Досить цікавий і в деякій мірі абсурдний випадок, пов'язаний з депозитними договорами, став предметом обговорення на форумі JuristOFF і дав привід в черговий раз вразиться рішенням деяких судів.
Клієнт уклав депозитний договір з банком і на його підставі передав гроші банку. Незабаром договір визнається нікчемним на тій підставі, що він був підписаний з боку банку не уповноваженою на те особою. А коли клієнт звернувся з вимогою про повернення внесеної на депозит суми, виявилося, що гроші з його рахунку пропали: вони були перераховані на картковий рахунок і зняті невстановленою особою, за фактом чого було порушено кримінальну справу. В результаті виникла суперечка щодо того, чи зобов'язаний банк повертати гроші, або ж клієнтові слід шукати те саме невстановлена ??особа.
Позиція 1. На думку представників банку, з яким погодився апеляційний суд Дніпропетровської області (рішення від 30.11.2010), банк не відповідає перед клієнтом. Так що йому необхідно заявляти свої вимоги до невстановленій особі, оскільки:
- договір депозитного вкладу визнаний нікчемним, а значить, договірних відносин між банком і вкладником не виникало;
- депозитний рахунок на ім'я вкладника не відкривати, а кошти перераховані на транзитний рахунок, з якого зараховані на картковий рахунок, і зняті невстановленою особою.
- оскільки гроші, передані банку, є власністю вкладника, то має місце заподіяння шкоди вкладнику внаслідок злочину, і вкладник має право стягнути шкоду, заподіяну цим злочином, після встановлення особи злочинця;
Позиція 2. На думку більшості учасників форуму, банк зобов'язаний повернути кошти, отримані ним за укладеним з вкладником договором, оскільки:
- нікчемність договору не звільняє його сторони від виконання зобов'язань;
- згідно зі ст. 216 ЦК у разі визнання угоди нікчемною кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що було отримано;
- іменний рахунок - це фікція, як і гроші після передачі їх банку. У вкладника залишається тільки право вимоги, а в банку - зобов'язання виплатити відповідно до умов договору.
- після того, як банк отримав гроші вкладника, ці гроші перейшли у власність банку. Адже гроші - це майно, яке не має індивідуальних ознак і определяющееся тільки кількістю. Тому тут не потрібно змішувати отримання без достатніх підстав (кондікція між банком і клієнтом) і делікт між банком і злодієм;
- причина, по якій банк став власником, є не наявність якогось правової підстави, а змішання майна фізособи з таким же майном банку, після чого майно фізособи втрачає свої ознаки, індивідуалізують його як власність фізособи, і отримує ознаки, індивідуалізують його як власність банку. Іншими словами, після надходження грошових купюр в касу банку неможливо вказати, які саме купюри були отримані від Іванова, а які від Петрова.
- з отриманням грошей невстановленими чи іншими особами, які з вкладником ніяк не пов'язані, банк сам повинен розбиратися.
Думка юриста: Часом, просто диву даєшся, як в Україні за допомогою судової системи навіть очевидне чорне може стати білим. Адже вина банку і його обов'язок повернути не тільки суму вкладу, а й неабияку суму понад нього, цілком очевидна.
По-перше, саме з вини банку, а не клієнта договір був визнаний нікчемним. А це означає обов'язок банку не тільки повернути кошти, отримані ним від клієнта по визнаному недійсним договором (ч. 1 ст. 216 ЦК), але ще й відшкодувати клієнтові збитки і моральну шкоду, заподіяну йому внаслідок визнання угоди недійсною з вини банку. Тобто, як мінімум виплатити відсотки за договором банківського вкладу, на отримання яких особа розраховувало, укладаючи договір (упущена вигода).
По-друге, саме з вини банку кошти були зараховані не на депозитний рахунок клієнта, а на рахунок третьої, невстановленої особи. Оскільки згідно з ч. 3 ст. 1058 ЦК до відносин банку і вкладника щодо рахунку, на який внесений вклад, застосовуються положення щодо договору банківського рахунка (глава 73 ЦК), то за неналежне виконання банком операцій з рахунком клієнта він повинен понести відповідальність, встановлену ст. 1073 ЦК. А саме, негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити проценти та відшкодувати збитки.
Причому це не ті відсотки, які банк зобов'язаний нараховувати за договором банківського вкладу. Згідно зі ст. 32 Закону «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» за кожний день з моменту помилкового переказу банк зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,1% від суми переказу, але не більше 10% суми переказу.
Доводи ж банку про те, що зараховані кошти є власністю вкладника, а тому підлягають витребуванню не в нього, а у тієї особи, якій кошти були помилково перераховані, не витримують жодної критики і до того ж суперечить сутності договору банківського вкладу.
Адже як зазначено в науково-практичному коментарі до ст. 1068 ЦК, внесок, переданий вкладником, стає власністю банку, який його використовує для здійснення інших банківських операцій. Вказана обставина зумовлено особливістю об'єкта договору - грошових засобів, що мають родовий і поживний характер, повернення яких можливий лише шляхом виплати такої ж суми коштів. Це підтверджується і самої ст. 1058 ЦК, згідно з якою за договором банківського вкладу банк приймає від вкладника грошову суму (вклад) і зобов'язується виплачувати вкладникові таку ж суму та проценти на неї.
ВИСНОВОК:
У банку немає правових підстав для відмови в поверненні суми вкладу та переведенні стрілок на невстановлена ??особа, якій дісталися кошти вкладника. Навпаки, він повинен повернути вкладнику не тільки суму вкладу, але й відсотки за цим договором (як втрачену вигоду), суму пені в розмірі до 10% суми вкладу за перерахування коштів на інший рахунок, і відшкодувати іншій матеріальну та моральну шкоду, заподіяну неправомірними діями його співробітників.