1. Для усиновлення дитини потрібна її згода, якщо вона досягла такого віку та
рівня розвитку, що може її висловити.
Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає її вікові та стану
здоров'я.
2. Дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення.
3. Усиновлення провадиться без згоди дитини, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.
4. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.
Комментарий:
Згідно зі ст. 218 СК для усиновлення дитини потрібна її згода, яка відповідно до ч. 1 цієї статті дається у формі, що відповідає її віку і стану здоров'я.
Зобов'язання одержувати згоду дитини без визначення конкретного віку дитини до прийняття Сімейного кодексу (за яких умов, віку, в якій формі) визначене ст. 12 Конвенції про права дитини, яка чинна в Україні з 27.09.1991 р. і «Держави-учасник забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага з її віком і зрілістю.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства».
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства» (2402-Ш) під час вчинення дій, пов'язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини в порядку, установленому?законом, судом
заслуховується думка та побажання дитини.
Таким чином, слід зробити висновок, що дитина може давати згоду на усиновлення
в тій формі, яка відповідає її віку, стану здоров'я.
Відповідно до віку (залежно) згода може бути виражена в письмовій формі у вигляді
заяви, яку в змозі написати 6 — 7-річна дитина, оскільки вона навчається у школі, до 6 років може дати усну згоду в присутності вихователя, опікуна, працівника органів
опіки і піклування, який цю згоду може подати суду у вигляді акта.
Згода дитини не засвідчується нотаріусом, оскільки це не передбачено законом.
Свою згоду дитина після 7 років може підтвердити в суді, якщо у суду виникнуть сумніви, що одержання згоди від дитини було в рамках закону.
Згода повинна бути надана дитиною не взагалі на усиновлення, а на усиновлення конкретною особою, з якою дитина спілкувалася, якій вона симпатизує, довіряє і з якою вона знайшла спільну мову.
Закон у цьому напрямку вирішальне значення надає волі дитини, бо без її згоди всиновлення неможливе.
Згода дитини повинна базуватися на усвідомленні нею правових наслідків усиновлення, чоло вимагає ч. 2 ст. 218 СК. Проінформувати можна дитину, яка відповідно до свого віку і стану здоров'я може їх усвідомлювати. Наприклад, дитина після 7 років, якщо вона розумово здорова, навчається, то вона, звичайно, може усвідомити, що її забирають від рідного батька, матері і передають в іншу сім'ю. Якщо ж ця дитина фізично і розумово, психічно недорозвинена, то вона і в 14 років не усвідомить, яка уготована їй участь.
Без згоди дитини всиновлення теж може мати місце, коли:
а) дитина не усвідомлює факту усиновлення у зв'язку зі станом здоров'я — розумово недорозвинена, психічно хвора;
б) дитина є малолітньою, не усвідомлює та не здатна самостійно висловити свою
згоду на усиновлення у формі, відповідній її віку, — маються на увазі діти ясельного,
садочкового віку, а також ті малюки, які не навчились розмовляти;
в) дитина з раннього віку виховується в сім'ї усиновлювачів і вважає їх своїми
батьками.
Доказом такої ситуації^ якщо у суду виникнуть з цього приводу сумніви, можуть бути будь-які дані: показання свідків, листи,, поштові картки, фотографії тощо.
У будь-яких випадках, якщо дитина забажає, щоб її вислухав суд, він зобов'язаний виконати бажання дитини, але ж знову відповідно до її віку, стану здоров'я, можливості сформулювати і вільно висловити своє бачення щодо її усиновлення. Хто і як зможе визначити можливість дитини висловити свою думку, законодавець замовчує. Судова практика в цих випадках іде шляхом того, що викликає до суду педагога, якщо дитина навчається, лікаря-педіатра, якщо дитина не навчається, а в деяких випадках лікаря-педіатра як фахівця (ст. 54 ЦПК) для одержання консультації.