для виховання дитини і виконати обов'язки, які покладені законом на батьків. Тому з числа можливих усиновителів (усиновлювачів) закон також заздалегідь виключає тих осіб, які виявилися неспроможними забезпечити своїх дітей, а не тільки тих, хто за станом здоров'я чи з інших причин не можуть бути усиновлювача ми.
У ч. 1 ст. 212 СК дається перелік осіб, які не можуть бути усиновлювачами дитини:
1. Обмежені в цивільній дієздатності. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Доказом обмеження в цивільній дієздатності може бути тільки рішення суду.
Особа, яка забажає стати усиновлювачем і яка не має на це права, повинна бути визнана обмеженою дієздатністю рішенням суду на день подачі про це заяви. Якщо ж ця особа буде обмежена в цивільній дієздатності після усиновлення, то цей факт може бути підставою для визнання усиновлення недійсним.
2. Визнані недієздатними. Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над цією особою встановлюється опіка. Таким чином, особа, над якою встановлюється опіка, не може бути, в свою чергу, самостійним вихователем, наприклад, дитини. Недієздатність, як і обмеження в дієздатності, повинна бути визнана до дня подачі заяви до суду про усиновлення. Не виключається можливість, що під час слухання справи будуть установлені дані, які свідчать, що усиновлювач підпадає під дію ст. 39 ЦК. Суд у такому випадку повинен призупинити слухання справи до вияснення цієї особи дієздатності, про що повинен довести до відома органу опіки та піклування.
3. Були позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені. Відповідно до ст. 164 СК мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав судом як крайній захід за невиконання батьківських обов'язків щодо виховання і утримання дитини. Одними з підстав позбавлення батьківських прав є: ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини; жорстоке поводження, хронічний алкоголізм, експлуатація дитини тощо. Можна таким батькам довіряти на виховання чужу дитину? Може така особа після позбавлення батьківських прав і непоновлення в них щодо кровних дітей стати іншою? Проблематично. У зв'язку з цим, якщо така особа, яка не поновлена в батьківських правах, звернеться до суду про усиновлення (дитина була усиновлена або стала повнолітньою), питання про усиновлення такою особою слід вирішувати після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин спра* ви, зокрема, чому ця особа не намагалася поновити себе у батьківських правах, чим він доведе суду, що став іншою людиною.
4. Були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнане недійсним (була припинена опіка, піклування або діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини:
а) усиновлення відповідно до ст. 236 СК визнається недійсним за рішенням суду,
наприклад, якщо усиновлювач не бажав усиновлення; скасування усиновлення (ст.
238 СК) з вини усиновлювача; не склалося між дитиною і усиновлювачем взаєморозуміння;
б) звільнення опікуна і піклувальника відповідно до ст. 75 ЦК України відбувається у разі невиконання ними своїх обов'язків, а також тоді, коли між опікуном,
піклувальником та дитиною склались стосунки, які перешкоджають здійсненню ними
опіки, піклування;
в) припинення діяльності прийомної сім'ї здійснюється на підставі Положення про прийомну сім'ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України
від 26.04.2002 р. № 565, припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу, де
роль вихователя виконують батьки-вихователі, відбувається на підставі Положення
про дитячий будинок сімейного типу, затвердженого Кабінетом Міністрів України
від 26.04.2002 р. № 564.
Таким чином, можливість усиновлення цими особами другої дитини виключається і суд установлює при усиновленні дитини за заявою цих осіб причину припинення цих обов'язків з чиєї вини.
5. Перебування на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері. Цей факт повинен бути підтверджений офіційним документом -лікарською довідкою. Перебування цих осіб на диспансерному обліку повинно бути надень звернення до суду за усиновленням цих осіб, що є беззастережною відмовою в усиновленні. У тих випадках, коли такі особи були на диспансерному обліку в минулому, то суд повинен перевіряти, з якої причини вони зняті з обліку (повне одужання, часткове, потребує в майбутньому переперевірки тощо).
Зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Ці особи повинні зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами на день звернення до суду про усиновлення. Доказом зловживання є довідка медичного закладу. Не можуть такі особи бути усиновлювачами і навіть коли вони нададуть докази, що вилікувалися, суди повинні з великою обережністю підходити до задоволення заяви про усиновлення, виходячи, в першу чергу, з інтересів дитини, її віку.
7. Не мають постійного місця проживання та постійного заробітку. Відповідно до ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інші приміщення, придатні для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Таким чином, особа, яка бажає усиновити дитину, повинна разом із заявою про усиновлення надати суду докази того, що вона забезпечена достатньою житловою площею для вільного користування нею дитиною (довідка БТІ про те, що заявник має на праві приватної власності житловий будинок, квартиру, довідку Ж КО про те, що він є наймачем квартири і її розмір, благоустрій тощо). Проживання в гуртожитку, де заявник займає ліжко-місце, не є житловою площею для сім'ї. У тому випадку, якщо такі докази не будуть надані разом із заявою, суд залишає таку заяву без руху, а потім може повернути її заявнику за правилами ст. 121 ЦПК України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» (ВВК України, 1995, № 17 ст. 121) та ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Дохід повинен бути постійним, стабільним. Заявник повинен також надати суду докази про наявність у нього постійного місця роботи з постійним заробітком або доходом. Ненадання доказів про постійну роботу і заробіток або дохід разом із заявою про усиновлення є підставою для застосування судом вимог ст. 121 ЩІК України.
8. Страждають на хвороби, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров'я. Такими захворюваннями є: туберкульоз, психічні, венеричні захворювання, проказа тощо.
9. Є іноземцями, які не перебувають у шлюбі — це беззастережна відмова в усинов-ленні. І виняток із цього правила, якщо одинокий іноземець є родичем дитини. Для цього він обов'язково повинен надати суду достовірні дані про своє споріднення.
10. Засуджені за злочини, які перераховані у ст. 212 СК. При цьому слід мати на увазі, що фізичні особи засуджуються до позбавлення волі вироком суду. Незасудженим
може вважатися після постановления вироку, якщо заявник був виправданий вироком.
Акт помилування, звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з каяттям,
зміною обставин, умовно-дострокове звільнення тощо, правового значення не має. Суд
повинен відмовити в задоволенні заяви про усиновлення засудженим особам.
Частина 2 ст, 212 СК передбачає й інші підстави для відмови в усиновленні, якщо їх інтереси протирічать інтересам дитини. Наприклад, судом було установлено, що усиновлення усиновлювачу необхідно для того, щоб одержати пільги щодо податні* для уникнення засудження до позбавлення волі, щодо усиновлювача був заявленій позов його батьків про стягнення аліментів у примусовому порядку, що він постійно наносить дружині побої тощо. Ці факти дають суду право відмовити такій особі в усиновленні.