Законодавство не забороняє одній і тій же фізичній особі бути директором відразу декількох юридичних осіб. Однак таке «сидіння на двох стільцях» несе ряд юридичних проблем, серед яких однією з головних є можливість укладення договорів між юридичними особами, директором яких є одна і та ж фізична особа. Про те, чи може один і той же чоловік, який є директором різних юридичних осіб, підписувати від імені цих юросіб договір, що укладається між ними, майже одночасно міркували учасники відразу двох форумів: форумом JuristOFF і юридичного форуму ЛІГА: ЗАКОН.
Позиція 1. Особа не може підписувати договір від імені обох юридичних осіб, в яких воно є директором, оскільки:
- особа не може укладати договір саме з собою;
- згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК представник не може здійснити операцію від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом;
- згідно з ч. 3 ст. 237 ЦК представництво виникає, в тому числі, на підставі акта органу юридичної особи. У даному випадку таким актом є статут, який уповноважує директора на представництво інтересів юрособи;
- директор, підписуючи обидва договори з обох сторін, одночасно бере на себе подвійні зобов'язання, тобто фактично сторони за договором «накладаються», істотні умови узгоджувати не з ким, - що в свою чергу веде до недійсності договору.
У першу чергу такий договір може бути визнаний недійсним органами податкової служби.
- Згідно з ч. 5 ст. 62 Закону «Про господарські товариства» генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Згадка в даній нормі доручення свідчить про те, що між підприємством та директором існують саме відносини представництва.
Тому для «чистоти» договору необхідно, щоб хоча б від імені одного з підприємств договір був укладений іншою особою. Наприклад, представником одного з директорів або іншим членом органу управління юрособи.
Позиція 2. Особа, яка є директором двох юридичних осіб, може підписувати договір між цими юрособами, оскільки:
- підписуючи договір від імені юридичної особи, директор виступає не як його представник, а як орган управління;
- договір полягає не від імені директора, а від імені юридичних осіб;
- згідно зі ст. 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, що діють згідно статутних документів або законів;
- в постанові від 02.08.2001 у справі № 2/487 ВГСУ визнав помилковою позицію судів першої та апеляційної інстанцій про визнання недійсним договору, укладеного між двома юридичними особами з мотивацію його підписання від імені обох сторін однією особою. У рішенні суд вказав, що вимога ч. 3 ст. 62 ЦК старої редакції (вона аналогічна ч. 3 ст. 238 ЦК чинній редакції) стосується представника особи, від імені якого укладається угода. Юридична особа ж набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'язання через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом. Тобто спірний договір був укладений від імені підприємств генеральним директором кожного з них як органом управління.
- в ч. 3 ст. 238 ЦК слід звернути увагу на те, що обмеження на укладення договорів одним представником в інтересах кількох осіб, яких він одночасно представляє, не поширюється на «інших осіб, визначених законом».
Думка юриста: Укладення договору між юридичними особами одним і тим же фізичною особою, чинним як директор цих юридичних осіб, створює права та обов'язки для цих юридичних осіб, а не для директора. Підписуючи такий договір з обох сторін, він, в першу чергу, виступає як орган управління цих юридичних осіб, а тому має повне право на його укладення. Адже інакше ніж через дії директора юридична особа, як правило, не зможе укласти договір з іншою юридичною особою, директором якого є та ж людина.
Інша справа, що укладення такого договору несе істотні ризики. У деяких випадках суди визнають недійсними договори, укладені одним і тим же особою, яка є директором різних підприємств, посилаючись саме на ч. 3 ст. 238 ЦК (див. постанову ВГСУ від 26.05.2009 № 5020-3/328, постанову ВГСУ від 03.02.2010 № 17/74). В інших же випадках судді все ж більше акцентують увагу не на цю норму, а на ч. 3 ст. 92 ЦК, згідно з якою орган або особа, виступаючі від імені юридичної особи, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (див. постанову ВГСУ від 29.11.2006 № 43/393, постанову ВГСУ від 07.04.2010 № 5020-9/449). Тобто укладений договір може бути визнаний недійсним тільки в тому випадку, якщо він суперечить розумним інтересам юрособи.
На наш погляд, саме останню практику слід визнати більш правильною. Адже якщо договір є вигідним для обох сторін і при цьому не порушує суспільних інтересів та вимог законодавства, то немає підстав для визнання його недійсним лише на тій підставі, що він був підписаний з обох сторін одним і тим же особою. Інакше угоди між афілійованими юридичними особами стануть взагалі неможливими.
Але поки реалії такі, що угода, укладена між юридичними особами, директором в яких є одна і та ж особа, може бути визнана недійсною. Навіть формальна передача повноважень з підписання договору іншій особі однієї із сторін не вирішує цю проблему. Так, у постанові ВГСУ від 28.02.2008 № 7/40 договір, укладений між юридичними особами з одним і тим же директором, був визнаний суперечить ч. 3 ст. 238 ЦК, а тому й недійсним, незважаючи на те, що він був підписаний, з одного боку, директором одного з юросіб, а з іншого - представником за дорученням, виписаним директором іншої юрособи. Суд порахував, що, незважаючи на ці хитрощі, директор виступав одночасно з обох сторін договору, оскільки він усього лише передоручіл виконання своїх обов'язків як представника юридичної особи іншій особі.
ВИСНОВОК:
Укладення договору між юридичними особами, директором яких є одна і та ж фізична особа, в будь-якому випадку несе ризик визнання його недійсним на підставі ч. 3 ст. 238 ЦК.